WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Виборча система України: сучасний стан і перспектива розвитку - Курсова робота

Виборча система України: сучасний стан і перспектива розвитку - Курсова робота

Переваги даної системи визначити важко. Говорячи про недоліки, необхідно зазначити, що виборці, маючи декілька голосів, цілком природно, проголосують і за найвпливовішу партію, і за партію, що має середній рівень підтримки. Це ставить у невигідне положення найвпливовішу партію, і водночас необ'єктивно збільшує представництво середньої за рівнем підтримки партії, що в певній мірі спотворює уподобання електорату.

Наступна система, що заслуговує уваги, це СЕГП, або як її ще називають – система Гер-Кларка. Особливостями даної системи є те, що виборець має можливість позначати в бюлетені цифрами найбільш прийнятних для нього кандидатів у порядку надання їм переваг, відповідно до того, кого він би хотів бачити переможцем в першу чергу, другу, третю і т.д. Величина виборчого округу має бути невеликою, тому що в іншому випадку справитись з голосуванням, тобто розставити кандидатів в порядку надання їм переваг, буде складно навіть для добре інформованих виборців. Так величина виборчого округу в Ірландії становить 3 – 5 місць. Підрахунки голосів відбуваються за такою схемою: спочатку вираховується квота, наступним кроком є переадресація голосів. Надлишкові голоси (голоси більше квоти, отримані кандидатами-переможцями) передаються кандидатам, яким виборці надали перевагу в другу чергу, а кандидати, що отримали найменшу кількість голосів викреслюються зі списку, а їх голоси переадресовуються таким же чином. Тоді цей процес повторюється знову, доки всі місця не будуть зайняті.

Дана система має ряд позитивних рис. По-перше, вона доводить до максимуму ефективність кожного голосу; по-друге виборець може проголосувати за будь-який набір кандидатів, тобто він отримує максимальну свободу вибору; по-третє, СЕГП дозволяє голосувати виборцям за найбільш прийнятного для нього кандидата, навіть якщо його перемога малоймовірна, адже нема підстав хвилюватися, що цим самим він сприяє успіху найгіршого кандидата, бо виборець сам вирішує до кого перейде його голос, в разі поразки найбільш прийнятного для нього кандидата.

Щодо вад системи, то вона мало сприяє зміцненню політичних партій. Також, дехто стверджує, що вона є досить складною і незрозумілою для виборців. Хоча в Ірландії виборці двічі рятували СЕГП, коли питання про реформування виборчої системи виносилось на референдум1.

Ще однією системою, що відноситься до напівпропорційних є система відносної більшості з кумулятивним голосування, про механізм якої вже йшлося вище. Нині застосовується при виборах до палати представників в штаті Іллінойс (США). Має практично ті ж самі переваги і недоліки, що і СЕГП.

Отже, розглянуті вище напівпропорційні системи надають виборцям ширші можливості і об'єктивно враховують їх вибір, ніж уніномінальні системи.

Наступним видом виборчої системи, що застосовується в багатомандатних округах є пропорційна система. Вперше була запроваджена в Бельгії у 1889 році. Зараз використовується у більше, ніж 60 країн світу, в тому числі в Ізраїлі, Іспанії, Італії, Португалії тощо.

Зміст пропорційної системи зводиться до того, що виборці голосують за списки партій, і кожна партія отримує в парламенті число мандатів, пропорційно числу поданих за її кандидатів голосів.

Існують такі різновиди пропорційної системи, коли виборець може мати, а може і не мати можливість віддавати перевагу кандидатам внесеним у список партії.

Пропорційна система при якій виборці не мають можливості впливати на розташування кандидатів в списки партій є системою жорстких списків. Деякі науковці вважають її "чистою" пропорційною системою1. Суть даної системи полягає в тому, що партія на передодні виборів висуває списки кандидатів, розташовуючи їх у порядку убування важливості для неї, і, вигравши певне число місць, партія передає їх кандидатам, що знаходяться на початку списку. Наприклад, у виборчому окрузі з величиною у 10 місць, кожна партія висуватиме по 10 кандидатів. Якщо певна партія виграла 5 місць, то перші 5 кандидатів в її списку і отримують депутатські мандати. Дана система діє в Ізраїлі, Іспанії і часто критикується за те, що відомі імена тягну у парламент посередностей, що не мають відповідних знань, навичок, умінь для законодавчої роботи, а виборець практично не може відкоригувати список щодо своїх уподобань.

Інший варіант пропорційної системи дає виборцям більшу свободу у виборі окремих кандидатів. Це пропорційна система з перефериціями (система з "гнучкими списками"). Вона дозволяє голосувати не тільки за певну партію, але й віддавати перевагу комусь з висунутих нею кандидатів. Вона застосовується в Бельгії, Нідерландах.

"Голосування та розподіл мандатів за перефериціями відбувається наступним чином. Усі голоси, подані за партію без зазначення переваги комусь із кандидатів, надаються тому, хто стоїть у партійному списку першим. Йому ж належать голоси подані за нього особисто. Якщо він набрав квоту, то одержує мандат, а "зайві" голоси передаються кандидату, що стоїть у списку другим, і додаються до його власних голосів. Якщо він також набрав квоту, то стає депутатом, а залишок голосів переходить до кандидата, що стоїть у списку третім і т.д. У разі якщо вже перший кандидат не набрав квоти, то всі голоси, подані за список, додаються тому, хто має найбільшу кількість голосів виборців. Потім "зайві" голоси передаються кандидату, який стоїть на другому місці після нього за кількістю набраних голосів і т.д"1.

За пропорційної системи з перефериціями партійні лідери втрачають можливість впливати на розташування кандидатів в списках; виборці отримують більшу свободу вибору; представництво стає більш "особистим", ніж за пропорційної системи з жорсткими списками.

У виборчому досвіді зарубіжних країн зустрічається іще один вид пропорційної системи: панаширування, тобто "змішування". За цією системою виборці отримують можливість голосувати за кандидатів, що балотуються в окрузі, незалежно від їхньої партійної приналежності, "змішувати" кандидатів однієї партії з іншою. В Люксембурзі, Швейцарії виборці додатково отримують право "накопичувати" переваги, тобто віддавати найбажанішим кандидатам зразу по декілька голосів.

Отже, дана система розширює спектр можливостей, що відкривається перед виборцями, але одночасно виникає ситуація, при якій ряд членів партійної фракції потрапляють туди за рахунок підтримки прихильників інших партій. Це викликає сумніви з точки зору ідей представництва.

Та про яку б із пропорційних систем не йшлося, всі вони потребують математичних процедур для визначення квоти і подальшого розподілу місць у парламенті.

Отже, наступним елементом наукового дослідження є аналіз виборчих квот.

Першою буде розглядатися проста квота (квота Хейра). Зміст її полягає в тому, щоб ділити загальне число голосів в окрузі (V) на величину округу (M), q0=V/М (q0=100% / М – ця формула спрямована на вирахування відсоткової частини голосів, що дає право на один мандат).

Основним недоліком квоти Хейра є те, що частина місць може залишитися нерозподіленою, а для їх розподілення необхідна яка-небудь додаткова процедура. Перший з них (метод найбільшого залишку) полягає в тому, що, мандати, які не розподілилися, передаються партіям, що мають найбільший залишок. Інший метод полягає в тому, що число отриманих партією голосів ділиться на число отриманих нею мандатів плюс 1, нерозподілені мандати передаються партіям з найбільшим середнім.

Іноді використовується покращенні квоти, зміст яких полягає в тому, що загальне число голосів ділиться на число місць плюс 1: q1=V/(M+1). Ця квота менша за квоту Хейра і тому дозволяє розподілити більше число місць. Недолік цієї квоти полягає в тому, що при певних обставинах вона може відвести партіям більше місць, ніж величина виборчого округу. Наприклад, місць 4, так, що квота q1=100/(4+1)=20%. Якщо виявиться, що кожна з 5 партій, які висунули свої списки в даному окрузі, отримають рівно по 20% голосів, то нам необхідно 5 місць. Однак квота Друпа або Гогенбаха-Бішофа унеможливлює і цю можливість. Вона фактично становить собою наступне ціле число, що слідує за q1; qd=[V/(M+1)]+1, де V/(M+1) обчислюється на числовій основі, а не відсотковій частині голосів.

Загальна формула квоти виглядає так: qn=V/(M+n), де n може бути будь-яким (додатнім чи від'ємним) числом, що перевищує (-М). По мірі збільшення n зростає і кількість місць, що розподіляються за квотою. Коли n стає більшим, ніж +1, зростає ймовірність, що число партій, які претендують на місця, перевищить число місць, що виборюються. Не дивлячись на це існують величини n, прирівняні до 2 або 3 (цей різновид квоти відомий під назвою Імперіалі1). У таблиці 1 показано до яких результатів приводить використання різних квот у поєднанні з найбільшими залишками при однаковому розподілі голосів в окрузі з величиною М=5.

Таблиця 1

Гіпотетичний розподіл місць між п'ятьма партіями з частинами голосів 48,5; 29,0; 14,0; 7,5; 1,0% при використанні різних квот

N

Q, %

Місця

Квоти

-М+1=14

100/1=100

1

1

1

1

1

-3

100/2=50

1

1

1

1

1

-2

100/3=33,3

2

1

1

1

0

-1

100/4=25

2

1

1

1

0

0

100/5=20

2

2

1

0

0

Проста квота

1

100/6=14,3

3

1

1

0

0

Квота Друпа

2

100/7=14,3

3

2

0

0

0

Імперіалі

3

100/8=12,5

3

2

1

0

0

Імперіалі

Loading...

 
 

Цікаве