WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Виборча система України: сучасний стан і перспектива розвитку - Курсова робота

Виборча система України: сучасний стан і перспектива розвитку - Курсова робота

Ще однією проблемою, пов'язаною з нарізкою виборчих округів, є часті махінації з визначенням їх кордонів, так звана проблема виборчої географії або джеррімендерінгу (цей термін виник в США в 1912 році, коли в одній з газет було розміщено малюнок одного з виборчих округів штату Массачусетс у вигляді саламандри – англ. Мовою salamander і цей малюнок назвали Derrymander – губернатором штату в цей час був Е. Джеррі, який практикував махінації з нарізкою виборчих округів для того, щоб забезпечити перевагу своєї партії). Основними принципами джеррімендерінгу є: в регіонах, де твоя власна партія особливо міцна, намагайся стримувати величину округа настільки, наскільки дозволяють закони, а регіонах, де сильні інші партії збільшувати величину виборчого округу1.

    1. Методи конвертування голосів виборців у депутатські мандати.

Методи конвертування голосів виборців у депутатські мандати можна поділити на ті, що застосовуються в одномандатних (мажоритарна), та на ті, що застосовуються в багатомандатних округах (пропорційна виборча система). В свою чергу ці дві категорії мають свої підвиди, в яких діють свої специфічні правила.

Спочатку розглянемо правила розподілу місць в мажоритарних округах, бо вони порівняно прості.

У світовій практиці застосовують уніномінальні мажоритарні системи – вибори проводяться по одномандатних виборчих округах і поліномінальні – у багатомандатних округах2.

Серед уніномінальних мажоритарних систем розрізняють: систему відносної більшості, систему абсолютної більшості та систему кваліфікованої більшості.

Система відносної більшості історично найдавніша. Вибори за нею проводилися ще наприкінці XVIII століття. Зараз вона використовується в таких країнах, як: США, Нова Зеландія, Індія, Великобританія, Австралія тощо. За системою відносної більшості вибори проводяться в один тур, переможцем в кожному одномандатному окрузі стає той кандидат, який набрав більше голосів, ніж кожен з його супротивників. Голоси подані за переможених кандидатів не враховуються. Застосування такої системи має ряд позитивних рис. Зокрема, вона передбачає проведення результативних виборів і обрання представницької інституції; забезпечується тісний взаємозв'язок кандидата з виборцями; підвищується (хоч і суб'єктивному розумінні електорату) відповідальність кандидата перед тими, хто його обрав. До вад системи слід віднести те, що підривається принцип представництва, адже значна частина голосів виборців втрачається. Класичним прикладом втрати значної кількості голосів виборців слугують вибори 1987 року до парламенту Великобританії. Консерватори, одержавши 42% голосів, отримали 59,5% мандатів, а коаліція, маючи підтримку 23% електорату, отримала лише 3% місць у парламенті. Більше того, одержавши суттєву перевагу в меншості виборчих округів і програвши з незначним розривом у решти, можна програти вибори, зібравши більше голосів по країні, ніж партія переможець. Так сталося при виборах до британського парламенту у 1951 та 1974 роках. У 1951 р. консерватори, одержавши на 26 мандатів більше, ніж лейбористи, сформували уряд, хоча голосів зібрали на 224 тисячі менше. А на виборах 1974 р. лейбористи отримали на 4 мандати більше, ніж консерватори, і сформували уряд, хоча голосів зібрали на 270 тисяч менше.

Отже, система відносної більшості, хоч і має ряд своїх переваг, але водночас значно спотворює волевиявлення електорату, що є суттєвим недоліком, враховуючи велике значення виборів для життя країни.

Наступна система, що буде характеризуватися – мажоритарна система абсолютної більшості. За цією системою для перемоги необхідно отримати більше 50% голосів виборців. Для відвернення ситуації, коли кандидат, що переміг, користується підтримкою менше ніж 50% виборців, вводяться правила розподілу місць, що передбачають проведення другого туру голосування, або ж дозволяють виділити найбільш прийнятного для більшості виборців кандидата на основі ординального бюлетеню (голосування).

При категоричному голосуванні (голосуванні у два тури) передбачається, що якщо в першому турі жоден з кандидатів не набрав необхідної кількості голосів, то проводиться другий тур, в якому для перемоги необхідно набрати відносну більшість голосів. В другому турі беруть участь два кандидати, які набрали більше голосів в першому, хоча, наприклад, при виборах до Національних зборів Франції з 1958 до 1985 року в другий тур проходили всі кандидати, що отримували в першому не менше 12,5% голосів зареєстрованих виборців в окрузі.

Позитивних рисами даної системи є те, що унеможливлюється формування однопартійного уряду більшості партією, яка загалом по країні зібрала менше голосів, а також зменшується, порівняно з системою відносної більшості, розрив між кількістю поданих за партію голосів та її парламентським представництвом. Також проведення другого туру підштовхує близькі за політико-ідеологічними позиціями партії до блокування, що дає можливість до політичної самореалізації не тільки найбільшим, але й середнім за впливом партіям.

До негативних рис мажоритарної системи відносної більшості слід віднести те, що, по-перше, дорожчає процедура виборів внаслідок двох турів, по-друге, відбувається фактично нехтування волевиявленням 50% виборців.

Існує ще один різновид системи мажоритарної системи абсолютної більшості, що дозволяє уникнути проведення другого туру. Це так зване альтернативне голосування, що відбувається на основі ординального бюлетеню. За цією системою виборець в одномандатному виборчому окрузі голосує не за одного кандидата, а за декількох, вказуючи цифрами навпроти прізвищ їх перевага для нього. Навпроти прізвища самого бажаного кандидата ставиться 1, навпроти наступного – 2 і т.д. Якщо кандидат отримав більше половини перших переваг, він вважається обраним. В разі, коли жоден з кандидатів не набрав зазначеної кількості голосів, то з розподілу виключаються кандидати, що набрали найменшу кількість перших переваг, а їх голоси передаються іншим кандидатам відповідно до других переваг. Якщо ж і після цього жоден з кандидатів не набрав абсолютної кількості голосів, то з розподілу виключаються кандидати з найменшим числом перших і других переваг, і процес продовжується до того часу, доки жоден з кандидатів не набере відносної більшості голосів.

Наступною уніномінальною виборчою системою є мажоритарна система кваліфікованої більшості. Вона передбачає те, що обраним вважається той кандидат, який набрав кваліфіковану більшість голосів, що встановлює законодавством і як правило перевищує абсолютну. Через нерезультативність ця система застосовується рідко, хоча використовується для обрання сенаторів в Італії, де для перемоги в першому турі потрібна кваліфікована більшість у 65% голосів. Але в разі, якщо в першому турі не було набрано кваліфікованої більшості голосів, то проводиться другий тур, в якому необхідно набрати абсолютну більшість.

Серед поліномінальних виборчих систем виділяють два види: пропорційні та напівпропорційні (деякі науковці їх ще називають поліномінальні мажоритарні системи1) виборчі системи. До напівпропорційних систем відносяться: система єдиного голосу, що передається, далі СЄГП; система єдиного голосу, що не передається, далі СЄГНП; кумулятивне голосування.

За СЄГНП величина виборчого округу від 3 – 5 місць, виборець має один голос, а переможцями стають кандидати, які набрали відносну більшість голосів. Дана система існувала у Великобританії впродовж 1885 – 1945 роки, а також використовується в Японії.

Серед позитивних рис системи – створення середньовпливовим партіям суттєво більших умов для політичної реалізації, ніж за уніномінальних виборчих систем, тобто прихильних таких партій в багатомандатному виборчому окрузі мають змогу, зосередивши підтримку на обмеженій кількості кандидатів, провести їх (або принаймні одного з них) до парламенту. До того ж, система найбільш проста і зрозуміла виборцям порівняно з іншими пропорційними та напівпропорційними системами.

Негативними рисами даної системи є те, що при розподілі мандатів може викривитися волевиявлення виборців внаслідок неадекватної політичної тактики партій. Зокрема, провідна політична сила в окрузі теоретично може одержати кількість мандатів, неадекватну її впливу, бо її виборці підтримують висунутих кандидатів нерівномірно. Наприклад один з кандидатів одержав величезну, порівняно з необхідністю для обрання, кількість голосів і пройшов до парламенту. Це в свою чергу призвело до відтягування голосів виборців від решти представників даної партії і в кінці-кінців до їх поразки. За цих обставин не досить впливові, за кількістю отриманих голосів, партії можуть одержати ті місця, які втратила провідна партія.

Слід відмітити, що існує виборча система, яка в певній мірі схожа на СЕГНП. Це, так звана, система з обмеженим числом голосів, далі(СОГ). Дана система використовується на загальнонаціональному рівні при виборах до Сенату Іспанії. Особливістю даної системи є те, що число кандидатів, за яких голосує виборець, більше 1, але менше від величини округу і, голосуючи за декількох кандидатів, надати комусь перевагу він не може.

Дану систему не можна віднести ні до чисто категоричного, ні до чисто ординального голосування. Адже за цієї системи виборець не може надати одному кандидату більшу перевагу, ніж іншому, отже це не ординальне голосування. В цей же час виборець має широкий вибір кандидатів від різних партій.

Loading...

 
 

Цікаве