WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Виборча система України: сучасний стан і перспектива розвитку - Курсова робота

Виборча система України: сучасний стан і перспектива розвитку - Курсова робота

Вибори, проведені за цією методою, дали досить несподівані і, очевидно, необ'єктивні результати1. По-перше, всупереч очікуванням Угорської соціалістичної партії, далі УСП, саме елемент пропорційності в системі дозволив їй, отримавши перемогу в одному мажоритарному окрузі (за мажоритарним принципом за УСП проголосувало 0,6% виборців, за пропорційним – 11,7), зайняти аж 8,6% місць у парламенті. По-друге, Угорський демократичний форум, далі УДФ, зібравши 33,3 голосів за партійний список, отримав 42,8% місць у парламенті саме завдяки мажоритарному принципу, за яким він зібрав 65,3% голосів. По-третє, складна процедура виборів за мажоритарним принципом і чотирьох-відсотковий бар'єр на національному рівні, призвели до того, що решта партій (крім УСП, УДФ та Союзу вільних демократів), користуючись підтримкою 43,1% виборчого корпусу, отримали лише 25% місць у парламенті.

Цікавий досвід у галузі виборчої системи має Грузія. Там змішана виборча система існує з 1990 році. В 1995 році відбулися вибори в Грузинський парламент, в яких взяло участь 53 політичні партії. Союз громадян Грузії, далі СГГ, мав колосальні організаційні переваги перед партіями і займав лідируюче положення, а більшість інших партій були майже нікому невідомі. Маючи значні політичні ресурси СГГ між без особливих зусиль змінити виборча система в країні, зробивши її, скажімо більш прозорою. Але цього не сталося, бо як було сказано грузинським лідером, сполучення пропорційного і мажоритарного елементів виборчої системи дозволяло консолідувати еліту країни в організованих рамках СГГ і парламенту. Проведені вибори були в цілому успішними для СГГ: набравши 23,7% голосів виборців, він отримав 45,7% місць у парламенті (така невідповідність полягає в тому, що за список СГГ було подано 61,6% голосів виборців, а мажоритарний елемент приніс її лише 18,2% голосів). Надійна робоча більшість йому була забезпечена "незалежними" депутатами.

Досвід Грузії цікавий з тієї точки зору, що він показує, до якої невідповідності реального впливу партії кількості зайнятих нею місць у парламенті може призвести застосування загороджувальних бар'єрів. Так політичні партії Грузії, крім СГГ та Націонал-демократичної партії, набрали загалом 68,3% голосів виборців, а отримали 39,6% місць у парламенті. Так сталося тому, що кількість голосів поданих за партії, які подолали 5-відсотковий бар'єр, становила 21,3% голосів. Та наслідки використання загороджувальних бар'єрів вдалося подолати завдяки використанню мажоритарного елементу у виборчій системі (за ним було отримано 77,9% голосів електорату).

Як і у вище зазначених країнах, так і Росії мажоритарний елемент виборчої системи дав змогу партії влади, якою на той час був Вибір Росії, далі ВР отримати більшість місць у парламенті. Так ВР, отримавши 15,5% голосів в цілому, вдалося здобути 15,5% місць у парламенті. Невдахою виявилася Ліберально-демократична партія Росії, далі ЛДПР, набравши загалом 22,9% голосів виборчого корпусу, вона в підсумку отримала 14,4% мандатів у парламенті. Причиною цьому стало, те що за список партії проголосувало 26,3%, а мажоритарний елемент приніс лише 2,3%1. Таким чином, ЛДПР виявилася недопредставленою у парламенті.

Підсумовуючи досвід вище наведених країн, треба зазначити, що змішані виборчі системи у них встановлювались як компроміс між владною партією та опозицією. Поєднання пропорційного та мажоритарного елементів призводило в основному до викривлення політичної волі громадян. В цьому контексті сумнівним видається твердження, що ніби змішана виборча система є компромісом, який згладжує негативні сторони як мажоритарної так і пропорційної системи. Але з іншого боку, змішана виборча система в певній мірі може згладити дисбаланс, викликаний застосуванням загороджувальних бар'єрів, як це було в Грузії.

    1. Структура виборчого бюлетеню, як спосіб голосування.

Важливим компонентомвиборчої системи є структура виборчого бюлетеню. Бюлетені, що видаються виборцям, можуть бути по структурі простими, а можуть і навпаки – досить складними. Вибори бувають одноступеневі (президентські) і багатоступеневі (включають в себе і вибори до президента, членів парламенту, місцевих органів влади). В останньому випадку виборцю може бути надане право вибирати одну із декількох партій і тим самим проголосувати за всіх її кандидатів, але буває так, що на кожному рівні потрібно робити окремий вибір.

З вище сказаного, можна зробити висновок, що поняття "виборчий бюлетень" є в певній мірі тотожнім з поняттям "голосування", тому поняття виборчого бюлетеню краще замінити поняттям "голосування", оскільки воно, не змінивши змісту, значно полегшить виклад даної проблеми. Тому замість поняття "ординальним бюлетень" і "категоричний бюлетень" будемо використовувати поняття ординального і категоричне голосування.

Голосування називається категоричним, якщо виборець має право обирати лише одну партію або одного кандидата з числа всіх, хто в нашому випадку претендує на депутатський мандат. Голосування називається ординальним в тому випадку, коли виборець може ранжувати партії чи кандидатів. При такому порядку виборець має можливість показати, що хоча кандидат В – його перший вибір, та при його поразці він віддає перевагу кандидату С, а не А.

З вище сказаного можна зробити висновок, що категоричний бюлетень ставить виборця перед дилемою: якщо він проголосує за кандидата В, що користується його особистою довірою, але можливо непопулярного, то переможцем може виявитися кандидат А, але ж це – найгірший варіант. Щоб уникнути цього, виборець може проголосувати за більш популярного кандидата С. Іншого раціонального виходу, що уникнути найбільш небажаних результатів голосування, може просто не бути. Але може статися і так, що кандидат, який користується найбільшою підтримкою виборців, отримає мало голосів тільки через масову недооцінку його популярності. З цієї точки зору, ординальне голосування ефективніше з позиції виявлення реальних уподобань виборців, ніж категоричне.

Окрім чистих видів голосувань, існують і змішані. Багато виборчих систем дають можливість голосувати більш ніж за одного претендента, не вводячи ординального голосування. Наявність у виборців більш ніж одного голосу робить вибір більш змістовним. Таку можливість дають системи з так званим кумулятивним голосуванням. За такої системи виборці мають певну кількість голосів, скажімо, стільки ж, скільки і мандатів в окрузі. Така система, до речі, використовується на виборах до органів місцевого самоврядування в Баварії. За такої системи виборці мають три голоси. Вони їх можуть віддати одному кандидату або розподілити між декількома. Даний вид голосування є придатним для невеликих виборчих округів, в котрих виборці добре знають всіх кандидатів, а їх політична належність для них великого значення не має.

Окрім чистих видів голосування, існує і змішане. Багато виборчих систем дають можливість проголосувати більш ніж за одного кандидата, не вводячи ординального голосування. Наявність у виборців більш ніж одного голосу робить вибір багатшим.

Таким чином, розглянувши наведені методи голосування, можна зробити висновок, що якщо законодавець хоче розширити можливість вибору для виборців, забезпечити об'єктивніше виявлення їх уподобань, він може надати їм більш ніж один голос, відкинувши категоричне голосування, і ординальне, змішане або ж кумулятивне.

    1. Величина виборчого округу.

Поняття величини округу використовується для відображення важливого фактора виборчої системи – кількості місць, що розподіляються в окрузі. Вона може коливатися від 1 до більш ніж 100.

При встановлені величини виборчого округу виникає чимало проблем. Найсерйозніша з них пов'язана з нерівною нарізкою виборчих округів. Особливо гостро вона стоїть в одномандатних округах. Адже не завжди буває так, що кількість мандатів, за які ведеться боротьба, не завжди пропорційні кількості виборців. Так одні округи можуть перевершувати інші за кількістю потенційних виборців. А це означає, що голоси виборців матимуть нерівну "вагу".

Дійсно, якщо в одному окрузі 2000 виборців, а в іншому 500, то в більш заселеному окрузі норма представництва становитиме 0,5 на 1000 виборців, а в менш заселеному 2 на 1000 виборців. Це і є нерівна нарізка округів. Основною причиною такої ситуації є міграція населення, тобто люди, в основному, переїздять із села до міста.

Нерівна нарізка виборчих округів можлива і при виборах по багатомандатних округах. Прикладом, може слугувати Ісландія. Так факт перепредставленності ірландської Прогресивної партії в парламенті за підсумками виборів 1933 р. обумовлювалося тим, що партія опиралася на аграрне населення. Не дивлячись на декілька перенарізок, проблема нерівності округів виникала знову в міру переїзду усе більшого числа людей у місто.

Основним рішенням даної проблеми є перенарізка виборчих округів. Але багатомандатному окрузі, на відміну від одномандатного, перенарізка не потребує зміни кордонів, достатньо лише передати 1 чи 2 місця від одного округу до іншого.

Loading...

 
 

Цікаве