WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Соціально-економічна і політична ситуація в період перебудови (1986-1991 pp.) - Реферат

Соціально-економічна і політична ситуація в період перебудови (1986-1991 pp.) - Реферат

регіонах України.
В цей час багатьом людям довелося з великими зусиллями переборювати стереотипи у сприйнятті історії та сучасності.
В Україні, як і в інших республіках СРСР, після 1985 p. зажевріла надія на остаточний злам тоталітарного устрою, виникла можливість національного відродження.
Творча енергія мас після початку перебудови активізувалася. Повсюдно зростали рівень громадської свідомості людей, прагнення до пошуку нових шляхів розв'язання найрізноманітніших політичних проблем. Керівники партійних і радянських органів, які не виправдовували довір'я людей, потрапляли під вогонь критики. Саме під тиском невдоволення мас у ряді областей республіки були змушені піти у відставку перші секретарі обкомів партії, керівники деяких державних установ і великих підприємств.
У червні 1988 p. відбулася XIX Всесоюзна конференція КПРС, де виникла пропозиція щодо можливості поєднання посад перших секретарів партійних комітетів (районних, міських тощо) зі створюваними посадами голів Рад. Вважалося, що це сприятиме активізації діяльності народного представництва. Таким чином, передбачалося пропустити місцевих партійних вождів через вибори, в перспективі альтернативних. Номенклатурний партапарат, який погодився з цим рішенням, незабаром усвідомив, чим це йому загрожує, і добився його скасування. Там же, на конференції, був оголошений проект виборчої реформи, яка містила елементи альтернативності, але разом з тим віддавала третину місць представникам від "громадських організацій", фактично забезпечивши де-путатські місця вищим партійним сановникам.
Одним з основних напрямків демократизації суспільства було визнано принципове поліпшення діяльності Рад народних депутатів, які поєднували в собі функції законодавства, управління і контролю. Найважливішими етапами цього процесу стали вибори народних депутатів СРСР, Верховних Рад союзних республік та місцевих Рад народних депутатів.
Вибори народних депутатів СРСР відбувалися в умовах загострення політичної боротьби. Перед виборами демократам вдалося вивести із складу ЦК КПРС за станом здоров'я, у зв'язку з досягненням пенсійного віку кілька десятків брежнєвських ветеранів. Після цього були проведені вибори кандидатів до Верховної Ради від громадських організацій, в тому числі 100 чоловік від КПРС, дещо менше - від комсомолу, профспілок, творчих спілок, ветеранських організацій та ін. Своєрідним фільтром для "ненадійних" кандидатів мали стати окружні збори (проміжний етап у висуванні кандидатів у народні депутати), на яких більшість складали люди, підібрані партапаратом. Слід, однак, зауважити, що при загальному консервативному характері складу народних депутатів СРСР серед них виявилося чимало політиків, які виступали за радикалізацію реформ.
На І з'їзді народних депутатів СРСР, який розпочав свою роботу 25 травня 1989 p., розгорнулася запекла боротьба думок, не раз виникали протистояння, емоційні вибухи, давалася взнаки відсутність парламентських традицій. На з'їзді були сформульовані різні підходи щодо характеру, темпів і цілей "перебудовчого" процесу, виникли перші ознаки майбутньої багатопартійності. У своїх виступах учасники з'їзду ставили найгостріші питання, з якими зіткнулося суспільство: політичні, економічні, соціальні, екологічні, духовні. Уже з самого початку роботи з'їзду стали створюватися депутатські групи, які з багатьох проблем дотримувалися протилежних позицій. Першою заявила про себе міжрегіональна депутатська група, яка виступала з позицій радикального прискорення політичних і економічних реформ. Діяльність групи, критична спрямованість виступів її лідерів поставили її в становище фактичної парламентської опозиції.
У Верховній Раді СРСР формувалися й інші групи, що об'єднали депутатів за політичними або професійними інтересами. Найчисельніша з них - група "Союз", в центрі діяльності якої була підтримка єдності всіх республік СРСР. При цьому "союзники" для забезпечення такої єдності не виключали введення надзвичайного стану, заборону нових політичних партій, використання збройних сил в деяких районах країни.
Спочатку М. Горбачев був обраний Головою президії Верховної Ради СРСР - органу, до складу якого увійшли головним чином депутати помірковано-консервативних поглядів. На початковому етапі демократизації, ліквідації пережитків тоталітаризму найважливішим завданням був реальний розподіл партійних і державних органів. Під час роботи І з'їзду народних депутатів СРСР виявилося, що від колишньої одностайності не залишилося й сліду. На з'їздах народних депутатів, сесіях Верховної Ради СРСР її Голова був змушений усе більше виконувати функції спікера (тобто ведучого), який виявляє позиції депутатських груп, узгоджує їх. Це значною мірою обмежувало можливість його самостійних дій. Але оскільки М.Горбачев був одночасно генсеком ЦК КПРС, він неми-нуче був змушений рахуватися із значною частиною партійного апарату, який не сприймав новоуведень останніх років.
Слід було зміцнити інститути державної влади. В засобах масової інформації почала обговорюватися ідея про введення посади президента. Проте у 1989 p. ця пропозиція ще не сприймалася як така, що може бути здійсненою найближчим часом. На думку частини членів політбюро ЦК КПРС, більшості народних депутатів, президентство несумісне з принципом організації держави на базі Рад, з їх поєднанням законодавчої і виконавчої влади та принципом колективного керівництва. Але після того, як М. Горбачев підтримав ідею президентства, його вчорашні опоненти зняли свої пропозиції. Значною мірою це пояснювалося тим, що були вирішені два питання: про спосіб обрання президента і про кандидатуру на цей пост. В країнах з президентською формою правління президент традиційно обирається громадянами, які мають право голосу. Саме такий порядок спочатку і був запропонований для включення в Конституцію СРСР. Однак напередодні III з'їзду народних депутатів СРСР (березень 1990 p.) була підготовлена пропозиція, щоб саме з'їзд, здійснивши зміни в Конституції, зробив виняток для першого президента і обрав його безпосередньо на з'їзді. Тоді будь-яких сумнівів щодо персональної кандидатури (М. Горбачева) не було.
Проти такої схеми виборів президента виступали, з одного боку, радикальні демократи, котрі вважали, що М. Горбачев сконцентрував у своїх руках занадто велику владу, а з іншого - старі партійно-комуністичні структури, які цю владу втрачали, тим більше, що вибори в органи влади союзних республік у ряді випадків уже не дали цим структурам "контрольного пакету".
Політичні процеси, які відбувалися в центрі, неминуче впливали й на політичний розвиток України. В реформі політичної системи велику роль відіграв політичний плюралізм, який набув розвитку ще до заборони компартії.
З метою активізації реформістських демократичних процесів в Україні у вересні 1989 р. за ініціативою Київської організації Спілки письменників та Інституту літератури АН УРСР утворено масову суспільно-політичну організацію - Народний Рух України заперебудову (НРУ), який
Loading...

 
 

Цікаве