WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Взяття під варту - строки та порядок виконання - Курсова робота

Взяття під варту - строки та порядок виконання - Курсова робота

Як уже зазначалося, законодавець поклав обов'язок із обрання цього запобіжного заходу і продовження терміну утримання обвинуваченого під вартою виключно на суд. При цьому статтями 165-2 і 165-3 чинного КПК та статтями 146-150 проекту нового Кодексу передбачено направлення слідчим до суду оформленого належним чином і узгодженого з прокурором подання, в якому вказуються підстави для обрання такого запобіжного заходу або ж необхідність продовження його термінів. У суді проводиться повноцінне судове засідання з участю прокурора, слідчого, обвинуваченого та його захисника, кожен із яких в умовах змагальності намагається переконати суддю в безпомилковості своєї позиції. І це правильно, оскільки суд і тільки суд має право обмежити конституційне право на свободу.

Однак, негайно треба вдосконалювати норми закону, адже, наші законодавці надали право чиновникам від досудового слідства утримувати людину в неволі стільки, скільки вони вважатимуть за потрібне.

Йдеться про частину 9 ст. 139 проекту КПК України, у якій зазначається: "При поверненні судом справи прокуророві або на додаткове розслідування термін утримання обвинуваченого під вартою обчислюється з моменту надходження справи прокуророві і не може перевищувати двох місяців. Подальше продовження зазначеного терміну проводиться з урахуванням часу перебування обвинуваченого під вартою до направлення справи в суд у порядку й у межах, встановлених частиною другою цієї статті".

Фактично ж це означає: якщо людина під час досудового слідства перебувала під вартою, скажімо, два місяці, і після цього її кримінальна справа була направлена з обвинувальним висновком до суду, а суддя повернув її на додаткове розслідування, то термін перебування людини під вартою продовжується до двох місяців автоматично, тобто без дотримання передбаченої статтею 150 КПК судової процедури.

І це при тому, що відповідно до частини 10 статті 139 КПК, слідчий, дізнавач і прокурор, які ведуть розслідування, зобов'язані негайно звільнити обвинуваченого з-під варти, якщо цей термін не продовжений у суді у встановленому порядку. А частина 13 цієї ж статті зобов'язує начальника слідчого ізолятора негайно звільнити обвинуваченого, стосовно якого не надійшла постанова судді про продовження термінів утримання під вартою.

Важливо, що єдиним документом, який є підставою для продовження утримання обвинуваченого в СІЗО, закон називає постанову судці про продовження строків утримання під вартою, а не ухвалусудді про повернення справи на додаткове розслідування. Однак людей, чиєї вини не доведено в суді і не підтверджено обвинувальним вироком, продовжують місяцями утримувати у в'язниці, а слідчі, прокурори, й адміністрація СІЗО пояснюють захистові такий стан речей сформованою практикою.

Тоді постає запитання, що важливіше в нашій державі - закон, чи "сформована практика"? І кому вигідна така практика - обвинувачуваному, який марно роками чекає у камері вироку суду чи потерпілому, який втрачає надії на захист своїх прав і інтересів.

Стало загальновідомо, що завдяки такому механізмові повернення справи на додаткове розслідування у слідчих органів та оперативних служб існує можливість виконувати замовлення на проведення репресивних заходів щодо усунення політичних противників і конкурентів у бізнесі, а також використовувати цю можливість у своїх небезкорисливих цілях. Адже сфальсифікувати кримінальну справу, висунути обвинувачення за надуманими і незаконними підставами нині, при "сформованій практиці", простіше простого. Про схожі факти з нашої дійсності ми чули неодноразово.

Таким чином можна роками тримати людину в слідчому ізоляторі без передбаченої законом судової процедури і без ухвали судді. У кримінальній справі, що надійшла в суд, перебіг терміну утримання підсудного під вартою припиняється на весь час судового процесу. Якщо кримінальна справа дуже об'ємна, процес може тривати не один місяць. Крім того, суддя після кількох місяців слухання може знайти допущений у справі брак і повернути її слідчому на додаткове розслідування. Через два місяці справа знову надходить у суд, і засідання починається спочатку. При цьому немає ніяких гарантій, що через кілька місяців судового слідства суддя знову поверне справу на додаткове розслідування. І налагоджений механізм спрацює ще раз, а якщо комусь дуже хочеться, то ще й ще... [14].

Отже, вельми важливим є законодавче врегулювання порядку продовження термінів тримання під вартою обвинуваченого при поверненні справи на додаткове розслідування. Це питання має вирішувати суд одночасно з поверненням справи на додаткове розслідування. На жаль, у чинному КПК і його проекті чітка регламентація процесуального порядку їхнього продовження при виникненні подібних ситуацій відсутня.

Із урахуванням того, що основним завданням у сфері євроінтеграції, яке нині стоїть перед Україною, є адаптація нашого законодавства до європейських стандартів, зазначені проблеми на повинні залишатися поза увагою народних депутатів, оскільки запропоновані шляхи їхнього розв'язання спрямовані на приведення Кримінально-процесуального законодавства у відповідність із Конституцією України.

Висновки

Проаналізувавши все викладене у моєму дослідженні, слід звернути увагу на те, що при обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту нагляд прокурора не повинен допускати жодного випадку незаконного та необґрунтованого взяття під варту, оскільки це буде грубим порушенням законності, щозавдає суттєвої шкоди правам, свободам та інтересам людини і громадянина. Інша справа, що закони наші не зовсім досконалі. Це дуже добре видно з попереднього пункту мого дослідження.

Поділяю думку, висловлену в літературі, про те, що ніякі інші порушення законів не спричиняють людям таких моральних та фізичних страждань, як порушення, що стосуються незаконних затримань та арештів, необґрунтованого притягнення до відповідальності та засудження невинних.

До того ж прокурор має вживати заходів, спрямованих на те, щоб на свободі не перебували особи, які вчинили небезпечні злочини, перш за все, рецидивісти. Якщо така особа залишатиметься на свободі, то виникнуть об'єктивні умови для вчинення нею нових злочинів.

На підставі викладеного можна зробити висновок, що розглянуті питання щодо сутності, значення та завдань прокурорського нагляду за обранням запобіжного заходу у вигляді взяття під варту повинні спрямовуватись на зміцнення законності і правопорядку, відповідати Конституції України, а також демократичним принципам та міжнародним стандартам із забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

Список використаної літератури

  1. Клочков В.Г. Судовий контроль законності та обґрунтованості застосування запобіжного заходу - взяття під варту: Автореф. - К., 1998.- с. 3,6.

  2. Постановление Пленума Верховного Суда Российской Федерации от 27 апреля 1993г. №3 "О практике судебной проверки законности й обоснованности ареста й продления срока содержания под стражей" //Бюллетень Генеральной прокуратуры РоссийскойФедерации: Прокурорско-следственная практика. - 1993.- №6.- с.85.

  3. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003р. №4 "Про практику застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства".

  4. Кустов И.С. Законодательные гарантии достижения истины по уголовному делу - Ашхабад, 1975. - с. 36.

  5. Клочков В.Г. Правові засоби прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів: навч.- метод. Посібник. - К., 2003. - с.5; Клочков В.Г. Культура діловодства і результат роботи - взаємопов'язані //Закон і бізнес. - 2001. №2 с. 28.

  6. Кітура А. Взяття під варту та продовження строків тримання під вартою //Вісник прокуратури. - 2002. - №5. - с. 60.

  7. Архівна справа Залізничного місцевого суду за 2001 рік (справа № 01-7707).

  8. Коваленко Є.Г. Сучасні проблеми застосування запобіжного заходу - взяття під варту // Актуальні проблеми вдосконалення національного законодавства України. - Вил. - К., 2001.-с. 26-33.

  9. Наказ генерального прокурора України від 20 квітня 2004 року №4 "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство".

  10. Кондратьев А.В., Давыденко Л.М., Каркач П.М. Прокурорский надзор и судебный контроль в стадии досудебного следствия за законностью применения мер процесуального принуждения: учебн. пособие. - Донецк, 2003. - с. 31-32.

  11. Клочков В.Г. Прокурорський нагляд за законністю та обґрунтованістю взяття під варту. // Прокуратура. Людина. Держава. №3(33), березень 2004, с. 82-85.

  12. Черечукіна Л. Заарештовувати чи помилувати: кому вирішувати? //Дзеркало тижня, №42(517) від 16 жовтня 2004 року. - с.6.

  1. І. Приміч. Процесуальні строки у кримінальному судочинстві. // Вісник прокуратури. №8(26) серпень 2003. - с. 59-61.

  2. Федорченко В. Суворий закон, але чи закон? // "Дзеркало тижня" №20(495) від 22 травня 2004 року. - с.6.

  3. В.М. Тертишник. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України с.3, К. 2002.

  4. Вісник Верховного Суду України - 2000. - №4, с. 42.

17. С.М. Міщенко, С.А.Солоткий. Взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства. Вісник Верховного Суду України – 2003 - №5(39), с.44.


 
 

Цікаве

Загрузка...