WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Взаємодія адміністративних та політичних механізмів у системі управління охороною здоров’я - Курсова робота

Взаємодія адміністративних та політичних механізмів у системі управління охороною здоров’я - Курсова робота

В роботі встановлено, що не завжди концепції розвитку охорони здоров'я приймалися з урахуванням думки громадськості, фахівців з медицини. Поспішно були прийняті рішення про скорочення важливих спеціальностей підготовки медиків, направлення випускників вузів в сільську місцевість без створення необхідних умов для їх праці та проживання, заборони вільного продажу ліків широкого вжитку в аптеках без спеціального дозволу лікаря та інші. Непродумані нововведення були пов'язані з частою зміною керівних кадрів, особливо у Міністерстві охорони здоров'я. За роки незалежності України змінилося більше десяти міністрів охорони здоров'я, разом з ними часто змінювалися їх заступники, начальники департаментів і управлінь. За підрахунками спеціалістів міністр на своєму рівні управління може домогтися реального результату, якщо перебуватиме на посаді не менше 3–5 років. Ось чому управління у сфері охорони здоров'я мало не системний, а спорадичний характер. Зокрема недооцінювалась роль профілактичної роботи, повноцінна підготовка і перепідготовка сімейного лікаря, своєчасне фінансування охорони здоров'я тощо. Необхідна була децентралізація системи управління і створення повноцінної системи самоврядування.

В Україні є декілька достатньо автономних систем охорони здоров'я, які фінансуються державою. Більше 10% лікарень і 15% поліклінік знаходилися у власності різних міністерств і відомств (Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства транспорту тощо), а також окремих підприємств (так звана відомча медицина). Це призводило до розбалансування управління охороною здоров'я, дублювання однакових спеціалізованих відділень.

У дисертаційній роботі акцентується увага на необхідності покращення фінансового, матеріально-технічного, інформаційно-аналітичного та інших механізмів управління охороною здоров'я. Так, робота відділів медичної статистики свідчить, що вони займаються в основному збиранням та публікацією статистичних матеріалів про матеріально-технічне та кадрове забезпечення населення лікарями, про захворювання інфекційними хворобами, демографічні зміни та ін., але аналіз причин таких явищ не проводиться. У зв'язку з цим, на наш погляд, існує нагальна необхідність створення на регіональному рівні управління охороною здоров'я інформаційно-аналітичних підрозділів, укомплектованих аналітиками з головних напрямів охорони здоров'я. Саме вони повинні збирати і опрацьовувати медичну статистику, вести бази даних, відслідковувати їх терміном від 5 до 20 років (за прикладом, зокрема, Росії), вивчати причини захворювання та тенденції їх поширення, залежність захворювання від хімічних, радіаційних, еколого-техногенних та інших факторів. Передбачається також вести аналіз системи управління охороною здоров'я, розробити рекомендації із впровадження більш ефективних механізмів цього управління з урахуванням європейського досвіду. В період реформування охорони здоров'я в Україні акцент в механізмах державного управління повинен робитися на системному підході до оцінки якості медичної допомоги.

Спеціальний підрозділ присвячено ролі медичного права в управлінні охороною здоров'я. Першочерговими завданнями державної політики в галузі охорони здоров'я впродовж останнього періоду генезису державного управління стало перш за все законодавче забезпечення діяльності механізмів управління охороною громадського здоров'я, що потребувало розробки та впровадження в життя якісно нових законодавчих актів. Основою для формування державної національної політики України в галузі охорони здоров'я та запорукою її наступності стали послідовно прийняті: Конституція України (1996), Основи законодавства України про охорону здоров'я (1992), укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України, якими затверджено низку концепцій та національних програм з розвитку системи охорони здоров'я. Результатом розробки нормативно-правової бази системи охорони здоров'я стало прийняття впродовж останнього часу майже 900 нормативно-правових актів, у тому числі 140 законів, 300 постанов Верховної Ради України, 72 укази Президентів України та 379 постанов Кабінетів Міністрів України.

Наведені законодавчі акти свідчать, що Україна в контексті процесів глобалізації провела значну роботу з метою прийняття загальних підходів у цій системі. Для інтеграції України до ЄС створена Національна програма інтеграційної стратегії, реалізація якої зміцнила б політико-правову основу охорони здоров'я людей, визначила і пріоритети державної політики у цій сфері, механізми її здійснення. Проте потребують оновлення закони, адекватні сучасним вимогам до механізмів державної політики, більш динамічна адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу, реформування правової системи та приведення її у відповідність із міжнародними стандартами з урахуванням національних надбань.

У третьому розділі – "Підвищення ефективності взаємодії адміністративних та політичних механізмів управління охороною здоров'я" – розкрито форми і методи, головні напрями взаємодії адміністративного та політичного управління. У ньому аналізуються шляхи і форми трансформації механізмів державної політики у сфері охорони здоров'я, відзначається, що стратегія, орієнтація України на набуття повноправного членства в Європейському Союзі вимагає чіткого визначення поняття "державна політика", змісту та рис цієї політики.

В роботі проаналізовано результати соціологічних опитувань державних службовців, які навчалися в Одеському регіональному інституті державного управління НАДУ при Президентові України щодо рівня обізнаності з питань механізмів державної політики в сфері охорони здоров'я та оцінки ефективності роботи органів державного управління і місцевого самоврядування, в тому числі системи управління охороною здоров'я. Респонденти відзначили, що перехід управління охороною здоров'я від централізованої до демократичної форми проходить повільно, недооцінили роль регіонального і місцевого самоуправління. Важливо, щоб управлінці переорієнтувалися у реформуванні від фрагментарного, спорадичного підходу у виявлені і ліквідації недоліків – до системної, прогностичної діяльності.

У розділі обґрунтовано шляхи вдосконалення механізмів політичного управління охороною здоров'я, критично досліджено різні підходи при розгляді функціонування політичного управління цією галуззю.

У дисертації акцентується увага на тому, що в останні роки задіяні нові механізми залучення громадян до прийняття і виконання рішень, взаємодії адміністративних та громадсько-політичних об'єднань. Зокрема, у липні 2007 року Кабінет Міністрів України затвердив громадську раду при уряді, яка стала консультативно-дорадчим органом, котрий здійснював координацію діяльності громадських рад при центральних, місцевих органах виконавчої влади з питань формування та реалізації державної політики, організацію вивчення громадської думки стосовно проблем, пріоритетів та перспектив розвитку у відповідній сфері, а також проводив моніторинг повідомлень у засобах масової інформації щодо своєї діяльності. Запозичення зарубіжного досвіду у США, Німеччині, Польщі зі створення допоміжних структур місцевого самоврядування можливо розглядати як один з варіантів посилення роботи органів місцевого самоврядування в Україні за рахунок збільшення відкритості рад та їх виконавчих органів.

Проаналізовано (рис. 1) структуру взаємодії Міністерства охорони здоров'я України, його підрозділів (департаментів, управлінь, відділів, інспекцій і т.д.) з громадськими організаціями, які створювались при державних органах, політичними партіями, громадськими політичними об'єднаннями та рухами, світовими та всеукраїнськими громадськими організаціями, працювали на основі самоврядування і самодіяльності об'єднань громадян. Вони спільно вирішували завдання боротьби з наркоманією, алкоголізмом, СНІДом, інфекційними захворюваннями, концентрували свою увагу на профілактиці, попередженні захворювань, благодійній діяльності.

Цілком правомірно говорити про політичні механізми загальнодержавного, регіонального і місцевого управління, які складаються в ході здійснення політичної реформи. Ці механізми відрізняються між собою за характером взаємовідносин і впливом один на одного, за обсягом діяльності, а також за формами і методами управлінських дій. Водночас згадані рівні політичного механізму мають спільний чинник, тобто збереження та зміцнення фізичного і психічного здоров'я населення України. На нашу думку, слід було б тут додати, що головною метою державної політики є досягнення суспільної злагоди, утримання розвитку охорони здоров'я у належному напрямі, припинення у цій сфері руйнівних тенденцій.

Loading...

 
 

Цікаве