WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Боротьба зі злочинністю та забезпечення прав людини - Курсова робота

Боротьба зі злочинністю та забезпечення прав людини - Курсова робота

Своє призначення консолідуючої суспільної субстанції держава виконує, сприяючи соціальному прогресу, економічному розквіту, освіті, охороні здоров'я, які впливають або повинні позитивно впливати на рівень і структуру злочинності. Йдеться про так зване загальносоціальне попередження злочинності, яке багатьма кримінологами вважається різновидом профілактики поряд зі спеціально-кримінологічним2. Але існує з цього приводу інша думка, яка здається мені більш обгрунтованою. Економіка, освіта, культура не мають за мету подолати злочинність. Тут інші масштаби, інші рушійні сили. Люди вирощують хліб, будують міста та дороги, навчають дітей не заради подолання злочинності. Це лише одна невелика частка людських турбот, якою займаються спеціальні установи.

Найпоширенішим визначенням державних зусиль щодо стримання росту злочинності та зниження її рівня залишається "боротьба зі злочинністю". Цей термін офіційно затверджений у законах України, у відомчих актах та у назвах установ. Однак давно відзначався занадто войовничий характер звучання цих слів. Російський криміналіст Л.Є.Владимиров з цього приводу писав: "Не можна проголошувати метою правосуддя боротьбу зі злочинністю. І насправді, найбільш зручно і успішно боротьба могла б вестись, якби злочинців фізично знищували. Але держава не воює із хворими та не вихованими"1.

У кримінологічній літературі останніх років термін "боротьба" часто витісняється словом "протидія" та словосполученням "соціальний контроль за злочинністю". Науковий часопис Російської академії наук "Государство и право" провів так званий круглий стіл на тему "Зміцнення соціального контролю - одна з передумов вирішення соціально-економічних проблем". На думку одного з учасників дискусії О.М.Яковлева, "соціальний контроль - це контроль над протиправною поведінкою, який здійснюється державними органами та інститутами громадського суспільства з метою ефективного впливу на криміногенні чинники середовища"2. На мій погляд це дещо вузьке кримінологічне тлумачення соціального контролю за злочинністю. З нього випадає примусовий вплив на осіб, що вчинили злочини, тобто застосування кримінальних законів.

Більш адекватним є тлумачення соціального контролю, запропонованого В.В.Лунєєвим "як системи економічних, правових, ідеологічних та репресивних заходів, спрямованих на протидію злочинності"3. На думку А.Н.Харитонова, "заходи соціального контролю, які легітимно здійснюються компетентними державними установами з метою стримання суспільно небезпечної поведінки людей, складають державний контроль за злочинністю"4.

Про антикримінальну роль соціального контролю свідчить аналіз стану злочинності в десяти країнах з різним рівнем розвитку демократії та економіки, але з традиційно низьким рівнем злочинності: Швейцарії, Ірландії, Болгарії, КНДР, Перу, Алжирі, Саудівській Аравії, Японії, Непалі. Їх об'єднує наявність жорсткого соціального контролю за поведінкою людей - поліцейського, релігійного, сімейного, кланового, виробничого, тотального комуністичного. Цей останній різновид контролю зумовив відносно низький рівень злочинності в радянській Україні.

Кримінальна статистика свідчить, що стан і динаміка злочинності значною мірою визначаються дієвістю державного контролю. У першому розділі монографії наведена залежність рівня злочинності від активності систем державного контролю. Внаслідок рішучих дій уряду в 1985 р., підтриманих населенням, значно зменшився рівень злочинності в 1986-1987 роках, особливо кількість тяжких насильницьких посягань на життя, здоров'я та власність громадян. Але після поступового послаблення соціального контролю, кримінальна ситуація, починаючи з 1988 р. невпинно погіршується і в 1989 р. рівень злочинності зріс майже на третину. В той же час, кількість засуджених у 1989 р. зменшилася порівняно з 1986 р. майже на 40 %. У період перебудови криміногенна ситуація все більше виходила з-під державного контролю. Ініціатори і провідники перебудови не знали і не могли знати шляхів послідовного переходу від тоталітаризму до демократії. Та й населення, яке демократії не знало, не мало поваги до закону, а несподівану волю сприймало здебільшого як волю робити, що заманеться, без огляду на закон. Сприяв цьому і процес дезорганізації правоохоронної системи у перші перебудовні роки1.

Соціальний контроль за злочинністю, який здійснює державна влада, реалізується у формах:

1) створення і видання кримінального законодавства;

2) застосування норм кримінального закону;

3)спеціально-кримінологічного попередження злочинності та окремих злочинів.

Ці три форми контролю за злочинністю взаємно пов'язані. Кримінальне, кримінально-процесуальне, кримінально-виконавче законодавство визначають діяльність оперативно-розшукових служб, органів дізнання та досудового слідства, регламентують судовий розгляд кримінальних справ, призначення та виконання покарань.

Хоч, як уже зазначалося, проблеми соціально-економічного та культурного розвитку країни виходять далеко за кримінологічні рамки, і вирішення цих проблем не може розглядатися як різновид цілеспрямованого попередження злочинів. Подолання економічної та духовної кризи у сучасній Україні безумовно сприятиме контролю за злочинністю.

Спеціально-кримінологічне попередження злочинів та судово-слідча діяльність не можуть бути дієвими без належного кадрового і матеріального забезпечення, а подолання разючого майнового розшарування сучасного суспільства сприятиме тому, що кількість дрібних корисливих правопорушень, які здійснюють заради виживання, - зменшуватиметься.

Співвідношення між законодавством, каральними, адміністративно-організаційними та кримінологічно-попереджувальними заходами з урахуванням економічної та соціальної ситуації вивчається особливою наукою - кримінальною політикою.

Пріоритет попередження перед криміналізацією суспільно шкідливих вчинків є безперечним. На відміну від кримінально-правових заходів протистояння злочинності кримінологічне попередження планується заздалегідь і має наступальний характер. А тому, коли виявляється прогалина в законодавстві або неефективність окремих застарілих правових норм, то було б доцільним, на мій погляд, спочатку застосувати всі можливі засоби попередження небажаних вчинків і лише потім, якщо цього не досить, приймати відповідні законодавчі рішення1.

Стабільною повинна бути практика застосування кримінально-правових норм – у дізнанні, оперативно-розшуковій діяльності, досудовому слідстві, суді і при виконанні покарання. Крім законодавчого забезпечення, здійснення правосуддя потребує величезних матеріальних затрат, відповідного кадрового і технічного потенціалу. Стабільність кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства є передумовою його ефективності. Разом з тим невиправданий консерватизм застарілих процесуальних процедур шкодить правосуддю. Однак мають бути незмінними процесуальні гарантії законних прав і інтересів учасників процесу та демократичні підвалини судочинства. Будь-які коливання у цьому відношенні є недопустимими1.

Правозастосувальна діяльність має бути динамічною, а державна реакція на зміни в криміногенній ситуації не може бути стандартною. Стримування несприятливих тенденцій в динаміці та структурі злочинності досягається зростанням інтенсивності розшукової й слідчої роботи, а також скороченням латентної (скритої) злочинності, оскільки офіційно зареєстрована злочинність складає мізерну частину фактичної. Латентність злочинів, особливо економічних, величезна. А це породжує у зловмисників впевненість у безкарності. Зменшення відсотків латентності означає підвищення ефективності застосування кримінально-правових норм.

1.2. Сучасний стан злочинності в Україні

Ефективна боротьба із злочинністю можлива тільки з урахуванням її кримінологічної характеристики. Як і кожна соціальна система, як кожне масове явище, злочинність має досить сталі параметри, які умовно можна поділити на кількісні та якісні показники.

Кількісні показники вимірюються числами, які визначають розміри злочинності, або, як прийнято у кримінології, - рівень злочинності, якісні – її склад або структуру, а також розміщення у просторі (географію злочинності). Крім того, існує поняття динаміки злочинності, тобто зміни її параметрів протягом певного часу.

Джерелами кримінологічної інформації є оприлюднені у різних виданнях статистичні дані, а також офіційні звіти Міністерства внутрішніх справ (МВС)України.

Кількісним показником прийнято вважати рівень злочинності. Він відображає міру криміналізації суспільства і визначається кількістю злочинів, які стали відомими правоохоронним органам і потрапили в офіційні статистичні звіти, а також кількістю виявлених осіб, що їх вчинили. Їх ще не можна назвати злочинцями, бо ніхто не може бути визнаний винним у злочині, поки його вина не буде визнана судовим вироком, що набрав чинності. Однак статистично підозрювані та обвинувачені можуть умовно вважатись такими, що вчинили злочини. Йдеться про кримінологічний аналіз злочинності, а вона складається з двох компонентів - злочинів та людей, що їх вчинили1.

Розслідування кримінальних справ та судовий процес тривають іноді роками. Багато з тих, хто винен, не потрапляють до суду з різних причин. Тому кількість засуджених протягом року не повністю викриває людську сторону злочинності саме цього року. А тому статистичні звіти повідомляють про "виявлених осіб", не називаючи їх ні засудженими, ні злочинцями. У 2001 р. в Україні зареєстровано 589 208 злочинів і виявлено 337 908 підозрюваних, а засуджено до різних покарань - 234613 осіб. В наступні роки кількість зареєстрованих злочинів становила: у 1998р.- 575982, у 1999 р.- 545416, у 2000- 553594. Виявлено: у 1998р.- 330067, у 1999 р.- 309808, у 2000- 309057 осіб1.

Loading...

 
 

Цікаве