WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Боротьба зі злочинністю та забезпечення прав людини - Курсова робота

Боротьба зі злочинністю та забезпечення прав людини - Курсова робота

Дана робота складається із трьох розділів, вступу і висновків. Перший розділ присвячений поняттю злочинності. В ньому йдеться про поняття, ознаки та сутність злочинності, розглядається проблема обґрунтування концепції державного контролю над злочинністю, співвідношення із поняттям кримінальної політики. Також досліджуються питання кримінологічної характеристики злочинності в незалежній Україні. Увага приділяється таким характеристикам злочинності як рівень, структура, динаміка та географія.

В другому розділі йдеться про загальні засади боротьби із злочинністю з урахуванням забезпечення прав людини. Ми розглядаємо гуманістичні засади кримінальної політики. Увага також приділяється моральним категоріям, що виступають основою державної боротьби із злочинністю, зокрема справедливості.

В третьому розділі розглядаються питання найбільш доцільних форм боротьби із злочинністю в Україні на сучасному етапі з урахуванням дотримання прав людини. Ми приходимо до обґрунтованого висновку про необхідність визнання найбільш важливим чинником державного контролю за злочинністю кримінологічної превенції. Ми також аналізуємо особливості об'єкту, суб'єкту та основних заходів загальної та спеціальної превенції, їх сутність та ефективність впливу на злочинність.

Розділ 1.

Злочинність – загальносоціальна проблема

1.1. Злочинність як форма порушення прав людини

Досліджуючи обрану тему слід одразу зауважити, що злочинність як соціальне явище представляє собою величезну загрозу правам людини.

На протязі багатьох десятиліть у радянській кримінології стосовно проблеми боротьби зі злочинністю домінувала концепція попередження злочинності, яка характеризувалась як система взаємопоєднаних заходів, здійснених в цілях викорінення злочинності і ліквідації причин, що її породжують. Більше всього при цьому попередження злочинності розглядалось як діяльність державних органів, громадських організацій і окремих громадян, спрямована на ліквідацію або нейтралізацію причин і умов злочинності взагалі, окремих видів злочинності, а також конкретних злочинів. Підкреслювалось, що попередження злочинності носить багаторівневий характер, здійснюється як в масштабі країни, так і в окремих регіонах або серед певного контингенту населення.1

Дуже поширеним стало також уявлення про попередження злочинності як специфічну форму державної діяльності, здійснювану державою і різними суб'єктами профілактичної діяльності як в процесі виконання загальних засад соціального розвитку і в ході вирішення спеціально-кримінологічних завдань.2

Деякі автори розглядають попередження злочинності як особливу галузь соціального регулювання, управління соціальними процесами. зв'язаними з викоріненням злочинності.1

Професор Голина В.В., характеризуючи кримінологічну профілактику злочинності, акцентував на профілактику попередження, профілактику ліквідації, профілактику захисту, але, крім цього, в якості самостійної частини спеціального попередження називав запобігання злочинів.2

Очевидно, що на формування приведених вище визначень і, відповідно, концепцій боротьби зі злочинністю відбилися передовсім соціально-політичні чинники, зокрема, ідеї про можливість повної ліквідації злочинності і профілактики злочинів як головного спрямування боротьби з злочинністю. Відповідно до партійних директив того часу акцент робився на причини і умови злочинності. Одначе, вплив на соціальні чинники злочинності не принесли відчутних, помітних результатів, рівень злочинності постійно зростав, завдання усунення причин і умов злочинності не була вирішена. Комуністична ідея ліквідації злочинності і її причин виявилась утопічною.

Поступове звільнення кримінологічної науки від ідеологічних пут і догм, сприяло більш глибокому проникненню в сутність злочинності і розуміння її витоків. Виявилось, що самі по собі соціальні умови, мінялись часом кардинально (то в кращу, то в гіршу сторони), і це не приводило до суттєвого послаблення криміногенної напруги в державі чи в окремо взятому регіоні.

Злочинність, як самокерована система, чинить сильний опір правоохоронним органам, а інколи іде в атаку на соціальний порядок і правові підвалини суспільства. Недооцінка кримінологічної ролі самої злочинності, властивості її до самодетермінації і зворотному впливу на суспільство, привела до ослаблення державного контролю за криміногенними процесами в суспільстві і розширеному відтворенню злочинності. Виникла необхідність в осмисленні реальності і формуванні більш реальних концепцій боротьби зі злочинністю.

Взаємозв'язок соціальних процесів, в тому числі в кримінальній і некримінальній сферах, вимагає створення комплексного соціального механізму контролю за злочинністю. Цей соціальний механізм, складений із його взаємодіючих елементів, повинен виконувати не тільки функції контролю і стримування злочинності, але і активно впливати на саму злочинність і злочинців.

Як показує аналіз літератури з обраної теми, більшість авторів в якості суб'єктів соціального механізму боротьби з злочинністю називають державу в особі законодавця, її органів влади і управління; правоохоронні органи; адміністрацію підприємств і установ; громадські організації і трудові колективи, а також окремих громадян. Очевидно, що кожному із названих суб'єктів властиві свої, при цьому надто специфічні функції. Не викликає сумнівів те, що завдання стримування злочинності вирішується тільки взаємнозв'язаними діями всіх ланок державної системи протидії злочинності, при цьому роль різних суб'єктів повинна бути диференційована по рівню, масштабах, функціях, засобах.

Звідси, зокрема, випливає завдання про необхідність чіткого співвідношення рівня і змісту діяльності кожного суб'єкта системи протидії злочинності з характеристикою відповідних об'єктів впливу.1

Російські вчені В.М. Кудрявцев, А.Б. Сахаров, Г.М. Маньковський вважають, що такий підхід до організації боротьби з злочинністю дозволяє забезпечити:

а) відповідність рівню і характеру завдань, що вирішуються кожною ланкою, з рівнем і об'ємом її функцій, повноважень, коштів, ресурсів;

б) узгодженість дій багатьох ланок для вирішення комплексних завдань;

в) розмежування випадків, коли достатньо використання можливостей загальної системи виховання і, коли в дію повинні вводитися спеціалізовані ланки;

г) зосередження сил і коштів на вирішених напрямках;

д) доцільне використання наявних (виділених) коштів.1

Кожна із вищенаведених точок зору має право на життя і не позбавлена практичного значення. Разом з тим, очевидно, що перераховані міри і суб'єкти запобігання злочинності відіграють далеко не однозначну роль в процесі стримання злочинності.

Серед численних наукових державно-правових теорій необхідно відзначити найважливішу – природо-правову, яка базується на ідеї громадського договору. Її засновники видатні мислителі Гуго Гроцій (1583-1645 р.), Томас Гоббс (1588-1682 р.), Самуель Пуфендофф (1632-1694), Жан-Жак Руссо (1712-1778).

Між державою та злочинністю складаються неоднозначні співвідношення. Державна влада історично приречена дбати про правопорядок, тобто стримувати зростання злочинності, без чого держава гине. З іншого боку, державні функції безпосередньо виконують посадові особи - від президента (монарха) до рядового функціонера. Їхні особисті інтереси та уподобання під час виконання посадових функцій, часом не збігаються з державними. Внаслідок цього в надрах державних владних структур виникає криміногенний осередок корупції та невігластва, що обумовлює дисфункцію влади і негативно впливає на динаміку злочинності. Тому всупереч добрим намірам деякі державні рішення в галузі економіки, соціального забезпечення населення, освіти і культури сприяють зростанню злочинності, тобто є криміногенними.

У будь-якому суспільстві є дві перепони зростання злочинності, використовуючи які, держава здійснює свою антикримінальну діяльність:

1) соціальний прогрес, тобто економічний, науково-технічний та духовний розвиток країни;

2) цілеспрямована протидія злочинності, що традиційно називається боротьбою зі злочинністю.

Співвідношення між цими двома чинниками та їхніми складовими є непростими і часом суперечливими. Далеко не завжди економічне благополуччя країни супроводжується розцвітом культури та духовності її населення, а посилення соціального контролю найчастіше не сприяє економічному та науково-технічному прогресу і подоланню корупції чиновників. Статистика свідчить про те, що у найбільш економічно розвинених країнах рівень злочинності значно перевищує середні показники. Середньосвітовий коефіцієнт злочинності у 1990 р. складав 5,5 тис. на 100 тис. населення, а у розвинених країнах - 8 тис1.

Loading...

 
 

Цікаве