WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Боротьба зі злочинністю та забезпечення прав людини - Курсова робота

Боротьба зі злочинністю та забезпечення прав людини - Курсова робота

Тепер щодо змісту засобів кримінологічної профілактики. Залежно від того, передбачені вони нормами права чи ні, відрізняють заходи правові і не правові. Перші, як уже зазначалося, регулюються адміністративно-правовими нормами, окремими статтями КПК (наприклад, статті 23, 231 і 232), а також деякими нормами КК України. Це статті Загальної частини КК України, де йдеться про необхідну оборону, затримання злочинця, про стадії злочинної діяльності та добровільну відмову від злочину, а також статті Особливої частини, спрямовані на усунення типових, найпоширених криміногенних чинників: загроза вбивством або тяжким тілесним ушкодженням, втягування неповнолітніх в злочинну діяльність, незаконне носіння, зберігання, придбання, виготовлення та збут вогнепальної або холодної зброї, бойових припасів та вибухових речовин, статті про відповідальність за незаконний обіг наркотиків тощо.

Інші заходи попередження можуть бути технічними, організаційними, педагогічними, медичними або психологічними. Цим двом останнім, як на мою думку, мало приділяють уваги вчені-кримінологи, ще менше вони використовуються практично. Йдеться зокрема про психологічну діагностику особистості, що може мати неабияке значення для вирішення кадрових проблем, а також психотерапевтичне корегування агресивності особи для профілактики насильницьких злочинів.

Слід відзначити, що Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки передбачає "використання психологічних засобів профілактики протиправної поведінки і соціально-психологічної адаптації (реабілітації) окремих категорій громадян, зокрема військовослужбовців строкової служби, демобілізованих з військової служби, допризовників" (ст.72, п.4). На 1 квітня 1997 року, як свідчать звіти відомств, на які покладалося виконання цього пункту, майже нічого не зроблено. Крім фінансових та методологічних перепон, дається взнаки наше традиційне неприйняття клінічної кримінології, яка завжди асоціювалась з "антинародними, реакційними буржуазними теоріями".

Діюче законодавство передбачає призначення судом примусового лікування від наркоманії та алкоголізму осіб, що вчинили злочини під впливом названих психічних відхилень (ст.96 КК). Лікування проводиться у місцях виконання покарань і, як свідчить практика, є малоефективним: дається взнаки його примусовий характер, неналежний фаховий рівень лікування, нестача коштовних медикаментів і т. ін. Примусове лікування засуджених осіб від інших психопатологій, які не виключають осудності, законом не передбачається, а здійснюється на загальних підставах. До цього часу не створені у потрібній кількості центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх, що передбачається Законом від 21 січня 1995 р. "Про органи і служби в справах неповнолітніх та спеціальних установах для неповнолітніх". Викликає подив положення цього закону про те, що неповнолітні потрапляють до центру медико-соціальної реабілітації лише за власним бажанням. Нагадаю, йдеться про юних алкоголіків, наркоманів, токсикоманів та дітей з іншими відхиленнями поведінки, що не досягли віку кримінальної відповідальності, а тому не підлягають примусовому лікуванню у виправно-трудових колоніях для неповнолітніх. Вони не можуть також перебувати у загальноосвітніх школах соціальної реабілітації. А, якщо така дитина не забажає лікуватися у центрі медико-соціальної реабілітації, то що з нею робити ? або не занадто велика повага до "прав" хворої неповнолітньої людини, якщо вона приречена на деградацію та загибель ? Вважаю, що до названих установ, які ще треба створити й належним чином обладнати, потрібно за наявності висновку медико-експертної комісії та ухвали суду направляти неповнолітніх з делінквентною поведінкою незалежно від їхнього бажання.

Вважаю, що відповідні зміни в Законі України "Про органи та служби у справах неповнолітніх і спеціальні заклади для неповнолітніх", були б доречними і відповідали б міжнародним стандартам захисту прав особистості.

Втіленням державної кримінологічної політики України наприкінці ХХ століття є президентська Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки. Вона складається з 13 розділів:

  1. організаційно-правові заходи;

  2. забезпечення конституційного ладу, прав і свобод людини;

  3. профілактика правопорушень і злочинності;

  4. боротьба з наркоманією і алкоголізмом;

  5. боротьба з організованою злочинністю і корупцією;

  6. боротьба зі злочинністю у сфері економіки;

  7. поліпшення розслідування кримінальних справ та розшукової роботи;

  8. удосконалення кримінально-виконавчої системи;

  9. міжнародне співробітництво в боротьбі зі злочинністю;

  10. науково-методичне забезпечення боротьби зі злочинністю;

  11. кадрове забезпечення боротьби зі злочинністю;

  12. матеріально-технічне забезпечення правоохоронних органів;

13) перспективні заходи.

Структура програмних документів багато в чому схожа. Але треба відзначити наявність в Комплексній цільовій програмі важливих розділів про науково-методичне забезпечення діяльності кримінальної юстиції та перспективні заходи. Крім того, сьомий розділ передбачає рекомендації відносно спрощення досудового розслідування по деяких справах, та вдосконалення співробітництва між органами досудового слідства, а також відшкодування збитків потерпілим. Майже немає проектів загальносоціального масштабу, а там де вони є (наприклад, ст.2), відзначається їхня кримінологічна спрямованість. Решту цього досить місткого документа присвячено кримінологічному попередженню та заходам щодо його забезпечення.

Вважаю, що найважливішим стратегічним напрямом попередження злочинності повинна стати профілактика і запобігання агресивній злочинності.

Агресивна як і корислива злочинність також подекуди набуває організованих форм. Але форма не повинна заступати сутність явища. Сутність кримінальної агресії складає її мотивація - ворожнеча і жадоба до руйнування і смерті. Власне всі різноманітні кримінальні мотиви можна поділити на дві категорії: адаптаційні і деструктивні. Першу репрезентує корисливість, другу - прагнення до знищення і руйнування. Деструктивна злочинність більш небезпечна для окремих людей і всього людства, ніж корислива1.

Зосередження сил і засобів на приборкання економічної злочинності (а саме в економіці процвітає організована злочинність) відволікає увагу правоохоронних органів від протистояння кримінальній агресії. Крім того, подолати економічну злочинність, або, точніше, утримати її в допустимих межах, можливо лише спираючись на реформування економіки. Примус у цій справі завжди був не досить ефективним засобом. Це однак не означає, що автор пропонує відмовитися від заходів соціального контролю у цій галузі. Йдеться про пріоритети цінностей і раціональний розподіл сил і засобів протидії злочинності.

Підводячи підсумки огляду проблем кримінологічної політики в Україні, слід, на мою думку, визначити, що попередження злочинності є прерогативою виконавчої влади і повинно плануватися на всіх рівнях - від всеукраїнського до районного. Для розробки основ кримінологічного планування і координації суб'єктів профілактичної діяльності діючий нині Координаційний комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України вважаю доцільним перетворити на Координаційний комітет по контролю над злочинністю або - Комітет по плануванню та координації заходів контролю над злочинністю. Це повинен бути діючий, фаховий орган виконавчої влади, підпорядкований главі держави або уряду. Крім того, він має стати методичним центром розробки та здійснення кримінологічної політики держави. Згідно з Конституцією України пріоритетним напрямом такої політики є захист людини. В умовах економічної кризи та соціальної нестабільності другим пріоритетним напрямом державних заходів щодо контролю над злочинністю стає контроль над економічною злочинністю. І третій стратегічний напрям - протистояння організованій злочинності1.

Організованість - це можлива ознака будь-якої злочинної діяльності, найчастіше корисливої. Але ще більш небезпечні деструктивні мотиви терористичної організованої діяльності. Безперечно протистояння організованим злочинним групам має свої особливості, але не такі, щоб виправдати створення мережі міжвідомчих спеціалізованих підрозділів, які виконують ту ж саму роботу, що й неспеціалізовані. Було б логічним і головне більш продуктивним, аби організованими формами економічної або загальнокримінальної злочинності "займалися " ті ж самі підрозділи МВС і СБУ, які створені для протидії відповідним категоріям злочинів незалежно від наявності ознаки групового їх вчинення. Разом з тим у складі цих підрозділів можуть бути створені спеціальні відділи, для оперативно-розшукової діяльності по виявленню банд, терористичних організацій, торговців наркотиками, розкрадачів, корупціонерів тощо.

Loading...

 
 

Цікаве