WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Боротьба зі злочинністю та забезпечення прав людини - Курсова робота

Боротьба зі злочинністю та забезпечення прав людини - Курсова робота

Поняття об'єкта попередження з'явилося у спеціальній літературі порівняно недавно і означає криміногенні чинники, на які спрямовано діяльність суб'єктів попередження1. Іншими словами, це те, на що безпосередньо впливають (усувають, нейтралізують, стримують) з метою зменшити кількість правопорушень або запобігти конкретному реально можливому злочину, або припинити його здійснення. Визначення типових об'єктів попередження значною мірою залежить від методологічних позицій дослідників. Оскільки радянська і пострадянська кримінологія спирається на соціологічну парадигму і обожнює суспільні відносини, вважаючи тільки їх об'єктами злочинів, то й об'єктами попередження визначаються різного роду недоліки у функціонуванні суспільних відносин власності: виробничих, "надбудовних", насамперед ідеологічних, сімейних та інших, які у соціалістичному суспільстві, звичайно, не є антагоністичними2. Кримінологи гуманістичної орієнтації вбачають об'єктами попередження насамперед людську гріховність та хвороби, які отримані у спадок, так і надбані в процесі життєдіяльності, хоча не заперечують також криміногенного впливу об'єктивних умов буття3.

Відповідно до цих магістральних напрямів кримінологічної думки об'єктами попередження стають сімейне виховання дітей, субкультура малих соціальних груп, девіантна поведінка неформальних молодіжних об'єднань, неналежна ефективність правоохоронної системи, явища соціальної анемії, а також агресивність та егоїзм людей, психопатологія та акцентуація особистості, шкідливі звички (наркоманія, алкоголізм і т. ін.)

Особливим об'єктом попередження є потенційні жертви злочинних посягань. Тут мова йде про так званий віктимологічний аспект попередження. У попередньому розділі віктимологія (наука про потерпілих) згадувалася у зв'язку з проблемами застосування кримінально-правових норм та захисту прав потерпілих. Не менш важливою є віктимологічна профілактика, яка поширюється на все населення країни, насамперед, на численні групи підвищеного ризику, пов'язаного з маргіналізацією, належністю до неформальних об'єднань антисоціального спрямування, а також на захист осіб, які виконують посадові та фахові обов'язки, що пов'язані з підвищеним ризиком (охорона, міліція, інкасатори банків, нічні таксисти, підприємці тощо)1.

Віктимологи відрізняють пасивний та активний захист. Пасивний захист - це броньовані двері квартир і грати на вікнах, електронна сигналізація у автомашинах та приміщеннях, бронежилети тощо. Активний захист здійснюється за допомогою припинення нападу охоронцями або потерпілим. Особистий захист не завжди буває успішним без використання зброї, в першу чергу вогнепальної. Проблема легального озброєння населення для активного захисту від бандитів та вбивць залишається не вирішеною, бо діючий закон, ставить правослухняного громадянина в нерівні умови: від озброєного автоматичною зброєю зловмисника він може захищатися лише газовими або пневматичними видами зброї, у найкращому разі - мисливською рушницею2.

Дослідження свідчать, що жертвами агресивних нападів найчастіше стають чоловіки (60-70%), але від корисливих посягань (розбої, грабежі) - частіше потерпають жінки.

Найбільш віктимним є вік від 21 до 30 років, але ймовірність стати жертвою крадіжок та розбійних нападів з проникненням у житло підвищується у осіб віком 60 років і старших. Особи у віці 21-30 років найбільше потерпають від сексуальних нападів. Це висновки дослідження, проведеного в Німеччині3. В Україні значно частіше жертвами стають діти, в першу чергу безпритульні. Статистика потерпілих не ведеться, а репрезентативні віктимологічні дослідження ще не набули належного поширення1.

Державна підтримка віктимологічної профілактики реалізується, з одного боку, через систематичне інформування населення про засоби самозахисту, з іншого - підтримкою спеціальних програм додаткової захищеності громадян від злочинності. Так, наприклад, із середини 1999 р. Київська державна адміністрація за допомогою преси організувала кампанію "Охоронець": місто бере на себе створення у під'їздах житлових будинків спеціальних приміщень для цілодобового чергування охоронців за умов оплати їхніх послуг мешканцями. На жаль, таких прикладів державного або муніципального сприяння у віктимологічній профілактиці в Україні не дуже багато2.

Суб'єктами попередження кримінальних правопорушень можуть бути всі юридичні та фізичні особи, які, не порушуючи діючого законодавства та природних прав людини, свідомо і цілеспрямовано здійснюють профілактику, запобігання та припинення злочинів. Найчастіше, це владні структури - від Верховної Ради до селищної Ради, освітянські заходи, військові підрозділи, банки, податкова адміністрація, адміністрації та колективи установ, підприємств, а також громадські, спортивні та інші організації і об'єднання громадян, сім'я, окремі особи. Суб'єкти, про які йде мова, розподіляються на спеціалізовані і неспеціалізовані. Для перших попередження є одним із статутних функціональних завдань, не завжди головним, але обов'язковим. Так, наприклад, п.2 ст.10 Закону "Про міліцію" вказує на обов'язок міліції "виявляти, попереджувати, припиняти та розкривати злочини". У п.6 цієї ж статті мова йде про профілактику: "виявляти криміногенні чинники, усувати їх, брати участь у правовому вихованні населення". Спеціалізованими суб'єктами попередження слід вважати і всі інші підрозділи МВС України. Це зафіксовано Положенням про МВС, затверджене Президентом України 7 жовтня 1992 року.

Не викликає сумніву спеціально - попереджувальна функція СБУ, Державної податкової адміністрації, у складі якої працює податкова міліція з власним оперативно-розшуковим та слідчим апаратом, Державного митного комітету та Держкомкордону України у справах їхньої компетенції а також інші правоохоронні органи держави.

Складнішим є питання про те, чи слід вважати спеціальними суб'єктами попередження злочинності суди та прокуратуру. Майже у всіх відомих мені підручниках з кримінології та монографічних дослідженнях проблем попередження на це питання даються стверджувальні відповіді. Більше того, прокуратуру багато хто вважає природним координатором дій всіх спеціалізованих суб'єктів профілактики. Можливо, саме тому, з подачі своїх радників Президент України у 1999 р. призначив Генерального прокурора України Головою Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю. Вважаю, що особливий статус Генерального прокурора, встановлений Конституцією України 1996 р., не лише суперечить командно-адміністративним функціям Голови Координаційного комітету, а взагалі не передбачає превентивної діяльності як статутного обов'язку прокуратури. Щоправда, Перехідні положення Конституції тимчасово зберігають за прокуратурою досудове слідство, а також загальний нагляд за дотриманням законів установами, організаціями та приватними особами, що тісно пов'язане з попередженням реально можливих злочинів та профілактичною роботою. Але строк дії Перехідних положень завершується, а тимчасові повноваження, що збереглися з минулого, навряд чи повинні братися до уваги.

Заходи, спрямовані на усунення криміногенних чинників, здійснюються виключно виконавчою владою. Тільки вона має необхідні для цього повноваження, технічні та матеріальні можливості. Судову владу створено не для боротьби зі злочинністю, а заради здійснення правосуддя. Згідно з Конституцією суди є незалежними і підпорядковані лише закону. Ніякі інші міркування, в тому числі інтереси попередження злочинності, не повинні впливати на судові рішення. Право й обов'язок суду встановити у кримінальній справі причини та умови скоєння злочину і окремою ухвалою вимагати від компетентних осіб усунення цих причин та умов не є статутною функцією правосуддя, а виступає такою, що супроводжує її. Суд та прокуратура – це неспеціалізовані суб'єкти кримінологічної профілактики1.

Так само не слід вважати спеціалізованими превентивними установами державну законодавчу та представницьку місцеву владу, хоча вони у рамках своєї компетенції створюють нормативну базу для протистояння злочинності, а також періодично контролюють діяльність органів кримінальної юстиції. Але це не означає безпосереднього втручання в діяльність виконавчої влади і не перетворює парламент або місцеві Ради у спеціалізовані суб'єкти кримінологічного попередження. А тому вважаю, що, затверджуючи 25 червня 1993 р. постанову "Про державну програму боротьби зі злочинністю" з детальним розглядом організаційних правових та технічних заходів терміном до 1995 р., Верховна Рада України, як це вже було неодноразово, взяла на себе функції Президента України та Кабінету Міністрів. Не випадково наступну Комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки затвердив згідно з Конституцією, Президент України.

Щодо недержавних суб'єктів попередження злочинів, то ними є громадські організації, приватні охоронні та розшукові формування, а також окремі громадяни. Вони дуже численні, але спеціальними, тобто такими, для яких кримінологічне попередження є статутною функцією, слід назвати ті громадські формування по охороні громадського порядку і державного кордону, які створені і зареєстровані відповідно до закону України від 22 липня 2000 р. "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону". Всі інші недержавні об'єднання та окремі громадяни, які законними засобами забезпечують свою безпеку та допомагають правоохоронним органам в попередженні злочинності, виступають як неспеціалізовані суб'єкти попередження1.

Loading...

 
 

Цікаве