WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Боротьба зі злочинністю та забезпечення прав людини - Курсова робота

Боротьба зі злочинністю та забезпечення прав людини - Курсова робота

Практика боротьби зі злочинністю вказує на необхідність створення уніфікованої системи її попередження. Попередження злочинності слід розглядати з позицій системного підходу, а саме: як діяльність державної системи для керованого впливу на злочинність, зниження її негативного впливу на розвиток суспільних відносин. При цьому дослідження свідчить про обов'язкове врахування таких положень, як ієрархічний взаємозв'язок завдань у цілому та на відповідному рівні, тобто цілеспрямованості діяльності щодо попередження злочинів; розробка цільових програм з урахуванням особливостей злочинності на окремих об'єктах профілактичного впливу на державному, регіональному та місцевому рівнях; адекватність заходів щодо тенденцій у стані, структурі та динаміці злочинності; правова регламентація повноважень суб'єктів профілактики, у тому числі і суб'єктів, що частково виконують ці функції; взаємозв'язок суб'єктів профілактики та забезпечення єдності їх дій; врахування масштабу дій причин злочинів і типів злочинної поведінки; застосування заходів з урахуванням взаємодії різних ланок та етапів попередження злочинів.

У попередженні злочинів використовуються різноманітні за змістом заходи, що в цілому утворюють систему економічних, політичних, правових, психологічних, організаційних, технічних1, соціальних, ідеологічних та інших чинників2. Так, концепція розвитку кримінологічної науки також передбачає близький за змістом перелік чинників, детермінуючих злочинність: соціально-економічні, політичні, адміністративно-управлінські, морально-психологічні3. Система цих заходів має універсальний характер, що забезпечує їх застосовування на різних рівнях.

Діяльність щодо попередження злочинів здійснюється відповідними суб'єктами, які можуть бути класифіковані на відповідні групи за ступенем спеціалізіції: спеціалізовані, для яких попередження злочинності є основною чи однією з основних завдань (органи внутрішніх справ, служба безпеки та інші). До другої групи входять відносно спеціалізовані суб'єкти, для яких така боротьба не є провідним завданням (Військової служби правопорядку, органи юстиції, митна служба тощо). Нарешті, неспеціалізованими суб'єкти – це фізичні та юридичні особи, які безпосередньо боротьбою зі злочинністю не займаються.

Незважаючи на те, що попереджувальні заходи впливають на усунення причин і умов виникнення злочинів, в теорії вони розглядаються фрагментарно, дається лише їх стисла характеристика, не вивчено механізму впливу цих заходів на криміногенні фактори. Не знайшло свого вирішення питання про те, – зазначає І.М.Даньшин, – які завдання і роль кримінологічної науки у розробці загальносоціальних заходів попередження злочинності.

Однак, слід погодитись з його думкою, що тільки загальносоціальні заходи можуть суттєво впливати на причини та умови злочинності у суспільстві, що ж стосується спеціально-кримінологічних заходів, то вони лише у змозі знижувати її рівень. Цей постулат у певній мірі допомагає розставити акценти щодо завдань попереджувальної діяльності держави, суспільства та правоохоронних органів. Таким чином, кримінологічна наука має займатися ґрунтовним вивченням змісту, механізму, оцінкою результатів та ефективності зазначених заходів попередження злочинів.

Дослідження показує, що наявність певної ієрархії заходів попередження злочинності визнається усіма кримінологами, хоча послідовність їх розташування не завжди співпадає. У системі попереджувальних заходів пріоритет, як правило, віддається економічним і соціальним заходам, що не викликає сумніву. Втім, враховуючи, що теоретичні концепції не завжди знаходять підґрунтя у практичній діяльності, ми вивчили думку респондентів з цього приводу. Опитування свідчить, що 21,0% респондентів ставить зазначені заходи попередження злочинності на перше місце, що підкреслює переважну зацікавленість населення у соціально-економічних перетвореннях.

Економічні заходи безпосередньо впливають на рівень життя людей, підвищення якого веде до зниження злочинності, особливо такої, що має економічні корені. Спостереження за тривалою економічною кризою в Україні свідчить про безпосередню залежність між зубожінням населення та різким зростанням майнових, насильницько-майнових, господарських та економічних злочинів.

Стабілізація економічної ситуації в державі обумовлює позитивні тенденції до скорочення злочинів, що вчинюються на економічному підґрунті. При цьому важливим фактором попередження злочинності є зменшення ступеня диференціації населення за рівнем прибутків, забезпечення прожиткового мінімуму для малозабезпечених верств населення, боротьба з безробіттям, стимулювання бізнесової діяльності. Необхідно зазначити, що сьогодні ґрунтовних вітчизняних досліджень щодо впливу економічних факторів на попередження злочинів також не розроблено.

Серед заходів попередження злочинів одними з провідних є організаційно–управлінські (11,7%), до яких належать: підвищення ефективності управлінської діяльності у сфері боротьби зі злочинністю, забезпечення координації і взаємодії між суб'єктами, які здійснюють боротьбу зі злочинністю.

Водночас, жодна система попередження правопорушень не може обійтися без технічних заходів. Зростання технічного прогресу, оснащення суспільства новими технологіями, на думку 2,3% респондентів, забезпечує якісно новий рівень боротьби зі злочинністю. Впровадження нових технічних засобів, систем і технологій підвищує можливості виявлення злочинів їх запобігання, документування, розкриття та розслідування. Правоохоронні органи сьогодні не мають достатніх бюджетних, фінансових та матеріальних можливостей щодо задоволення цих потреб. З іншого боку, злочинність, особливо організована, має відповідні переваги. Організовані злочинні формування концентрують значні фінансові кошти, що надають можливість створення матеріальної інфраструктури, придбання сучасних транспортних засобів, зброї, спорядження, засобів зв'язку та іншого обладнання, необхідного для ефективної протидії правоохоронцям1.

Таким чином, правові заходи попередження правопорушень можна визначити як органічну систему матеріальних і процесуальних норм, що містять соціально обумовлені заборони та стандарти, спрямовані на загальну, спеціальну та індивідуальну превенцію правопорушень, усунення причин та умов, що їх породжують, а також регулювання діяльності щодо попередження правопорушень.

Таким чином, аналіз розвитку кримінологічної теорії щодо поняття, сутності, видів і заходів попередження правопорушень дозволяють дійти таких основних висновків.

Попередження правопорушень залишається одним з головних завдань кримінології. На початку третього тисячоліття є очевидним, що злочинність зі своїми закономірностями має глибоко схований внутрішній зміст, а всі постулати про її швидку здоланність є помилковим.

Суспільству не тільки не вдалося викоренити злочинність, а навпаки, в умовах сучасних досягнень цивілізації спостерігається поширення таких небезпечних явищ, як тероризм, наркобізнес, торгівля людьми тощо. Зазначені види злочинності набувають міжнародного, транснаціонального характеру.

Зміна соціально-економічних умов в Україні обумовила швидке зростання рівня правопорушень, появу її нових форм, що поставило перед кримінологічною наукою нові складні проблеми. В Україні поки що не створено оптимальної системи попередження злочинності, тому існує необхідність її розбудови.

Аналіз термінологічного наукового апарату і, зокрема, ключових понять: "соціальна профілактика", "боротьба зі злочинністю", "протидія злочинності", "тиск на злочинність", "соціальний контроль злочинності", "профілактика злочинності", "попередження злочинності", "запобігання злочинності" та інші, – показує, що їх кількість поступово зростає, проте ієрархія і субординація цих ключових визначень не завжди має єдине сприйняття серед кримінологів. Усвідомлюючи відсутність результатів пошуку принципових відмінностей між окремими кримінологічними категоріями, пропонується вважати недоцільним поглиблення понятійної плутанини. Висловлюється пропозиція щодо пошуку кримінологами консенсусу щодо змісту та субординації даних понять. Поняття "попередження" і "профілактика" використовуються в роботі як однорідні.

Конституція України дає підстави стверджувати, що всі органи влади сприяють діяльності щодо попередження правопорушень, оскільки охорона внутрішньої державної безпеки, зміцнення правопорядку є однією з основних функцій держави. Боротьбу зі злочинністю та іншими правопорушеннями різноманітними заходами здійснюють законодавча, виконавча і судова гілки влади.

Суб'єктом правоохоронної діяльності виступає держава через свої представницькі, виконавчі, судові органи і прокуратуру, а також громадські організації та об'єднання. В сучасних роботах з кримінології трапляється визначення суб'єктів попередження злочинів як сукупності державних та громадських організацій і громадян1 або визначаються неспеціалізовані та спеціалізовані суб'єкти попередження злочинності2.

У теорії кримінології з цього приводу існують різні точки зору, відмінність яких пояснюється різними критеріями, що покладені в основу класифікації. Діяльність щодо попередження злочинів здійснюється відповідними суб'єктами, що можуть бути класифіковані на відповідні групи за ступенем спеціалізації: спеціалізовані, для яких попередження злочинності є основним чи одним з основних завдань (органи внутрішніх справ, Військова служба правопорядку, служба безпеки, прокуратура, суд та інші).

Loading...

 
 

Цікаве