WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Боротьба зі злочинністю та забезпечення прав людини - Курсова робота

Боротьба зі злочинністю та забезпечення прав людини - Курсова робота

Впливу на злочинність, нейтралізації її питомого середовища присвячено численні праці, проте, незважаючи на тривалі наукові пошуки і дискусії, вчені кримінологи поки що не дійшли єдності щодо родового термінологічного визначення цієї діяльності і тому використовують різноманітні поняття. Серед таких понять: "соціальна профілактика", "боротьба зі злочинністю", "протидія злочинності", "тиск на злочинність", "соціальний контроль злочинності", "профілактика злочинності", "попередження злочинності", "запобігання злочинності", "превенція злочинності", "припинення злочинів" тощо. Кримінології відомі поняття "контроль", "регулювання", "стримання" та навіть "управління злочинністю".

Одним з нових категоріальних понять, що з'явилося в сучасній українській кримінологічній теорії, є поняття "соціально-правовий контроль", запропоноване О.М.Литваком як базове, що визначає всі форми державного впливу, протидії злочинності3.

До речі, інший варіант розглядуваного узагальненого поняття пропонують російські кримінологи – "забезпечення кримінологічної безпеки"1.

Безумовно, що зазначені терміни вживаються разом з іншими кримінологічними поняттями, пов'язаними з категорією злочинності. При цьому їх частина знаходить у кримінологів більш–менш узгоджену кримінологічну інтерпретацію. Зокрема, поняття "боротьба", "протидія", "тиск" мають загальновизнане тлумачення і практично не викликають заперечень щодо їх використання2.

Найбільш поширеним залишається термін "боротьба зі злочинністю", який вживається у міжнародних документах. Він став містким поняттям, еталоном, що у широкому розумінні означає політику, діяльність державних органів влади, правоохоронних органів, громадських організацій, міждержавних асоціацій та інших структур щодо виявлення, розкриття, розслідування та попередження злочинів3. Тобто йдеться про тотальний вплив на нейтралізацію факторів, що обумовлюють злочинність. Як зазначає А.І.Долгова, боротьба зі злочинністю – це активне зіткнення суспільства зі злочинністю, а протидія – недопущення порушення закону4. Поняття "протидія злочинності" охоплює як боротьбу зі злочинністю в кримінально-правовому аспекті, так і боротьбу щодо її попередження"5.

Проте висловлюються думки, що найбільш загальним поняттям є "соціальна профілактика правопорушень" як форма превенції правопорушень, що поєднує усі її елементи (загальносоціальну, спеціально-кримінологічну; загальну та індивідуальну; ранню та безпосередню профілактику, запобігання злочинам та адміністративним правопорушенням1. Такий підхід, на нашу думку, не викликає принципових заперечень.

Повертаючись до поняття "забезпечення кримінологічної безпеки", слід зазначити, що ця інтегральна категорія, очевидно, претендує на більш значну роль у кримінологічній теорії, оскільки вона, на думку автору, має своїм предметом не тільки наступ на злочинність, але й забезпечення захисту особи, суспільства і держави2. Саме таке визначення, на нашу думку є найбільш придатним для характеристики діяльності Військової служби правопорядку в галузі боротьби із правопорушеннями.

Результати (точніше їх відсутність) пошуку відмінностей між кримінологічними категоріями останнім часом викликають критичні висновки: "Термінологічна дискусія стосовно розмежування цих понять, що визначають одне й те саме явище, явно недоцільна, оскільки не має теоретичного та практичного сенсу, є явно надуманою, поглиблює понятійну плутанину, змушує вчених "переключатися" з аналізу змісту явища на його етимологічну оболонку"3. Такої думки дотримуються й деякі російські кримінологи, які вважають, що ці терміни (попередження, профілактика, превенція) можна використовувати як рівнозначні та обопільні.

Можна погодитись, що у цьому випадку спроби з'ясувати сутність того чи іншого терміна через етимологічне значення лексичної одиниці (конструкції) викликає значні труднощі. Найбільше питань виникає під час тлумачення й використання у кримінологічній теорії і практиці боротьби зі злочинністю таких визначень, як "профілактика", "попередження" та "запобігання" правопорушенням. Навіть сучасні тлумачні словники української мови визначають ці терміни таким чином, що за змістом вони мають більше спільного ніж розбіжностей ("профілактика" – запобігання; "попередження" – запобігання; "запобігання" – відвертання)1. Очевидно, що встановлення обґрунтованого ієрархічного розташування цих понять ("попередження" і "запобігання") здійснити неможливо, адже цьому заперечує наявна етимологічна тавтологія.

З огляду на визначену ситуацію, слід підтримати пропозиції вчених, які пропонують досягти домовленості щодо змісту даних понять2. Виходячи з цього, у зазначеній роботі ми розглядаємо поняття "попередження", "профілактика" як однорідні, тобто такі, що можуть замінювати одне одного, такі що визначають сутність діяльності Військової служби правопорядку щодо впливу на злочини та злочинність, фактори, які детермінують ці негативні соціальні явища3.

Попередження правопорушень розглядається як широкий комплекс державних і суспільних заходів, який включає заходи економічного, соціального, культурного, виховного, законодавчого й іншого характеру. Це також діяльність органів державної влади і правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю шляхом застосування заходів щодо виявлення, розкриття, розслідування й судового розгляду кримінальних справ, покарання злочинців, виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів, нагляду за законністю, поведінкою осіб, звільнених з місць позбавлення волі, виховання осіб, засуджених судами до мір покарання, що не пов'язані з позбавленням волі, або нестійких осіб, які не вчинили злочинів, але поводили себе антисоціально, аморально тощо.

Діяльність щодо попередження правопорушень розглядається як багаторівнева система заходів, спрямованих на усунення, послаблення або нейтралізацію причин та умов злочинності4.

Вона класифікується за: рівнем, механізмом, обсягом, змістом заходів та суб'єктами її реалізації.

У попереджувальній діяльності виділяють загальносоціальний та спеціально-кримінологічний рівні. Загальносоціальне попередження злочинності пов'язане з найбільш значущими видами соціальної діяльності, масштабними заходами щодо розвитку економіки, соціальної інфраструктури, управлінської сфери, підтримання культури й моральності, зміцнення конституційних засад законності стосовно забезпечення прав, свобод, законних інтересів громадян та їх соціального захисту. Такі заходи, як правило, розглядають як основу спеціальної профілактики, оскільки вони спрямовані на обмеження підґрунтя злочинності та протидію криміногенним факторам у суспільстві.

Спеціально-кримінологічне (спеціальне) попередження складається із заходів, спрямованих на усунення, послаблення, нейтралізацію криміногенних факторів, виправлення осіб, які можуть вчинити злочин. Вони здійснюються спеціальними державними органами, а також об'єднаннями громадян, організаціями, підприємствами і установами різних форм власності.

Щодо рівнів профілактичної діяльності, існує не менше дискусійних питань, проте більшість дослідників вважають доцільним розглядати профілактичну діяльність як загальну у широкому соціально-правовому та вузькому спеціально-кримінологічному розумінні. Поділяючи такий підхід, В.В.Голіна пропонує розглядати запобігання на спеціально-кримінологічному рівні як профілактику у власному розумінні слова, а також покладення краю злочинам на стадіях готування і замаху. При цьому пропонується у структурі кримінологічної профілактики виділити чотири її види: "профілактика попередження"; "профілактика обмеження"; "профілактика усунення" і "профілактика захисту"1. Крім того, виходячи з масштабів і мети застосування запобіжних заходів, розрізняють два рівні попередження злочинності – загальну і індивідуальну профілактику1.

Відсутність спеціального законодавчого підґрунтя щодо попереджувальної діяльності органів державної влади, вимагає визначення її правових основ.

Таку основу становлять: Конституція України; кодифіковані законодавчі акти (КК України, Кодекс України про адміністративні правопорушення та інші); Закони України ("Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України", "Про міліціїію", "Про Службу безпеки України", "Про прокуратуру", "Про Державну прикордонну службу України" та інші)2, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, що визначають положення щодо охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю окремих державних та громадських формувань); акти міністерств та відомств, рішення місцевих органів влади з питань боротьби зі злочинністю і правопорушеннями, охорони громадського порядку; загальнодержавні, регіональні та місцеві програми боротьби зі злочинністю та профілактики правопорушенням, наприклад, Комплексна програма боротьби зі злочинністю на 2000–2005 рр.", "Програма реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2003–2010 роки та інші3.


 
 

Цікаве

Загрузка...