WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Боротьба зі злочинністю та забезпечення прав людини - Курсова робота

Боротьба зі злочинністю та забезпечення прав людини - Курсова робота

Принцип справедливості потребує також офіційної на законодавчому рівні відмови від презумпції знання правопорушником закону, який порушується. Це досить дивна у психологічному сприйнятті юридична фікція: зрозуміло, що неможливо знати всі закони, особливо ті, що передбачають відповідальність за господарські, економічні та багато інших подібних злочинів, мало пов'язаних з моральними нормами поведінки, і в той же час звично наводиться сентенція стародавнього Риму "ніхто не може незнанням закону виправдовуватися". А чому, власне, не може? Адже і серед професійних правознавців небагато знайдеться таких, які знають численні заборони у галузі підприємницької діяльності, митних правил і т.ін. Відомий французький криміналіст М.Ансель, відзначаючи цю обставину, резонно стверджує, що "застосування...юридичної фікції паралізує нормальний розвиток кримінального права і особливо перешкоджає такому реалізму, без якого вся репресивна система стає неефективною"1. Презумпція знання законів має визнаватися лише при розгляді загальнокримінальних злочинів, оскільки вони всім відомі і глибоко аморальні, а також за такі правопорушення, відповідальність за які наступає лише після адміністративної або іншої відповідальності (адміністративна преюдиція). У всіх інших випадках незнання закону залежно від причин незнання та інших обставин має пом'якшувати відповідальність за умисні злочини та звільняти від покарання за необережні1.

Визнання засудженою особою справедливості призначеного їй покарання є однією з передумов успішного завершення процесу застосування кримінального закону. Треба визнати, що це нелегка справа, оскільки людина схильна забувати інформацію, яка травмує її психіку. Це в психології зветься когнітивним дисонансом, що є різновидом психологічного захисту. До того ж прагнення індивіда до самовиправдовування знаходить підтримку у груповій свідомості мешканців колонії. Більшість засуджених не визнає справедливість вироків, оскільки "...вважають свої дії звичайними, традиційними, широко поширеними і такими, що мало чим відрізняються від поведінки інших осіб"2. На жаль де в чому вони мають сенс...

Розділ 3. Превенція як найбільш гуманна форма протидії злочинності.

3.1. Поняття та сутність попереджувальної діяльності

Одним з головних завдань кримінології є наукова розробка проблем попередження злочинів. Якщо у минулому тисячолітті попередження правопорушень визнавалось показником мудрості законодавця, то сьогодні потенціал мудрості у цій сфері повинен бути притаманним усім гілкам державної влади. Попередження правопорушень у суспільстві є необхідністю, оскільки останні є деструктивною силою, що суттєво гальмує його розвиток.

Найбільш проблемною частиною правопорушень є злочини через свою суспільну небезпеку. Злочинність зі своїми закономірностями має глибоко схований внутрішній зміст, а тому уявлення про неї мають здебільшого райдужний характер, про що свідчить висунення помилкових тез про її здоланність1. При цьому боротьба зі злочинністю, нейтралізація причин і умов, що її породжують, вимагають створення системи попередження злочинів та розробки комплексу засобів, за допомогою яких воно здійснюється. У 90–х роках XX століття радянська кримінологія доводила, що стоїть на порозі вирішення суттєвого теоретичного і практичного завдання – створення оптимальної моделі системи попередження злочинності у соціалістичному суспільстві, і в науковому та практичному плані готова до її вирішення2. Незважаючи на те, що історичний перебіг подій не дозволив перевірити життєздатність цього висновку, він явно був передчасним.

Більш як за дванадцять років у незалежній Україні поки що не створено системи попередження злочинності, а навпаки, як зазначають окремі кримінологи, система її профілактики залишається занедбаною. Тому цей напрямок діяльності вимагає нагальної розробки, створення цілісної науково обґрунтованої концепції та розбудови на її основі досконалої системи, визначення всіх складових комплексу заходів боротьби зі злочинністю.

Навіть без глибокого і детального екскурсу є очевидним, що в боротьбі зі злочинністю жодному суспільству, незалежно від історичної епохи, не вдалося знищити або викоренити злочинність. У цьому процесі можна констатувати лише певні позитивні зрушення, але не остаточне вирішення проблеми. Упродовж трьох останніх століть не здійснилися прогнози щодо ліквідації злочинності у "загальнонародному комуністичному суспільстві" та "капіталістичному суспільстві загального благоденства". Людство не позбавилось таких негативних явищ, як злочинність, безробіття, жебрацтво та інші пороки, навпаки, сьогодні воно усвідомлює, що немає абсолютних рецептів проти цих хвороб суспільства.

Незважаючи на досягнення соціального прогресу в багатьох країнах світу, функціонування впливових міжнародних організацій (ООН, Європарламент, Інтерпол та ін.), поєднання зусиль правоохоронних органів різних держав у боротьбі зі злочинністю, на початку XXI століття поширились такі небезпечні явища кримінального характеру, як тероризм, що для певних релігійних та інших угрупувань перетворився у злочинний геополітичний спосіб доведення зазіхань світового масштабу1, процвітає наркобізнес, торгівля людьми та інші небезпечні злочини.

Навіть процеси глобалізації, що передбачають поєднання економічних зусиль розвинутих країн, сприймаються окремою частиною людей у суспільстві як посягання на життєвий рівень населення у цих чи інших державах. Певні прошарки людей використовують цей привід для погіршення криміногенної ситуації, провокуючи переростання протестів економічного, соціального чи політичного характеру у вчинення таких небезпечних посягань, як терористичні акти, масові заворушення, посягання на працівників правоохоронних органів, знищення та пошкодження майна шляхом вчинення вибухів або підпалів.

Проте, такий стан не можна розглядати як нездатність чи небажання держави, суспільства та правоохоронних органів подолати злочинність, це лише у черговий раз свідчить про те, що злочинність була й залишається породженням суспільних відносин, людської природи, є постійним їх супутником на історичному шляху1.

Зі зміною соціальних та економічних умов в українському суспільстві, а надалі і з переходом до ринкових відносин стала швидко зростати злочинність, з'явились її нові форми та види, ще більше ускладнюючи проблеми, що стоять перед кримінологічною наукою. Адже вимагають перегляду та поглибленої розробки майже всі її інститути, особливо дослідження причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень в тому числі і військовослужбовцями.

Актуальним залишається інформаційне забезпечення кримінологічних досліджень. Кримінологічну ситуацію, контроль над криміногенними процесами, запобіжну роботу, певні оцінки, висновки щодо її результатів, динаміку та тенденції цих процесів можна оцінювати лише на підставі конкретних показників. Проте, системи таких показників, відповідної бази даних в Україні не створено2. Отже, не можна не погодитись з тим, що без науково обґрунтованих методик боротьби зі злочинністю та попередження правопорушень, сьогодні, в умовах технологічної та інформаційної революції, глобалізації сучасної цивілізації протидіяти злочинності неможливо.

У цілому питання попередження злочинності у кримінології розроблені досить ґрунтовно3. Значний внесок у загальну теорію і практику попередження злочинів зробили російські вчені Г.А. Аванесов, А.І. Долгова, Н.Ф. Кузнецова, В.М. Кудрявцев, І.І. Карпець, Г.М. Міньковський, О.Б. Сахаров та інші1. В Україні ці питання досліджували О.М. Бандурка, В.В. Голіна, Л.М. Давиденко, І.М. Даньшин, В.С. Зеленецький, А.Ф. Зелінський, А.П. Закалюк, І.П. Лановенко, О.М. Литвак, Ф.А. Лопушанський, В.Т. Нор, О.Я. Свєтлов, В.М. Трубников, І.М. Туркевич та інші.

Упродовж останніх років актуальні проблеми попередження злочинів розробляли вітчизняні вчені А.Б. Блага, В.П. Ємельянов, В.О. Глушков, В.К. Грищук, Н.О. Гутарова, О.М. Джужа, О.М. Костенко, В.Г. Лихолоб, В.М. Куц, М.І. Мельник, А.А. Музика, В.О. Навроцький, В.І. Шакун та інші. Дослідження зазначених вчених засвідчують, що розвиток суспільних відносин безпосередньо впливає на сферу попередження злочинів і правопорушень, а протидія злочинності – це справа всього цивілізованого суспільства2.

Loading...

 
 

Цікаве