WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Боротьба зі злочинами, що вчиняються співробітниками Органів Внутрішніх Справ та їх профілактика - Курсова робота

Боротьба зі злочинами, що вчиняються співробітниками Органів Внутрішніх Справ та їх профілактика - Курсова робота

Варто зважити й на те, що існуючий у системі МВС поділ злочинів, які вчиняються співробітниками ОВС, на злочини у сфері службової діяльності (тобто за об'єктом посягання) та на "інші" (головний критерій об'єднання – суб'єкт злочину) є досить умовним, бо є усі підстави вважати, що значна кількість злочинів навіть у сфері, не пов'язаній з виконанням службових обов'язків, вчиняється тому, що співробітник органів дозволяє собі певні відхилення від загальноприйнятих стандартів поведінки та нехтує правилами співжиття саме через свою належність до правоохоронної системи.

Окремо слід сказати про злочини, що пов'язані з безпекою руху та експлуатацією транспорту. У період з 1991-2001 рр. було притягнуто до кримінальної відповідальності за ст. 286 КК України 414 осіб, що складає 23,3 % від загальної кількості засуджених за злочини, не пов'язані з виконанням службових обов'язків. Зазначимо, що цей вид злочинної поведінки, як і крадіжки, впродовж багатьох років теж характеризується відносною стабільністю і не зазнає відчутних коливань як середньостатистичних показників, так і процесів, що відбуваються у суспільстві загалом, і в середовищі системи зокрема. Так, амплітуда відхилень від середньої статистичної величини кількості вчинених злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту в загальному діапазоні складає 15,8 % (від найвищого показника у 1992 році – 32,6 %, до найнижчого у 1995 році – 16,8 %). При цьому варто врахувати, що кількісні показники притягнутих до відповідальності були найвищими саме в 1995 і 1997 роках (відповідно 54 та 56 випадків), що в загальній кількості притягнутих до кримінальної відповідальності за цей вид злочину склало більше, ніж четверту частину. Коли порівняти дані кількості дорожньо-транспортних пригод з тяжкими наслідками в цілому по Україні з аналогічними показниками в органах внутрішніх справ, то можна дійти висновку про більшу інтенсивність скоєння ДТП саме співробітниками міліції.

Найхарактернішою ознакою злочинної поведінки значної частини співробітників міліції є ігнорування правил безпеки дорожнього руху. В переважній більшості дорожньо-транспортні пригоди з тяжкими наслідками стають можливими саме тому, що частина співробітників, використовуючи своє службове становище та відомчу корпоративність, нехтують його правилами, грубо порушують швидкісні режими на дорогах, перебувають за кермом у нетверезому стані. Цьому сприяє і своєрідна кругова порука, що її демонструють співробітники Державтоінспекції щодо колег по відомству, не застосовуючи до них передбачених законом санкцій і обмежуючись такою формою "покарання", як зауваження з побажанням "не нарушать". Крім того, кримінально карані випадки дорожньо-транспортних пригод у переважно відбуваються в період виконання службових обов'язків чи відразу ж після закінчення служби при прямуванні до місця проживання чи відпочинку.

Не можна вважати не пов'язаними зі службовою діяльністю і значну частину наявних випадків крадіжок, оскільки більшість з них вчиняється на об'єктах, що перебувають під охороною співробітників міліції, і нерідко саме ними. Ці ж обставини характерні й для таких злочинних проявів, як нанесення тілесних ушкоджень чи зґвалтування. Можна навести безліч випадків, коли вони заподіюються саме в період виконання співробітниками своїх службових обов'язків. Аналогічно вчиняється і багато випадків зґвалтування.

Треба зважати й на те, що значна кількість вбивств вчиняється співробітниками (умисно чи за необережності) з табельної зброї.

Зазначимо, що збір статистичних відомостей про злочини в системі МВС України сьогодні ведеться за двома напрямами:

1) фіксуються усі випадки порушення кримінальних справ за певний період;

2) фіксуються усі факти прийняття судами рішень по кримінальних справах проти співробітників органів з призначенням їм відповідної міри покарання або закриття кримінальної справи за реабілітуючими чи нереабілітуючими ознаками.

Така подвійна оцінка криміногенної ситуації в системі МВС далеко не завжди відповідає її справжньому станові і в багатьох випадках вводить в оману керівників і служби, покликаних вести профілактичну роботу серед співробітників і виокремлювати найбільш криміногенні ділянки для забезпечення постійного впливу на стабілізацію обстановки.

Аналіз порушених кримінальних справ показує, що з їх загального числа лише близько половини мають реальну судову перспективу і завершуються обвинувальними вироками судів. Коли ж проаналізувати терміни провадження по таких справах, то можна переконатися, що вони повністю реалізуються протягом одного – семи років. Проте переважна більшість порушених кримінальних справ завершується провадженням вже на другий рік після вчинення (реєстрації) злочину.

Стосовно реалізації кримінальних справ, порушених у році вчинення злочину, то вони, у залежності від обставин завершуються провадженням від 4 % до 13 %.

І аналогічним чином характеризується питома вага засуджених у залежності від періоду вчинення злочину і в наступні роки. У 1998 році було зареєстровано 533 злочини, з них лише 71 (13,3 %) були розглянуті судами в році реєстрації з винесенням обвинувальних вироків. Як і в попередньому році, у 1998 році основна маса завершених провадженням кримінальних справ (63,2 %,), по яких судами винесені обвинувальні вироки, припадає відповідно на 1997 (44,1 %) та 1996 (19,1 %) роки. По решті завершених провадженням кримінальних справ злочини були вчинені: у 1995 р. 7,3 %, у 1994 р. 5,9 %, у 1993 р. 2,2 %, у 1992 р. 1,4 %.

На наш погляд, існуюча форма статистичного обліку та аналізу повідомлень про злочини і прийнятих по них рішеннях не дає повної уяви про стан криміногенної обстановки в системі, що, в свою чергу, не дозволяє організації та проведенню кваліфікованої та ефективної профілактичної роботи.

Для більш точної й реальної оцінки криміногенної обстановки в системі ОВС з використанням такого критерію як кількість засуджених співробітників, потрібно передусім враховувати розподіл завершених розглядом у судах кримінальних справ у залежності від моменту скоєння злочину. Для прогнозування криміногенної обстановки в ОВС в цілому або окремо взятому підрозділі, варто мати на увазі, що з числа порушених кримінальних справ тільки близько половини завершуються винесенням обвинувальних вироків судами та, по-друге, не можна оцінювати криміногенну ситуацію поточного року в органах внутрішніх справ лише за кількістю засуджених у цьому році співробітників, оскільки серед них близько 90 % притягнуті до кримінальної відповідальності за злочини, вчинені у минулі роки; по-третє, варто мати на увазі, що досить значна кількість кримінальних справ – близько 50 % - порушується недостатньо мотивовано, лише за деякими зовнішніми ознаками в діях співробітника складу злочину, і заздалегідь не має перспективи для реалізації.

Отже, вчинення злочинів співробітниками ОВС зумовлене наявністю суб'єктивних та об'єктивних чинників, викликаних суттєвими недоліками в доборі співробітників на службу, а також наявністю гострих соціальних проблем, які негативно впливають на моральну стійкість співробітників та їхнє ставлення до служби.

Крім цього негативну роль у створенні в колективах ОВС протидії злочинним проявам відіграють кругова порука з боку колег по службі, низька вимогливість окремих командирів та начальників, недоліки в роботі спецслужб по своєчасному виявленню і припиненню кримінально караних діянь.

Латентність злочинів та обставини її існування

Поняття латентності злочинів має декілька визначень. Частина авторів вважає, що латентна злочинність – це сукупність злочинів, які були не виявленими, а тому залишилися невідомими органам ОВС, прокуратури, СБУ, судам, інші вважають латентними такі злочини, що приховані від одного чи кількох державних органів, яким законом надане право розслідувати чи вести провадження по справах про вчинені злочини. Характеризуючи латентну злочинність мабуть і ті, й інші автори праві, тому логічно було б запропонувати таке визначення цього явища: під латентними варто розуміти злочини, які через певні обставини небули виявленими або були умисно приховані від обліку незалежно від причин та мотивів такої дії, а тому не дістали свого відображення в офіційній статистиці. І незважаючи на те, що всі ці визначення відрізняються одне від одного – акцент у них єдиний: вчинені злочини не були певним чином зареєстровані у відповідних державних органах, тобто офіційно вони не легалізовані. І справа не лише в тому, що є злочини, інформація про які все ж (повністю чи частково) поступає до правоохоронних органів, але за різних причин не реєструється. Зокрема так буває при приховуванні ними злочинів від обліку. Інформація поступила і раптом пропала, а злочинець уникнув законного покарання. Можуть бути й інші ситуації чи обставини. Тому латентною здебільшого і вважають злочинність, відомості про яку не надійшли до офіційних звітних чи узагальнених статистичних даних. У цьому випадку ми стикаємося з суб'єктивною оцінкою латентної злочинності (числом латентних злочинів). Експертні оцінки цієї цифри досить різноманітні і досить відрізняються одна від одної. Обережні експерти вважають, що співвідношення зареєстрованих і латентних злочинів приблизно коливається в межах 1:3 чи 1:5. Сміливіші припускають співвідношення 1:10, а то й більше.

Loading...

 
 

Цікаве