WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Боротьба зі злочинами, що вчиняються співробітниками Органів Внутрішніх Справ та їх профілактика - Курсова робота

Боротьба зі злочинами, що вчиняються співробітниками Органів Внутрішніх Справ та їх профілактика - Курсова робота

Українські вчені вже давно стверджують, що не можна оцінювати діяльність органів внутрішніх справ за показником "зростання-зниження" зареєстрованих злочинів хоча б тому, що насправді зростання злочинності в місті, районі — це результат активізації боротьби з нею. Проте саме таку оцінку використовують досі. У своєму виступі на засіданні Верховної Ради України 28 листопада 2002 р. Міністр внутрішніх справ Ю.Смирнов відзначив, що наша міліція домоглася 85-відсоткового розкриття злочинів! І це на тлі того, що в Польщі, Росії, Білорусі цей показник не перевищує 50—60%, і навіть у цивілізованій Німеччині, де високооплачувана поліція має новітню техніку, він становить 52—53%. За оцінками кримінологів, насправді в Україні розкривається лише близько 18—20% скоєних злочинів.

Нічого в системі статистики злочинів не змінюється вже десятки років, і ніхто не може зруйнувати таку систему лише тому, що відсоток розкриття, який рік у рік в усіх доповідях зростає хоча б на піввідсотка (що є приводом для надання чергових звань і нагород), раптом обвалиться з 85 до 20, і народ побачить: а король же голий!

Можна стверджувати, що нічого не зміниться доти, доки на державному рівні не буде змінено систему реєстрації, обліку й розкриваності злочинів. Змінити її можуть лише дві речі — Закон "Про статистику злочинності" або наказ (усний чи викладений у відповідному указі) Президента України, який зобов'яже Міністра внутрішніх справ реєструвати всі (!) злочини, і буде обіцяно, що ні Міністру, ні його підлеглим "за це нічого не буде". При цьому єдиним статистичним показником розкриття злочину може бути лише обвинувальний вирок суду (ст. 62 Конституції України).

Для реальної оцінки стану злочинності в системі ОВС потрібно докорінно змінити практику формування статистичних даних про це явище. Зокрема, потребує удосконалення сам підхід до накопичення кількісних показників загальної злочинності чи окремих її видів, співставлення їх з певними величинами (наприклад, кількістю працюючого особового складу), що дають можливість реально оцінити ступінь розповсюдженості злочинних проявів у тому чи іншому регіоні, службі, підрозділі.

Чіткішим мусить бути і поділ вчинених злочинів. Наявна практика ділити їх на злочини у сфері службової діяльності та інші не зовсім точно характеризує обставини, за яких вони вчиняються, оскільки переважна частина кримінально караних діянь здійснюється співробітниками або в період несення служби, або через належність конкретної особи до правоохоронної системи. Тому доцільніше було б виділити ще дві підгрупи злочинів саме з такими ознаками. Крім того, статистичний перелік варто доповнити аналізом вчинення злочинів за ступенем їх тяжкості.

Вирішення цих питань дасть нові можливості для оцінки стану, поширеності і якісних характеристик злочинності в органах внутрішніх справ, що, в свою чергу, значно сприятиме налагодженню дієвої попереджувально-профілактичної роботи з урахуванням усіх факторів, які впливають на рівень криміналізації системи МВС України.

Перебуваючи у процесі становлення та реформування суспільних відносин, економіки, правової системи, наша держава особливу увагу приділяє посиленню протидії злочинності та забезпеченню громадської безпеки в країні. Вирішення цього завдання невіддільне від потреби значного покращення роботи правоохоронних органів, зокрема ОВС. Сьогодні Міністерство внутрішніх справ України та його органи вживають відповідні заходи, спрямовані на оптимізацію структури та чисельності підрозділів, поліпшення їх технічної оснащеності, що позитивно впливає на криміногенну ситуацію в державі, сприяє ефективному захисту конституційних прав і свобод громадян.

Слід не забувати, що підвищення надійності сучасної правоохоронної системи визначальна роль належить людському факторів. Йдеться передусім про формування кадрового потенціалу, здатного на високому професійному рівні, відповідально і в межах закону підтримувати порядок і спокій у державі. Саме тому одним з найпріоритетніших напрямів діяльності в органах внутрішніх справ України була і залишається робота з їх співробітниками.

Сьогодні все більше уваги концентрується на підвищенні якісного рівня співробітників ОВС, забезпеченні належного професіоналізму, дисциплінованості і високої відповідальності кожного за результати своєї праці. Але на жаль з боку окремих співробітників ОВС є випадки недотримання правових норм при здійсненні правоохоронної діяльності, вчинення правопорушень і, зокрема, злочинів. Усе це вимагає ретельної і послідовної роботи, спрямованої на протидію криміналізації системи МВС, з широким залученням усіх наявних засобів.

Зроблений аналіз кримінальних справ дає підстави для класифікації мотивів їх злочинної поведінки. До найпоширеніших мотивів вчинення так званих "професійних" злочинів варто віднести: "службістські", корисливі та прагнення до демонстрації своєї влади над іншими людьми. Мотивами вчинення загальнокримінальних злочинів найчастіше є корисливість, прагнення до виявлення зверхності чи сили з огляду на своє службове становище, хуліганство, помста чи ревнощі та легковажність та безвідповідальність щодо своїх вчинків.

Особливе місце у розв'язанні проблеми "службової" злочинності посідає подолання кризових явищ у владі, наявність яких веде до некерованості та дезорганізації усіх соціальних інститутів та систем, у тому числі й МВС, протиріч між суспільством і державою, а також у самій державній системі, а це бюрократизація державного апарату, корумпованість чиновників, нехтування ними інтересів державної служби, недотримання принципу рівності перед законом та судом і т.п.

На закінчення окремо хотілося б сказати про покарання.

Покарання повинне приносити користь суспільству насамперед тому, що воно є методом та засобом виправлення і перевиховання (хоча і специфічним) осіб, що скоїли злочини, а також тому, що воно є одним з засобів попередження нових злочинів. Саме тому покарання не повинне бути жорстоким.

Переоцінка жорстокості по відношенню "до шкідливих" для суспільства людей є не що інше, як відображення традиційного погляду на покарання "до" і "соціалістичного періоду".

Разом з тим варто мати на увазі, що жорстокість по відношенню до злочинця - це лише перший етап приниження моральних якостей особистості, за яким слідують зневага до інтересів інших людей, байдужність до них, егоїзм і безпринципність. Цими реальними наслідками "виховання жорстокістю" зневажати не можна.

Зазначене не суперечить ні необхідності примусової сили покарання та його строгості, ні тому, що покарання пов'язане з обмеженням в особистих благах з заподіянням моральних страждань. Ні, і не може бути покарання без примусу, без моральних переживань і навіть страждань. Однак варто розрізняти непримиренність до злочинів і жорстокість стосовно злочинців. Непримиренність до всякого роду правопорушень означає, що слідом за злочином повинно обов'язково і швидко наступати покарання; що жодна особа, яка скоїла злочин, не повинна залишатися непокараною; що за тяжким злочином повинно наставати суворе покарання, супроводжуване суспільним осудом. Але не за принципом "око за око, зуб за зуб".

Зазначимо, що емоції - поганий порадник у питаннях каральної політики і практики, у питаннях боротьби зі злочинністю. І якщо є достатні підстави вважати, що людина може бути виправлена за допомогою мір виховного характеру і суспільного впливу без ізоляції його від суспільства, ті саме ці міри і варто використовувати.

У цілому ж необхідно мати увазі, соціальний ефект, що досягається шляхом попередження злочинів, незрівнянно більше, ніж ефект від застосування покарань за кожне правопорушення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Просвіта, 1996.

  2. Комплексна програма кадрової політики в органах та підрозділах внутрішніх справ та забезпечення законності і дисципліни на 2001-2005 роки.

  3. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Право, 2001.

  4. Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Правник, 1998. – 158 с. – Ст. 6.

  5. Інструкція про порядок обліку порушень законності (правопорушень) та надзвичайних подій за участю особового складу ОВС України // Наказ МВС України від 6 грудня 1991 р. № 552. – К., 1991. – С. 5.

  6. Положення про організацію виховної роботи з особовим складом органів і підрозділів внутрішніх справ України // Наказ МВС України від 17 червня 2000 р. № 385 – К., 2000. – С. 2-6.

  7. Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України: Затв. пост. Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. // Збірник нормативних актів України з питань правопорядку. – К., 1993.

  8. Про заходи щодо вдосконалення діяльності органів досудового слідства системи МВС України в сучасних умовах реформування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства і посилення протидії злочинності: Рішення колегії МВС України від 19 липня 2002 року № 8 КМ/1.

  9. Про злочини, учинені співробітниками ГУМВС України в м. Києві, та покарання винних // Наказ МВС України від 22 березня 1999 р. № 228. – К., 1999. – С. 5-7.

  10. Про наслідки перевірки роботи інспекції з особового складу УРОС УМВС України у Львівській області та покарання винних // Наказ МВС України від 9 листопада 2000 p. № 772. – К., 2000. – С. 3-4.

  11. Про оголошення вироків судів відносно колишніх співробітників міліції // Наказ МВС України від 13 квітня 2001 p. № 277. – К., 2001. – С. 1-2. 17. 18.

  12. Про попередження насильства в сім'ї: Закон України від 15 листопада 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 10. – Ст. 70.

  13. Про проведення експерименту з апробації нової системи підпорядкування слідчих підрозділів ОВС // Наказ МВС України від 26 березня 2002 р. № 295. – К., 2002. – С. 1-3.

  14. Про результати перевірок міськрайорганів окремих управлінь МВС України та покарання винних // Наказ МВС України від 11 серпня 2001 р. № 679. – К., 2001. – С. 1-4.

  15. Про стан виконання Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 р.

  16. Абызов Р.М. Типология личностных деформаций несовершеннолетних преступников. – Ижевск, 1998. – С. 42.

  17. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика / Акад. МВД СССР. – М., 1980. – 526 с. – С. 211.

  18. Аванесов Г.А. Теория и методология криминологического прогнозирования. – М.: Юрид. лит., 1972. – 334 с. – С. 268.

  19. Алексеев А.И. Российская криминологическая энциклопедия. – М., 2000. – 650 с. – С. 538.

  20. Алтухов с.А. Криминологическая характеристика и профилактика преступлений, совершаемых сотрудниками милиции: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Ростов-н/Д, 2000. – 31 с. – С. 20.

  21. Алтухов С.А. Преступления сотрудников милиции (понятие, виды и особенности профилактики). Науч.-практ. изд. / Ассоц. "Юрид. центр" – СПб: Пресс, 2001. – 269 с. – С. 38.

  22. Антонов А.Б., Балашов В.Г. Основы обеспечения безопасности личности, общества и государства: Учебное пособие. – М., 1996. – 170 с. – С. 86-88.

  23. Ануфрієв М.І. Партнерство ОВС з населенням: Стратегія, сучасний стан і досвід // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – Донецьк, 2000. – № 2. – С. 9-10.

  24. Бахин В.П., Карпов Н.С. Некоторые аспекты изучения практики борьбы с преступностью (данные исследований) – К., 2002. – С. 7-9.

  25. Бахин В.П., Карпов Н.С. Преступная деятельность как объект криминалистического изучения (лекция) – К., 1999.

  26. Варыгин А.Н. Мотивы преступлений сотрудников органов внутренних дел и типология личности. // Организованная преступность, миграция, политика. / Под ред. проф. А.И. Долговой. – М.: Российская криминологическая ассоциация, 2002. – С. 110-114. – С. 112.

  27. Владимиров В.А., Ляпунов Ю.И. Ответственность за корыстные посягательства на социалистическую собственность. – М.: Юрид. лит., 1986. – 222 с. – С. 50.

  28. Голіна В.В. Спеціально-кримінологічне попередження злочинів (теорія і практика): Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. – Харків, 1994. – 43 с. – С. 12-25.

  29. Дубовик О.Л. Принятие решения в механизме преступного поведения и индивидуальная профилактика преступлений. – М., 1997. – 27 с.

  30. Закалюк А.П. Прогнозирование и предупреждение индивидуального преступного поведения. – М.: Юрид. лит., 1986. – 192 с. – С. 85-90.

  31. Игошев К.Е. Типология личности преступника и мотивация преступного поведения. – Горький: Горьк. высш. школа МВД СССР, 1974. – 167 с.

  32. Коган В.М. Социальные свойства преступности / Акад. МВД СССР. – М., 1977. – 91 с.

  33. Кравченко Л.М. Кваліфікація злочинів // Юридична енциклопедія. – К., 2001. – Т. 3.

  34. Криминология / Под ред. А.И. Долговой. – М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА-М, 1997. – 779 с.

  35. Криминология / Под ред. В.Н. Кудрявцева, В.Е. Эминова. – М., 1995. – 512 с.

  36. Криминология / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, Г.М. Миньковского. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1997. – 512 с. – С. 133-134.

  37. Кудрявцев В.Н. Социальные деформации. – М., 1992. – 212 с. – С. 5, 22-23.

  38. Кудрявцев В.Н. Генезис преступления. Опыт криминологического моделирования: Учебное пособие. – М.: ФОРУМ-ИНФРА-М, 1998. – 215 с. – С. 9.

  39. Кудрявцев В.Н. Причинность в криминологии: о структуре индивидуального преступного поведения. – М.: Юрид. лит., 1968. – 175 с. – С. 133.

  40. Литвак О. Про причини зростання злочинності та умови, що цьому сприяють // Віче. – 1997. – № 11. – с. 57-66.

  41. Литвак О.М. Злочинність, її причини та профілактика. – К.: Вид-во Україна, 1997. – 167 с. – С. 19-21.

  42. Личность преступника / Кудрявцев В.Н., Лейкина Н.С., Кондрашков Н.Н. и др.; ред. кол.: Кудрявцев В.Н. и др. – М.: Юрид. лит., 1975. – 270 с. – С. 25-26.

  43. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. – М., 1984. – 186 с. – С. 35.

  44. Лунеев В.В. Мотивация преступного поведения. – М.: Наука, 1991. – 383 с. – С. 40.

  45. Лунеев В.В. Преступное поведение, мотивация, прогнозирование, профилактика. – М., 1980. – 180 с.

  46. Малков В.Д., Токарев А.Ф. Организация деятельности внутренних дел по предупреждению преступлений: Учебник для слушателей Академии управления МВД России. – М., 2000. – 190 с. – С. 11-14.

  47. Мартиненко О.А. Кримінологічний аналіз правопорушень серед особового складу ОВС України // Вісн. Запорізького держ. ун-ту (юридичні науки). – Запоріжжя, 2001. – № 1. – С. 151-153.

  48. Мерзлов Ю.А. Криминологическая характеристика и предупреждение преступлений, совершаемых сотрудниками службы криминальной милиции: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Омск, 1998. – 23 с. – С. 15.

  49. О государственной дактилоскопической регистрации в Российской Федерации: Федеральный Закон РФ от 25 июля 1998 г.

  50. Отношение осужденных к наказанию и вопросы повышения эффективности их исправления и перевоспитания в местах лишения свободы / МВД СССР. Рязанская васш. шк. – Рязань, 1976. – 80 с. – С. 13.

  51. Проблемы борьбы с изнасилованиями: Сб. научных трудов. – М., 1983. – С. 46.

  52. Програма заходів щодо удосконалення організаційного, правового, матеріально-технічного та кадрового забезпечення слідчого апарату ОВС, зміцнення дисципліни і законності в його діяльності на 2002-2005 роки.

  53. Романов Р.Р. Юридическая психология. – М., 1998. – 290 с. – С. 221.

  54. Савченко А.В. Мотив і мотивація злочину. – К.: Атіка, 2002. –143 с. – С. 41-43.

  55. Сахаров А.Б. Личность преступника и типология преступников // Социалистическая законность. – 1973. – № 3. – с. 19-22.

  56. Сахаров А.Б. Учение и личности преступника и его значение в профилактической деятельности органов внутренних дел. – М., 1984. – 160 с. – С. 4.

  57. Серебрякова В.А. О месте материального фактора в системе причин преступности // Труды Омской Высшей школы МВД. – 1976. – Вып. 21. – С. 12-13.

  58. Скорилкина А., Коломенский П. Значение уголовно-правового института задержания лица, совершившего преступление в практической деятельности органов внутренних дел // Уголовное право. – М., – 2000. – № 4. – С. 34.

  59. Словарь иностранных слов. – М., 1982. – С. 229.

  60. Тарарухин С.А. Преступное поведение. – К., 1994. – С. 60-61.

  61. Тарасов Н.В. Преступления, совершаемые сотрудниками милиции. Криминологический аспект: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. – М., 2000. – 37 с. – С. 15.

  62. Федоров В.И. Духовно-нравственное воспитание сотрудников правоохранительных органов. – М., 2000. – С. 49-53.

  63. Филимонов В.Д. Криминологические основы уголовного права. – Томск: Изд-во Томского ун-та, 1981. – 212 с. – С. 115-116.

  64. Филонов В.Д. Состояние, причины преступности в Украине и ее предупреждение. – Донецк: Донеччина, 1999. – 638 с. – С. 56-58.

  65. Шнайдер Г.И. Криминология. – М.: Прогресс-Универс, 1994. – 504 с.

  66. Юцкова Е.М. Граждане и власть: некоторые криминологические аспекты // Преступность и власть. – М., 1996. – с. 30-31.

Loading...

 
 

Цікаве