WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Боротьба зі злочинами, що вчиняються співробітниками Органів Внутрішніх Справ та їх профілактика - Курсова робота

Боротьба зі злочинами, що вчиняються співробітниками Органів Внутрішніх Справ та їх профілактика - Курсова робота

Можна стверджувати про наявність певних закономірностей у офіційній статистиці про стан злочинності в органах внутрішніх справ від зміни керівників як на регіональних, так і вищих рівнях. На початку їх діяльності спостерігається пожвавлення роботи по виявленню, реєстрації та судовому розгляду кримінальних справ стосовно співробітників ОВС (новая метла - чисто метёт). По-перше, даний факт можна пояснити принциповішим реагуванням на негативні прояви серед окремих співробітників і, по-друге, потребою найближчим часом вирішити наявні проблеми, що накопичились при минулому керівництві, але подальший період їхньої діяльності, як правило, характеризується зниженням статистичних показників, що характеризує обстановку в системі МВС.

Злочинна поведінка деяких співробітників органів проявляється у надзвичайно широкому спектрі. Вона торкається як сфери службових обов'язків, так і позаслужбових стосунків. В числі найпоширеніших злочинів у галузі службової діяльності варто назвати перевищення влади або службових повноважень, зловживання владою чи службовим становищем, хабарництво. Ці злочинні прояви складають 46,2 % в числі усіх злочинів, вчинених співробітниками, і 93,3 % в числі вчинених злочинів у сфері службової діяльності. Серед злочинних проявів, що не торкаються службової діяльності, найчастіше зустрічаються крадіжки, порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів, тяжкі тілесні ушкодження та вбивства. В загальному числі вчинених злочинів вони складають 34,0 %, а серед злочинів, не пов'язаних зі службовою діяльністю, 67,4 %.

Оцінка кожного виду злочину має свої особливості. Для прикладу візьмімо дорожньо-транспортні пригоди (ДТП). Як правило, кримінально карані ДТП з участю співробітників міліції реєструються лише у тому випадку, коли приховати їх стає просто неможливо (наявність жертв, тяжко травмованих, серйозно пошкоджена техніка тощо). У той же час не можна не помічати, що досить багато порушень правил дорожнього руху, навіть з явними ознаками злочину, залишаються без відповідного реагування. Непоодинокі випадки, коли співробітникам, які вчинили кримінальне ДТП, колеги по відомству дають можливість домовитися з потерпілими чи їх близькими про те, що останні не мають ніяких претензій до наслідків дорожньо-транспортної пригоди. При цьому для досягнення бажаного результату у ряді випадків застосовуються залякування, шантаж, пропозиції надати певні послуги чи матеріально відшкодувати збитки.

Досить часто до співробітників, які вчинили діяння з ознаками складу злочину, навіть не застосовуються заходи дисциплінарного впливу, передбачені Дисциплінарним статутом. Зокрема, для того, щоб не реєструвати злочин і не псувати показники рівня дисципліни в колективі, деякі керівники віддають перевагу такій формі приховування злочину від обліку, як звільнення підлеглого з ОВС, як правило, "заднім числом" і за власним бажанням. При цьому злочин не піддається реєстрації, а особа, яка його вчинила, – передбаченому законом покаранню.

У свою чергу, така практика досить небезпечна для майбутнього системи МВС. Адже звільнення за позитивними підставами дає можливість порушникові через деякий час поновитися на службі. А останнім часом звільнені з ОВС порушники досить часто звертаються за захистом своїх прав до суду, мотивуючи причину свого звільнення тиском керівництва.

Отже, розглядаючи проблему латентної злочинності та можливості для її подолання, треба врахувати наступне:

- існування латентної злочинності в системі МВС в більшості зумовлене суб'єктивними факторами, що ґрунтуються на принципі сприянні колег по службі в уникненні реєстрації правопорушення, так і відповідальності за його вчинення;

- значний рівень латентності даного виду злочинів зумовлений тим, що значна частина співробітників ОВС, які вчиняють правопорушення, мають достатній рівень знань в оперативно-розшуковій діяльності, кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві, за наявності яких вони можуть досить вдало приховувати сліди вчиненого злочину та уникати відповідальності за нього;

- латентність зазначеного виду злочинів обумовлена неправомірною поведінкою потерпілих, які побоюються покарання за раніше вчинені правопорушення, не вірять у можливість притягнення винних співробітників до відповідальності і не повідомляють у зв'язку з цим до органів прокуратури чи внутрішньої безпеки ОВС;

- формуванню латентної злочинності сприяє недосконалість організації статистики в органах внутрішніх справ подій серед особового складу і наявність можливостей маніпулювання нею;

- висока латентна злочинність у системі пов'язана з суттєвими недоліками в оцінці результатів роботи з підлеглими, оскільки чим більше злочинів виявляється і реєструється, навіть за власною ініціативою керівника, тим нижче оцінюються результати його роботи.

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИСТОСТІ СПІВРОБІТНИКІВ ОВС, ЩО ВЧИНИЛИ ЗЛОЧИНИ

Структура особистості та її віктимологічні аспекти

Злочин, як акт свідомої і цілеспрямованої діяльності людини, так чи інакше обумовлений різноманітними особливостями індивіда, який обирає саме таку форму поведінки. Тому знання особистості злочинця, її характерних рис і властивостей складають неодмінну умову успішної організації діяльності по розкриттю і попередженню злочинів. Особливого значення ця проблема набуває при здійсненні профілактично-попереджувальних заходів у правоохоронних органах, зокрема в органах внутрішніх справ. Адже незважаючи на достатньо всебічну і ретельно продуману систему відбору кадрів на службу, непоодинокі випадки вчинення окремими з них у період проходження служби злочинів.

Проблема особистості співробітника ОВС, який вчинив злочин, як самостійний об'єкт дослідження відноситься у вітчизняній кримінології до категорії маловивчених. Як правило, про неї лише згадувалося в окремих дослідженнях, присвячених злочинності в цілому чи окремим її видам. Тому для того, щоб скласти кримінологічну характеристику особистості співробітника ОВС, який вчинив злочин, потрібно передусім визначитися з деякими загальними початковими поняттями.

По-перше, зазначимо, що взагалі питання про особистість злочинця є однією із найскладніших, найсуперечливіших і найменш розроблених кримінологічних проблем. У науці існує багато різних визначень цього поняття [56]. У нашому дослідженні не ставиться за мету всі їх проаналізувати. Автор зупиняється лише на тому, що, на його думку, найточніше розкриває сутність цього поняття. В якості робочого (операційного) визначення ми взяли досить широко розповсюджене в юридичній літературі визначення поняття особистості злочинця як сукупності соціальних і соціально значимих властивостей, ознак, зв'язків і стосунків, що характеризують особу, яка порушує кримінальний закон, і в поєднанні з іншими (неособистісними) умовами і обставинами впливають на її антигромадську поведінку [33].

По-друге, названі криміногенні особистісні властивості не з'являються в момент вчинення злочину, як і не зникають після нього. Іншими словами, особистість злочинця формується під впливом навколишньої дійсності (зовнішні причини) і виступає як її продукт; психічний склад особистості не являє собою дзеркальне відображення середовища, а передусім суб'єктивне її сприйняття; активність особистості внутрішньо обумовлює психічні прояви і діяльність цієї особистості (у тому числі й протиправну).

По третє, при подальшому вивченні особистості співробітників ОВС, які вчинили злочини, потрібно врахувати і загальноприйняті постулати вітчизняної кримінології.

Зокрема, варто мати на увазі, що сукупність інтегрованих в індивідуумі соціально-значущих властивостей утворилася в процесі його різноманітних і систематичних взаємодій з іншими людьми. Цей аспект дозволяє розглядати співробітників ОВС, які вчинили злочини, і як членів суспільства, і як членів певної соціальної групи (системи), і також як носіїв певних соціально-типових рис. Як відомо людина не народжується злочинцем, вона ним стає. Тобто кожен співробітник ОВС, який вчинив злочин, це продукт не лише існуючих зовнішнього впливу і стосунків, а й розвитку власної самосвідомості.

Стійкі антигромадські погляди і орієнтації не характерні усім без винятку особам, які вчинили злочини. Особливо це стосується категорії злочинців, яка вивчається у цьому дослідженні. Як показує аналіз кримінальних справ, мотивами злочинів, що їх вчинили співробітники ОВС, найчастіше виступали корисливі мотиви чи інша особиста зацікавленість. Досить часто рушійною силою злочину були заздрість, помста, бажання створити видимість активної (і результативної) службової діяльності, неправильне тлумачення поняття "службова потреба".

Loading...

 
 

Цікаве