WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Безпека банківської діяльності в Україні - Курсова робота

Безпека банківської діяльності в Україні - Курсова робота

Аналізуючи нормативно-правові умови безпеки банківської діяльності в Україні, необхітно зазначити, що спеціального законодавства в цій галузі на сьогодні немає. Україна є однією з небагатьох країн світу, де, незважаючи на значне зростання злочинності, приватний сектор економіки позбавлений права на захист власності, підприємницької діяльності та іміджу своїми силами. Є тільки окремі положення законодавчих та нормативних актів про захист бізнесу.

В основу дій банку з охорони його власності покладено ст. 54 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Згідно з положеннями цієї статті банкам надається право забезпечувати захист банківської інформації, коштів та майна шляхом створення відповідних систем захисту, служб охорони відповідно до законодавства України та нормативних актів Національного банку України. Ці положення Закону створюють відповіані прившеї для банків, на відміну від інших підприємницьких структур, яких вони не стосуються. Останні ж можуть керуватись тільки ст. ст. 27, 28, 29, 42 Конституції України, якими гарантується право на життя, здоров'я та повагу до людини, недоторканність житла та на підприємницьку діяльність. Захист підприємницької діяльності, на жаль, не гарантується жодним законодавчим актом. У такій ситуації підприємці можуть посилатись (що вони і роблять) тільки на ст. З Закону України "Про підприємництво", яка надає право "без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству". Виходячи з такого трактування прав підприємців у статті, можна вбачати, що цим надається і право на захист їх діяльності.

Водночас законодавство, надаючи це право, одразу ж створює умови для його обмеження. Термін "згідно з чинним законодавством", який вживається майже в усіх законодавчих і нормативних актах, надає право державним органам вводити різні інструменти контролю та державного впливу у вигляді підзаконних актів. Такі умови створені й для охоронної діяльності, в тому числі і щодо банків. За Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" охоронну діяльність віднесено до ліцензійних видів діяльності (ст. 9), що вже є обмеженням. Тобто право підприємця на охорону його власності і діяльності потребує відповідної ліцензії, а остання ставить його у залежність від відповідних державних структур.

Законодавче регулювання такої форми реалізації заходів безпеки банківської діяльності, як режим, найбільщ розвинене з точки зору інформаційної безпеки. Інформаційні взаємовідносини суб'єктів підприємництва і держави регулюються на сьогодні понад 30-ма законодавчими і майже такою ж кількістю підзаконних актів. Але чи виграють від цього підприємці, зокрема банки?

В основу організації режиму захисту банківської інформації покладено положення таких законодавчих актів:

  • Закону України "Про банки і банківську діяльність" (ст. 52 "Банківська таємниця").

  • Закону України "Про підприємства в Україні" (ст. ЗО "Комерційна таємниця підприємства").

  • Закону України "Про інформацію" (ст. ЗО "Інформація з обмеженим доступом").

Відповідно до цих положеннь статей цих законів склад банківської інформації можна розглядати так, як це вказано на мал. 1.


Найбільщ досконалим, з правової точки зору, є режим захисту інформації з обмеженим доступом. Так, законодавством передбачено однозначне визначення банківської таємниці (ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність"). Згідно з цим Законом до банківської таємниці належать відомості про операції, рахунки та вклади клієнтів і кореспондентів банку. Це єдине, поряд з державною таємницею, пряме визначення таємниці на законодавчому рівні. Ніхто не в змозі обмежити чи навпаки розширити відомості, що становлять банківську таємницю. Водночас поняття комерційної таємниці, наведене у ст. ЗО Закону України "Про підприємства в Україні", подається не так конкретно. У Законі лише вказано, які відомості можуть бути віднесені до комерційної таємниці (відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами, іншою діяльністю підприємства, розголошення яких може завдати шкоди інтересам підприємства). Однією з умов віднесення відомостей до котакож у випадках, передбачених законодавством, на письмову вимогу судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, державної контрольно-

ревізійної служби, Анти-монопольного комітету, арбітражному суду та аудиторським організаціям.

У частині третій цієї статті зазначено, що довідки про рахунки і вклади громадян видаються, крім самих клієнтів та їх представників, також судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, податкової міліції, у справах, що знаходяться в їх провадженні.

Аналізуючи наведені вище норми Закону, слід звернути увагу на таке:

органам державної податкової служби можуть видаватися лише довідки про операції і рахунки юридичних осіб та інших організацій; видачу їм інформації (крім органів податкової міліції) про рахунки і вклади громадян законодавством не передбачено;

до переліку органів і організацій, яким видаються довідки про рахунки і вклади громадян, не включено також арбітражний суд, органи державної контрольно-ревізійної служби, Антимонопольний комітет та аудиторські організації;

для отримання інформації про рахунки і вклади громадян обов'язковою є наявність упровадженні правоохоронного органу або суду відповідної справи.

У той же час згідно зі ст, 12 Закону України "Про систему оподаткування" банки зобов'язані подавати державним податковим органам на їх запити відомості про наявність і рух коштів на розрахункових та інших рахунках платників податків-клієнтів банків. Враховуючи, що зазначена інформація є банківською таємницею, законодавець положеннями цієї статті доповнює право державних податкових органів на її отримання, але тільки у відповідності з їх запитами.

Інакше встановлено правовий режим захисту комерційної таємниці. Згідно з ч.2 ст. ЗО Закону України "Про підприємства в Україні" порядок захисту відомостей, що становлять комерційну таємницю визначає керівник підприємства (банку). Цією ж статтею надається право керівникові визначати склад і обсяг таких відомостей.

Подібним чином визначений і правовий режим захисту конфіденційної інформації. Відповідно до ч.З ст. ЗО Закону України "Про інформацію" власникам конфіденційної інформації надано право самим включати її до категорії конфіденційної, визначати режим доступу до неї і встановлювати систему (способи) її захисту. ]0

Окремо визначено правовий режим захисту інформації, яка знаходиться в автоматизованих системах, що для банків є особливо необхідним, оскільки понад 65% банківської інформації циркулює якраз в автоматизованих системах. Законодавством встановлено, що доступ до інформації, яка зберігається, обробляється і передається в автоматизованих системах, ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ згідно із правилами розмежування доступу, які встановлюються власником інформації чи уповноваженою ним особою (ст. 6 Закону України "Про захист інформації в автоматизованих системах"). Тобто і в цьому випадку право захисту інформації покладено на її власника — банк. Враховуючи ж особливість діяльності банків у сфері економічних відносин як суб'єктів, що "зв'язують" функціонування всіх підприємств, організацій і установ через грошові потоки, виникає потреба в регулюванні їхніх суміжних інтересів щодо захисту інформації. Тобто сьогодні в Україні є потреба в публічному праві, яке б виступало механізмом державного регулювання і захисту інтересів суб'єктів підприємництва на ринку інформації.

Розглядаючи з такої точки зору правове регулювання інформацііїних відносин, можна дійти висновку, що зазначені відносини в Україні регулюються двома групами норм: загальноправовими, дія яких поширюється на всі суб'єкти інформаційних відносин, і спеціально-правовими (галузевими), дія яких поширюється тільки на суб'єкти, що здійснюють свою діяльність у відповідній галузі, у зв'язку з цим до загальних норм публічного права у сфері регулювання інформаційних відносин можна віднести такі закони України:

Loading...

 
 

Цікаве