WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Спроби відновлення української держави на початку Другої світової війни - Реферат

Спроби відновлення української держави на початку Другої світової війни - Реферат

Спроби відновлення української держави на початку Другої світової війни
У колах української політичної еміграції до початку Великої Вітчизняної війни переважала необґрунтована думка, що у воєнному зіткненні двох держав може з'явитися перспектива відновлення Української Народної Республіки або Української держави часів гетьмана П.Скоропадського.
Найбільш радикальна частина організованої еміграції - організація українських націоналістів (ОУН-Б) під керівництвом С.Бандери на початку 1941 p. встановила контакти з представниками військового керівництва нацистської Німеччини. У квітні було укладено обмежену угоду про співпрацю. Німці погодились підготувати близько 700 бойовиків, які були поділені на два батальйони:
"Нахтігаль" і "Роланд" для використання їх на Східному фронті у диверсійно-розвідувальних цілях.
ОУН-М на чолі з А. Мельником напередодні війни створила товариство українських вояків, плануючи зайнятися організацією української армії, а також направила певну кількість перекладачів на службу у німецькі частини**.
Проте німецьке політичне керівництво ніколи не розглядало ОУН як надійного союзника у поході на Схід і відводило їй роль допоміжної сили. Цілі нацистського керівництва перебували у повному протиріччі з прагненнями українських націоналістів - скористатися війною між Німеччиною і СРСР і домогтися створення незалежної Української держави.
Цілі ОУН-М у разі війни між Німеччиною і СРСР були сформульовані у меморандумі А.Мельника від 14 квітня 1941 р., в якому передбачалась можливість тісного співробітництва з фашистською Німеччиною, говорилось, що мета цієї організації - відновлення незалежної і суверенної Української держави.
За тиждень до початку війни був підготовлений меморандум С.Бандери (переданий у рейхсканцелярію 23 червня 1941 р.). В ньому також наголошувалось на необхідність відновлення незалежної і суверенної України і на можливість укладення союзу у боротьбі з СРСР.
Одночасно обидві ОУН почали таємну підготовку похідних фуп, які у разі війни повинні були проникнути в Україну за німецькими військами і створювати свої політичні осередки.
22 червня 1941 p. разом з німецькими військами на територію України вступили перші похідні групи ОУН кількістю понад 3 тис. чоловік, які почали створювати в містах та селах, залишених відступаючою Червоною армією, місцеві управління, поліцію.
В перші дні війни нацистське керівництво не робило ніяких заяв стосовно майбутнього України, що викликало занепокоєність у колах націоналістів. Поміркована частини ОУН не хотіла форсувати розвиток подій і чекала, що німецька влада у слушний час виявить свою волю. Радикальну позицію зайняла ОУН С.Бандери, котра вирішила поставити нацистське керівництво перед фактом, що здійснився.
30 червня 1941 p. німецькі війська захопили Львів. При підтримці батальйону "Нахтігаль" похідна група ОУН С.Бандери зібрала представників українського національного осередку міста і проголосила їх Національним зібранням. Вони прийняли акт відновлення Української держави, а також декрет, яким першого заступника С.Бандери Я.Стецька було призначено головою уряду
- Українського державного правління. У промовах і документах цього зібрання проголошувалось відновлення Української держави
- союзниці нацистської Німеччини*.
2 липня інформація про події у Львові дійшла до Берліна, реакція якогобула вкрай негативною, і вже наступного дня надійшов наказ посадити під домашній арешт деяких українських діячів, зокрема С.Бандеру. 5 липня він був заарештований і депортований з Кракова у Берлін. Цього ж дня розпорядженням німецької окупаційної адміністрації уряд Я.Стецька було розпущено. 15 вересня 1941 p. німецькі репресивні органи провели масові арешти членів ОУН С.Бандери.
Помірковані політичні кола українства, зваживши реакцію нацистів на акт від ЗО червня 1941 p., поставились до нього у більшості негативно.
Державний центр У HP, прихильники гетьмана П.Скоропадського, провід мельниківського ОУН не пішли на ризик конфлікту з нацистами, розраховуючи на можливість вирішення українського питання після переможного завершення війни між Німеччиною і СРСР.
Не визнавши акт проголошення Української держави у Львові, нацистське керівництво відверто продемонструвало своє негативне ставлення до ідеї української державності.
Після ліквідації Українського державного правління єдиним українським органом в Західній Україні стала рада сеньйорів, ЗО липня 1941 p. переіменована на Українську національну раду на чолі з К.Левицьким та митрополитом А.Шептицьким. Склад ради був багатопартійним, здебільшого з поміркованих представників інтелігенції, священнослужителів. Рада не була потрібна окупаційній адміністрації і тому залишилась офіційно невизнаною.
Спроби митрополита А.Шептицького надсилати депеші, меморандуми до нацистського керівництва завершились примусовим підписанням документа про самоліквідацію Української національної ради.
19 вересня 1941 p. німецькі війська захопили Київ. Наступного дня члени похідних груп ОУН разом з представниками національної інтелігенції утворили управу міста, після чого виступили з пропозицією утворити Українську національну раду, яка планувалась як представницький орган всієї України. 5 жовтня відбулися Установчі збори, які утворили Українську національну раду і обрали президію на чолі з М.Величківським. Установчі збори прийняли декларацію і звернення до народу, в яких президія покладала на себе "належно репрезентувати український народ перед німецькими чинниками, що перебувають на терені України..."*.
Невдовзі були утворені Київська, Чернігівська, Полтавська обласні ради Української національної ради.
Основним напрямком роботи Української національної ради стало соціально-культурне, церковне життя. Однак діяльність Української національної ради суперечила цілям окупаційного режиму нацистів, і тому 17 листопада 1941 p. Українська національна рада була заборонена. У перших числах грудня розпочалася ліквідація місцевих Українських національних рад та їх органів.
У відповідь на дії нацистського уряду, окупаційної адміністрації щодо спроби відновлення української державності, особливо у зв'язку з розгортанням масових репресій проти цивільного населення України, представниками націоналістичного руху були підготовлені меморандуми від 14 січня 1942 р. на ім'я Гітлера* і від 10 січня 1942 р. на ім'я рейхскомісара України Коха, в яких вкотре пропонувалось співробітництво при умові визнання за українцями права на свою державність. Всі ці звернення залишились без відповіді, територія України перетворювалась у колонію з найжорстокішим окупаційним режимом.
Loading...

 
 

Цікаве