WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Англосаксонська правова система: історія і сучасність - Курсова робота

Англосаксонська правова система: історія і сучасність - Курсова робота

Малозначні кримінальні злочини розглядаються магістратами - простими громадянами, на яких покладена роль мирових суддів. Їхнє загальне число становить приблизно 26 тисяч, і це не юристи. Магістратам допомагає секретар-юрист (клерк). Винагороди магістрати не одержують. Як правило, справу повинні розглядати не менш двох магістратів, і лише у виняткових малозначних випадках - один.

У Лондоні й деяких інших великих містах мировий суддя замінений постійно діючими оплачуваними магістрами. Вони призначаються королевою по поданню лорда-канцлера із числа баристерів або солістерів зі стажем не менш семи років [17, 19].

Компетенція магістратів не обмежується малозначними злочинами. І у відношенні інших, більш тяжких злочинів вони в порядку попередньої процедури вправі вирішувати, чи є докази провини, достатні для того, щоб обвинувачуваний став перед Судом Корони. З іншого боку, обвинувачуваний у ряді випадків має можливість просити, щоб його судив магістратський суд, і 80 % кримінальних справ розглядаються саме в такий спосіб. Обвинувачуваний зацікавлений у тому, щоб стати перед магістратським судом, що у силу обмеженої компетенції не може призначити міру покарання понад шість місяців позбавлення волі, тоді як у Суді Корони за таке ж діяння можна одержати набагато більш суворе покарання. У мировому суді немає журі, навіть у тому випадку, коли обвинувачуваний, що вибрав цей суд, не визнає себе винним.

До сказаного варто додати, що магістратський суд наділений деякою компетенцією по розгляду цивільних справ, насамперед сімейних (аліментних зобов'язань, охорони дітей), а також справ по стягненню деяких видів кредиту, передбачених законом.

Скарги на рішення графських судів приносяться прямо в Апеляційний суд, а на рішення мирових судів залежно від характеру справи - або в Суд Корони (тут її розглядає колегія в складі від 2 до 4 професійних суддів), або у відділення королівської лави (де її розглядають, як правило, троє суддів).

Для розгляду адміністративних справ і у випадку, якщо застосування окремих законів стикається із труднощами, судової компетенцією наділяються окремі органи - управління, комісії або трибунали. Без розгляду цими органами відповідні справи не можуть бути передані у Верховний суд.

Такого роду установи численні, і роль їх значна. Вони діють у сфері економіки (повітряний і наземний транспорт, фабричні марки, авторські права, радіомовлення), фінансів (прибутковий і земельний податки, ухиляння від сплати податків), землекористування, наймання житлових і нежитлових приміщень, у соціальній сфері, для рішення питань, пов'язаних з військовою службою. Рада трибуналів спостерігає за діяльністю цих установ [18, 113].

Трибунали досить різні за структурою й формами діяльності; іноді вони діють при органах управління, в інших випадках вони повністю автономні. Такі, наприклад, трибунали, покликані розглядати відносини власників і наймачів, роботодавців і службовців. Функцією одних трибуналів є розгляд спорів, інші ж лише контролюють правильність прийняття рішень адміністрацією. У цілому ж органи, про які йде мова, не схожі із французькими адміністративними судами. Всі ці органи функціонують під контролем Верховного суду. У всякому разі, теоретично це так. В Англії немає ієрархічної системи адміністративної юрисдикції, так само як немає й "вищої інстанції", що спеціалізується на розгляді спорів, у яких однією зі сторін є державний орган. Спроби створити у Верховному суді "адміністративне відділення" постійно натрапляють на опір тих, хто не хоче розвитку адміністративного права по континентальній моделі, тобто поза рамками загального права. Проте з 1981 року існує список адміністративних справ, якими займаються вищі судові інстанції. Ці справи розглядаються 9 суддями спеціального відділення Суду королівської лави дещо підвідомчого Апеляційному суду. В 1980 році визначена основна процедура для розгляду обігу про скасування рішень управлінських органів і нижчестоящих судів. Існуючі в Англії органи по розгляду адміністративних суперечок покликані діяти лише як нижчестоящі суди, які в цій країні складаються, як правило, з не юристів і не стільки здійснюють справжню судову владу, застосовуючи з достоїнством право, скільки призначені для того, щоб розвантажити дійсні суди, взявши на себе все, що не заслуговує їхньої уваги.

Судді англійських високих судів займають важливі позиції, і їхня роль очевидна. На відміну від того, що має місце на континенті, в Англії існує справжня судова влада, що за значенням і престижем не нижче законодавчої й виконавчої влади.

Високі суди в Англії - дійсна влада. Саме їм Англія зобов'язана створенням загального права й права справедливості. У наш час ситуація змінилася. Однак не було такої кодифікації, що змусила б англійського юриста повірити в те, що відтепер основним джерелом англійського права є закон. Не можна забувати й про історичну роль судів у твердженні прав і свобод. Багато хто стверджує, що ця роль - не тільки в минулому й наявність реальної судової влади є корисною противагою сформованому нині альянсу уряду й парламенту. Можна розглядати як конституційний звичай принцип, відповідно до якого жодний розгляд спорів не може не підлягати контролю суду, тобто судова влада володіє своєрідним природним правом (іnherent rіght) знати всі питання такого роду. Існування судової влади - повністю незалежної й досить шановної - необхідно для нормального функціонування англійських інститутів, формуванню й зміцненню яких суди настільки істотно сприяли в ході історії [19, 115].

Про ту роль, що визнана в Англії за високими судами, можна судити по ряду чинних правил. Всі підлягаючі розгляду суперечки - цивільні, кримінальні, адміністративні - або вирішуються Верховним судом, або щонайменше перебувають у сфері його контролю. Зацікавлені особи можуть у всіх випадках звернутися безпосередньо у Високий суд або Суд Корони. Звичайно, обоє ці суди прагнуть уникнути перевантаження, якщо порушувана справа може бути без усякого збитку розглянута нижчестоящим судом, але саме вони самі мають дискреційне право вирішувати це питання й, крім того, можуть у будь-який момент прийняти справу, розглянуту в іншому суді, до свого провадження. І Високий суд, і Суд Корони мають всю повноту юрисдикції, але під контролем Апеляційного суду й палати лордів.

Суди вищих інстанцій вільні не тільки у виробленні прийнятих норм, але й у встановленні порядку своєї діяльності. Правила діяльності Верховного суду (Rules of the Supreme Court) встановлені не парламентом, а комісією, у якій переважали судді.

Суди вищих інстанцій мають достатні засоби, щоб змусити поважати свої рішення. Вони можуть давати накази службовцям адміністрації (крім слуг Корони), що неможливо у Франції. За "неповагу до суду" вони можуть присудити до тюремного ув'язнення особу, що заважає нормальному ходу процесу, або особу, дії якої свідчать про небажання виконувати судові рішення по певних категоріях справ.

Важливим фактором, що свідчить про наявність в Англії судової влади, є концентрація правосуддя у вищих судових інстанціях. До 1800 року у Вестмінстерських судах налічувався максимум 15 суддів, а в 1900 році їх було 29. Всі ці судді жили в Лондоні, і тут же проходили судові засідання, хоча й існувала така форма деконцентрації, як проведення Судом королівської лави періодичних виїзних сесій - ассиз, що проводилися в деяких провінційних містах. Англійські адвокати (баристери) також були зосереджені в Лондоні, і кожний з них повинен був перебувати в одній із чотирьох корпорацій адвокатів, так званих "іннах".

Ця концентрація правосуддя сьогодні трохи похитнута. Зросло число суддів у високих інстанціях; хоча виїзні сесії скасовані, виникло нове правило, що дозволяє Високому суду діяти як у Лондоні, так і в провінції. Суд Корони є у всіх основних містах Англії. Ця ж тенденція характерна й для адвокатур. Хоча баристери повинні як і раніше належати до одного із чотирьох "іннів" і тільки тут, у Лондоні, вони можуть одержати дозвіл на заняття професією, проте з'являються місцеві колегії адвокатів, члени яких мають лише епізодичні контакти зі столицею.

Тенденції розвитку на сучасному етапі викликають у традиційних колах по різних підставах відомі побоювання. Ріст чисельності суддів, деконцентрація правосуддя - чи не відіб'ється це фатальним образом на уяві про роль судової влади, уяві, якій вже загрожують та нова роль, яку грає сьогодні законодавство ?

Loading...

 
 

Цікаве