WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Місто-поліс як вид держави - Курсова робота

Місто-поліс як вид держави - Курсова робота

характер.
Політичне життя
Володіючи всією повнотою влади і контролем за своїми членами і ресурсами на своїй території, антична громада виступає як суверена. Тому невід'ємним атрибутом античного політичного життя були народні збори. В Афінах воно називалося экклесія, у Спарті - апелла, у Римі - коміції. У різних цивільних громадах повноваження народних зборів були різні, і воно по-різному співвідносилося з іншими органами керування - радою полісу, посадовими особами. Це співвідношення визначало характер політичного ладу. У випадку верховенства народних зборів установлювалася демократія. При верховенстві ради (герусія в Спарті, сенат у Римі) - аристократія (влада кращих) або олігархія (влада деяких). Верховенство посадових осіб звичайно виражалося у формі монархії у виді царської влади (монархія, заснована на виборах) або тиранії (монархія, заснована на насильстві).
Але в будь-якому випадку номінальним верховним авторитетом володіли збори як носій цивільного суверинитету. Воно здійснювало його або саме, як при демократії, або передоручало іншим органам, задовольняючи лише формальним схваленням їхніх рішень, як це було в Спарті. Спартанці виражали свою думку голосністю лементу: якщо ж воно не задовольняло посадових осіб, збори розпускали до наступного разу. Але без схвалення зборів рішення не вважалися дійсним. З цієї причини багато учених вважають, що в полісном ладі була закладена тенденція до демократії, хоча вона і не скрізь реалізовувалася. На практиці ж справа обстояла складніше. Грецькі мислителі (Платон, Арістотель, Полібій і ін.) найбільш оптимальною політичною формою вважали змішаний пристрій, заснований на компромісі між народною владою (демократія) і кращими людьми (аристократія), інтереси яких виражав одноособовий правитель (монархія). Арістотель називав таку форму - політія.
Полібій вважав, що найбільш наближеним до такого роду соціально-політичному ідеалу був республіканський лад римлян, у якому демократичний елемент втілювався в коміціях, аристократичний - у сенаті, а монархічний - у консульській магістратурі.
Такий погляд був обумовлений історичним розвитком античної громади. Рівність громадян, політичною формою якого була демократія, прийшла на зміну архаїчному суспільству, у якому панувала родова аристократія. У свою чергу, суспільний пристрій класичної епохи античного громадянства, що припадає в Греції на V ст. до н.е., а в Римі на ІІ-І ст. до н.е., було змінено суспільством, у якому у влади стояли великі приватні власники (олігархи). Тому рівність громадян в античності була пануючим соціальним принципом, але завжди існували аристократи і багатії, що відігравали чималу роль у політичному житті. Навіть такі захисники інтересів простого народу (демосу і плебеїв), як Перикл в Афінах або брати Гракхи в Римі, були аристократами по походженю. Краще виховання, утворення, наявність засобів, дозвілля і збереження архаїчних корпоративних інститутів (патрон-клієнт в Римі, гетерії в Греції) дозволяли представникам аристократії домінувати в політичному житті при будь-якій формі політичного ладу. Не випадково, незважаючи на найбільш розроблену практику народних зборів у Римі, представлених трьома видами коміції - куріатними, центуріатним і трибутними, римська республіка фактично керувалася нобілями-аристократами.
Такому положенню сприяв двоякий характер античної форми власності. На практиці громада могла давати великий простір розвиткові приватної власності й ініціативи. Вони створювали не тільки сприятливі умови для розвитку економіки, але і кращі передумови для демократії. Громадяни - індивідуальні власники були більш зацікавлені в участі в суспільному керуванні. Там , де акцент робився на контролі суспільства за власністю (як, наприклад, у Спарті, де приватна власність була взагалі скасована), потенціал економічного розвитку скорочувався. Одночасно суспільство здобувало застійний, архаїчний вигляд, а в політичному житті панувала традиційна аристократія, що здійснювала контроль за суспільними ресурсами. Громадяни, не володіючи економічною самостійністю, не були зацікавлені й в особистій участі в керуванні.
Особливістю античного політичного пристрою була невідокремленість державного апарата керування від суспільства. Не існувало особливого класу керівників, фахівців-адміністраторів. Найважливіші функції керування виконували самі громадяни звичайно на виборній основі. Це мало свої плюси і мінуси. Лише порівняно нечисленний колектив міг дозволити собі обходитися такою організацією керування, у принципі. Але це створювало представлення про громадське життя як загальній турботі, загальній справі (римське слово республіка буквально означає загальну справу), породжувало ідеологію злитості, згуртованості громадян з колективом. Однак, оскільки виборні посади (магістратури) не оплачувалися, реальна участь у керуванні могли дозволити собі досить заможні люди. Це підвищувало роль аристократії, представники якої в силу свого історичного статусу суспільної еліти були більш підготовлені до того, щоб вести за собою маси.
Повноцінна участь у політичному житті всіх громадян, тобто демократія, було порівняно дорогою установою. Тому далеко не всі поліси могли дозволити собі повний її розвиток, відволікаючи селян від господарських турбот. Лише унікальна ситуація в Афінах, що висунула їх у результаті перемоги над Ксерксом і політики Фемістокла на роль політичного лідера всієї Еллади, дозволила їм використовувати на свої внутрішні нестатки гроші своїх союзників. Перенос у 454 р. до н.е. скарбниці Делоського морського союзу в Афіни був настільки ж закономірним, як і корисним для афинян. За рахунок союзників Перикл увів роздачі грошей на відвідування театру (теорикон), здобував хліб для громадян, відбудовував Акрополь, даючи можливість городянам заробити на будівництві, оплачував виконання посад. Пізніше в Афінах навіть була введена оплата відвідування народних збор. Іншими словами, демократія для афінських громадян мала і зворотний бік у вигляді їхньої колективної тиранії або диктатури над сотнями полісів, що були афінськими союзниками. Точно так само і розвиток політичної активності римських громадян на коміціях і сходках оплачувалося експлуатацією ними їх італійских союзників і цілком позбавлених яких би то не було політичних прав жителів провінцій за межами Італії, і так само за рахунок грабежу народів, щозавойовуються.
Проте майже усі форми керування в античних державах забезпечували своїм громадянам набагато велику волю участі в політичному житті (і в приватних справах), чим суспільні системи інших давніх держав. Особливо це очевидно для полісів, у яких установлювалися демократичні режими. Під демократією звичайно розуміють такий суспільний пристрій, при якому, з одного боку, панує воля більшості громадян і кожен громадянин має свою частку в керуванні, а з іншого, кожен громадянин у значній мірі вільний жити за своїм розсудом. Аристотель у "Політиці" писав, що "демократія звичайно визначається двома ознаками: зосередженням верховної влади в руках більшості і свобод... А однією з умов свободи є по черзі бути керованим і правити..."
Розвиток в античності колективних форм керування, особливо при демократії, створювало сприятливі умови для ораторського мистецтва. Антична культура була культурою усного слова. Видатні оратори Греції і Рима
Loading...

 
 

Цікаве