WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Аналіз українського та світового досвіду колдоговірної роботи - Курсова робота

Аналіз українського та світового досвіду колдоговірної роботи - Курсова робота

Разом з тим законопроект надає можливість приєднання до укладеного договору, угоди пізніше, якщо профспілки чи роботодавці або їх об`єднання візьмуть на себе зобов`язання щодо їх виконання. Чинним Законом "Про колективні договори і угоди" цього не передбачається, проте на практиці приклади приєднання до угод, зокрема національного рівня, були. Правила такого приєднання схвалені Національною радою соціального партнерства, а саме приєднання до Генеральної угоди відбулося, якщо сторони, що її уклали, давали на це дозвіл. Укладення колективного договору, угоди створює передумови для соціальної стабільності та соціально-економічного розвитку, що безперечно вигідно як працівникам, власникам, так і суспільству в цілому. Виходячи з такого розуміння ст. 15,21 Закону, якими визначається зміст колективного договору та угод доповнені рядом нових положень і тим самим розширена сфера договірного регулювання соціально-трудових відносин, зокрема щодо питань соціальних гарантій у разі банкрутства підприємств, захисту від безробіття.

Слід зазначити, що Конфедерація роботодавців України дотримується іншої точки зору, а саме, що колективні переговори повинні носити добровільний характер і не обов`язково мають завершуватися укладенням колективного договору, угоди. При цьому роботодавці посилаються на положення ст. 4 Конвенції № 98, яка зазначає добровільний характер переговорів між організаціями роботодавців та працівників і можливість вільно і самостійно дійти згоди. Це так, проте, як свідчить практика, деякі країни встановлюють обмеження відносно цієї добровільності з тим, щоб стимулювати сторони до укладення угод та поширення їх положень на галузі і підприємства, де з тих чи інших причин колдоговірна робота ведеться в'яло або немає успіху.

Зокрема в Росії та Франції міністр праці має право запропонувати роботодавцям, які не брали участі в укладенні галузевої тарифної угоди, що охоплює не менше 50% працівників галузі, приєднатися до неї. Яку що протягом 30 днів вони не заявлять про свою незгоду з приєднанням, то така угода вважається обов`язковою для них.

Такий механізм поширення угод відповідає Рекомендації МОП № 91 про колективні договори, в розд. ІУ якої зазначено, що при необхідності, з урахуванням чинної у країні системи колективних переговорів та існуючих умов національним законодавством можуть здійснюватися заходи для поширення усіх або окремих положень колективних угод на всіх роботодавців і працівників, які входять за виробничою і територіальною ознакою у сферу дії даної угоди. При цьому потрібно дотримуватися таких правил:

1) щоб колективна угода уже охоплювала достатньо представницьке число зацікавлених роботодавців і працівників;

2) щоб вимога про поширення дії угоди, як правило, ініціювалася однією або кількома організаціями трудящих або роботодавців, які уклали таку угоду;

3) щоб роботодавцям і працівникам (профспілкам), на яких поширюється дія угоди, була надана можливість висловити попередньо свої зауваження.

Законопроект усуває недолік щодо тривалості ведення переговорів. Відсутність будь-яких обмежень призводить до того, що переговори дуже затягувалися і тривали інколи по півроку і більше. Так, скажімо, було при укладенні Генеральної угоди на 1999-2000 рр.. Тому ст. 10 доповнена положенням, що колективні переговори не повинні перевищувати трьох місяців. І тільки за згодою сторін цей термін може бути продовжений. В окрему статтю виділені правила повідомної реєстрації колективних договорів, угод. Для цього має бути розроблено спеціальне Положення, яке затверджується Кабінетом Міністрів за узгодженням з профспілками.

Встановлено, що їх реєстрація в місцевих органах влади здійснюється безоплатно.

Законопроектом зобов`язується роботодавець ознайомлювати працівників з умовами колективного договору та змін до нього. Раніше ця норма, як правило, встановлювалась самим колективним договором і на практиці не завжди роботодавцями виконувалася.

З іншого боку, сторони угод теж будуть зобов`язані інформувати громадян про їхній зміст, використовуючи для цього ЗМІ. Це логічно, адже ряд норм Генеральної і територіальних угод спрямовані не тільки на захист найманих працівників, а й безробітних, пенсіонерів, сімей з дітьми, вирішення питань зайнятості населення, регулюють встановлення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги тощо. Отож населення вправі мати публічний доступ до інформації, знати як вирішуються сторонами угоди питання соціального захисту.

На думку профспілок, у законі про колективні договори і угоди потрібно також чітко виписати заходи відповідальності за їх порушення та має бути посилена відповідальність посадових осіб як за забезпечення процедур, визначених цим законом, так і за невиконання укладених договорів і угод. Така відповідальність має бути встановлена щодо осіб, що представляють роботодавців або найманих працівників і які:

• ухиляються від ведення переговорів;

• своїми діями чи бездіяльністю перешкоджають веденню переговорів;

• не надають інформацію, необхідну для ведення переговорів;

• порушують права представників сторін на участь в переговорах;

• не виконують вимоги про ознайомлення працівників з колективними договорами;

• перешкоджають здійсненню контролю за виконанням колективного договору або угоди.

Разом з тим профспілки заперечують проти того, щоб залишити норму чинного Закону про матеріальну відповідальність профспілок за невиконання колективних договорів і угод. Це суперечить статусу профспілок як громадських неприбуткових організацій, що представляють у відносинах з власником інтереси найманих працівників і тому їх представники можуть нести відповідальність лише перед трудящими і виключно у порядку, встановленому статутами самих профспілок. А ось матеріальна відповідальність власника за заподіяння шкоди найманим працівникам чи профспілці внаслідок невиконання ним колективного договору або угоди, на думку профспілок, має бути встановлена. Справи про цивільно-правову відповідальність повинні розглядатися судами за поданням сторони, якій завдано матеріальної шкоди.

Отже, нова редакція Закону, яка кращим чином враховує як міжнародні трудові норми, так і практику ведення колективних переговорів та укладення колективних договорів і угод, має нарешті з'явитися в Україні.

ІV. Поняття колективного договору

В усіх країнах колективний договір традиційно розглядається як бажанийзасіб фіксації заробітної плати та інших умов найму, регулювання відносинміж підприємцями і працівниками. Гнучкість і пристосованість колективнихдоговорів давно підтверджені практикою, бо їх результати відповідаютьжиттєвим інтересам соціальних партнерів та їх представників.

Як вже відзначалося, колективні договори в більшості країн світу є переважним засобом регулювання трудових відносин. При цьому досить часто колективний договір залежить від політики уряду і одержує законодавче обгрунтування. Успіх колективних договорів полягає і в тому, що в них закріплюються поняття, широко вживані в житті, тому вони стали основним засобом реалізації соціальної справедливості і гуманного ставлення до людини праці.

Фіксуючи нормальні умови праці, колективний договір дозволяє трудящим брати участь у прийнятті рішень. Він ніби послаблює абсолютну владу власника або уповноваженої ним особи в питаннях, що раніше вирішувались виключно в нормативному порядку.

В науці трудового права колективний договір розглядається двояко: як інститут трудового права і як локальний правовий акт. Як інститут

трудового права колективний договір становить сукупність правових норм, що визначають порядок розробки, укладення та виконання трудового договору. Як локальний правовий акт колективний договір являє собою угоду між власником і трудовим колективом про локальне регулювання трудових, виробничих і соціально-економічних відносин на підприємстві. За своєю цільовою спрямованістю він покликаний конкретизувати відносини між власником і трудовим колективом з питань економічного і соціального розвитку з урахуванням специфічних умов підприємств.

Аналіз правових актів, які обумовлюють порядок укладення і зміст колективних договорів, дає можливість визначити колективний договір як угоду, що укладається власником підприємства або уповноваженою ним особою, з однієї сторони, і трудовим колективом найманих працівників, який уповноважив профспілковий комітет чи інший представницький орган на проведення колективних переговорів і укладення договору, – з другої, з метою врегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, що потребують додаткової регламентації з урахуванням особливостей здійснення праці на даному підприємстві, а також питань, що не урегульовані чинним законодавством.

Метою колективного договору є поліпшення господарської діяльності підприємства, підвищення його рентабельності і якості продукції, що випускається, забезпечення трудящим можливості брати участь в управлінні виробництвом, удосконалення винагороди за працю, підняття рівня охорони праці, матеріально-побутового та культурного обслуговування працюючих.

Loading...

 
 

Цікаве