WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Аналіз правового становища прокуратури Румунії - Курсова робота

Аналіз правового становища прокуратури Румунії - Курсова робота

Міністерство освіти і науки України

Ужгородський національний університет

Юридичний факультет

Кафедра

Реферат на тему:

Аналіз правового становища прокуратури Румунії.

Студента 2-го курсу

Науковий керівник:

Ужгород 2006

ЗМІСТ

РОЗДІЛ І. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС

РОЗДІЛ ІІ. ЮРИДИЧНЕ ОФОРМЛЕННЯ ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИХ РАМОК

РОЗДІЛ ІІІ. ПОВНОВАЖЕННЯ ІНШИХ ОРГАНІВ

РОЗДІЛ І. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС

Ст. 130 Конституція Румунії містить наступні положення стосовно прокуратури:

„Роль Прокуратури:

1) У судовому засіданні Прокуратура представляє інтереси всього суспільства і захищає правопорядок, а також права і свободи громадян.

2) Прокуратура здійснює свої повноваження через прокурорів, які утворюють органи прокуратури, при умовах, встановлених законом.

Статус прокурорів:

1) Прокурори здійснюють свою діяльність відповідно до принципів законності, неупередженості й ієрархічного контролю, під керівництвом міністерства юстиції.

2) Функції прокурора несумісні з будь-якими іншими публічними або приватними функціями, за винятком викладацьких функцій у вищих навчальних закладах.

Авторитарні уряди традиційно розширюють повноваження прокурорів, скорочуючи в той же час повноваження суддів. Румунія в цьому плані не є виключенням. До скинення Чаушеску в 1989 році румунська правова система відрізнялася сильною прокуратурою і слабкою судовою владою. Найбільш суперечливі аспекти цієї правової структури були усунуті після 1989 року, нетрадиційні повноваження прокурорів залишилися незачепленими.1

Румунська Конституція 1991 року не дотримується суворого принципу поділу влади. Хоча усі судді і прокурори класифікуються як члени магістратур, останні зовсім очевидно знаходяться винятково під „п'ятою" виконавчої влади. Конституція, у її первісному виді, залишила неясної лінію адміністративного поділу між цими органами. Розділ 6 "Судова влада" Конституції містить норми, що регулюють діяльність як судів, так і прокурорів. Текст Конституції, що містить положення про ключовий конституційний орган у прокурорській діяльності як такий - прокуратурі, носить дуже загальний і уривчастий характер ("Прокуратура здійснює свої повноваження через прокурорів... при умовах, установлених законом", ст. 130).

Судді і прокурори, як члени магістратури мають імунітет від кримінального переслідування. У відношенні їх не може бути почате розслідування, проведений обшук, арешт або висунуте обвинувачення без одержання згоди міністра юстиції (ст. 91 Закону "Про організацію суддівської справи" 1992 року).

Відповідно до Конституції, прокурори здійснюють свою діяльність відповідно до принципів законності, неупередженості й ієрархічного контролю під керівництвом Міністерства юстиції (ст.131). Закон про організацію суддівської справи 1992 року (доповнений Законом 142/1997) ще більш підсилив принцип субординації. У відповідності зі статтею 28 цього закону, прокурори можуть видавати обов'язкові накази і припиняти або скасовувати акти і розпорядження нижчестоящих прокурорів. Більш того, у результаті змін, внесених у Закон у 1997 році, усі прокурори підлягають нагляду і контролю міністра юстиції (ст. 33,34). На відміну від суддів, Конституція не покладає на прокурорів обов'язок здійснювати свої повноваження відкрито чи привселюдно, що ставить під сумнів будь-яку заява про те, що функції прокуратури є частиною і відгалуженням "системи правосуддя".

Ґрунтуючись на цих міркуваннях, ряд румунських вчених-правознавців стверджували, що в дійсності прокуратура є складовою частиною виконавчої галузі влади і тому Конституцію варто доповнити положеннями, належним чином визначальними функції прокуратури і її місце в загальній інституціональній структурі. І хоча зміни 1997 року до Закону "Про організацію суддівської справи" 1992 року можуть розглядатися як крок у напрямку інституціональної раціоналізації, вони не обмежують серйозно які-небудь прокурорські повноваження. В Конституції 1991 року прокуратура і судді розглядаються як складові частини "судової влади". Але Закон 1997 року встановлює, що тільки суди наділені "повноваженням здійснювати правосуддя", а отже, лише суди утворять самостійну гілку влади (п.2 ст. 1 Закону "Про організацію суддівської справи").

Відповідно до цієї логіки, прокуратура формально поміщена в структуру виконавчої влади, що означає легалізацію її фактичного статусу.

РОЗДІЛ ІІ. ЮРИДИЧНЕ ОФОРМЛЕННЯ ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИХ РАМОК

Проте, це юридичне переоформлення інституціональних рамок, швидше за все, негативно позначиться на незалежності судової влади. Роль Вищої Ради Магістратури ілюструє проблему. Відповідно до Конституції, Вища Рада Магістратури "вносить Президенту Румунії пропозиції про призначення на посади суддів і прокурорів (ст. 133). Крім того, він приймає всі рішення про просування по службі, зміщенні і покаранні суддів". Однак Вища Рада Магістратури не має подібну компетенцію у відношенні прокурорів, нагляд за діяльністю яких здійснюється органом, що складається винятково з членів прокуратури, неупередженість яких у даному випадку викликає сумніву. Більш того, Вища Рада Магістратури складається з 10 суддів і 5 прокурорів, що дає можливість прокурорам, що нині формально "відносяться" до виконавчої влади, впливати на кар'єру суддів, що уособлюють незалежну судову владу. Висновок у даному випадку однозначний: прокуратура повинна бути "передана" виконавчій владі лише за умови, що вона буде позбавлена одночасно прерогатив, що дозволяють їй впливати на судову владу.2

Зміна складу Вищої Ради Магістратури не викликає сумнівів у тому, що для цього буде потрібно лише внести зміни в Закон "Про організацію суддівської справи", а не в Конституцію. Однак тут виникає інша проблема, для вирішення якої може знадобитися внесення виправлення в Конституцію. В даний час члени Вищої Ради Магістратури обираються Парламентом на 4 роки - термін, занадто нетривалий для того, щоб забезпечити їх незалежність.

Відповідно до Конституції, "призначені Президентом Румунії судді незмінювані" (ст. 124). Відповідно до Закону про організацію суддівської справи, професійний статус прокурорів характеризується "стабільністю". Наскільки на практиці існує розбіжності між "стабільністю", зміст якої ніяким чином не деталізовано, і "незмінюваністю", визначити важко. Прокурори призначаються відповідно до тієї ж процедури, що і судді; термін їхнього перебування в посаді не обмежений тимчасовими рамками. Проте, очевидним залишається факт того, що прокуратура зберегла свої широкі прерогативи. Прокурори можуть видавати ордер на арешт самостійно і зобов'язані звертатися за одержанням санкції суду лише в тому випадку, коли бажають продовжити дію ордера за межі встановленого 30-денного терміну. Протягом і 30 днів попереднього (досудового) слідства, судді вправі прийняти постанову про звільнення арештованого, підозрюваного тільки в тому випадку, якщо останній оскаржив законність затримки.

У ході кримінального розслідування прокурори мають виняткові повноваження видавати ордери на проведення обшуків і прослуховування телефонних переговорів, що не підлягають оскарженню в суд на будь-якій стадії кримінального процесу.

З іншого боку, у недалекому майбутньому очікуються значні зміни, пов'язані з обмеженням волі розсуду прокурора. Наприклад, Міністерство юстиції в даний час розробляє проект закону, що передбачає передачу визначених повноважень прокурорів слідчим суддям (інститут, запозичений із правової системи Франції).

Владні повноваження прокурорів також були збережені й в інших відносинах. Генеральний прокурор має виняткове право оскарження рішень, винесених судами по кримінальних справах. Вони можуть діяти аналогічним чином і по цивільних справах, але тільки в спеціально обговорених випадках. Зокрема, це можливо, "коли суди виходять за рамки своєї юрисдикції".

Примітно, що в недавньому минулому ця можливість оскарження широко використовувалася деякими прокурорами. У період з весни 1994 року по кінець 1996 року Генеральний прокурор оскаржив значне число судових рішень про повернення націоналізованих будинків і квартир їхнім первісним і власникам. Після того як колишній Президент Іон Ілієску привселюдно назвав ці рішення судів "неправомірними" і закликав місцеві адміністративні органи бойкотувати їхнє виконання, пішла серія "екстраординарних апеляцій". Виконавча влада робила явний тиск на суди, з метою затримати процес реституції власності, і ця тактика, мабуть, досягла бажаного результату.

Loading...

 
 

Цікаве