WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Аналіз змісту та політико-правових наслідків конституційної реформи 254 року - Курсова робота

Аналіз змісту та політико-правових наслідків конституційної реформи 254 року - Курсова робота

Найважливіше завдання політичної реформи її ініціатори вбачали у збільшенні повноважень Верховної Ради та Кабінету Міністрів через зменшення повноважень Президента. За зразок правила модель парламентської республіки, в якій парламент формує уряд і призначає Президента, а той відіграє лише другорядну роль. Однак реформаторам не вдалося здійснити свій початковий задум – внаслідок гострої політичної боротьби під час обговорення реформи в парламенті. Президент залишився досить сильною політичною постаттю: громадяни обирають його на всенародних виборах, а Конституція наділяє досить великими повноваженнями і щодо уряду, і щодо Верховної Ради. Та модель влади, яку Україна отримала внаслідок реформи, схожа радше не на систему, сформовану в більшості європейських парламентських республік, а на досить специфічну напівпрезидентську модель. Серед усталених демократій у Західній та Центральній Європі приблизно така сама схема стосунків між урядом, президентом і парламентом діє у Франції [5].

Аналіз положень Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року формально дозволяє визначити основні завдання, які ставились перед конституційною реформою: а) підвищення ролі Кабінету Міністрів України у здійсненні виконавчої влади; б) посилення впливу парламенту на формування та діяльність Кабінету Міністрів України за рахунок обмеження відповідних прав глави держави у цій сфері; в) забезпечення політичної структурованості і фракційної дисципліни в парламенті; г) вирішення проблеми багаторазового "ветування" Президентом України законів, застосування Президентом України права вето щодо законів про внесення змін до Конституції України; д) відокремлення депутатської діяльності від підприємницької діяльності; е) надання Рахунковій палаті можливості здійснювати контроль не лише за використанням коштів державного бюджету України, але і за їх надходженням. Але дуже сумнівно, що саме удосконалення законодавства було метою реформи. Інакше все б робилося в інший спосіб і дуже виважено. Наше дослідження і реалії сьогоднішньої ситуації в Україні показують, що жодна з цілей реформи в умовах відсутності законів, спрямованих на конкретизацію положень Конституції України в редакції Закону від 8 грудня 2004 року, досягнута не буде. Зокрема, буде збережено дуалізм виконавчої влади і вагомий вплив Президента на діяльність уряду, суттєвих змін не зазнає рівень фракційної дисципліни, не вирішеною по суті залишиться проблема багаторазового застосування Президентом України права вето щодо прийнятих парламентом законів, не підвищиться ефективність парламентського контролю за функціонуванням системи органів виконавчої влади, бо право призначення голів держадміністрацій залишається у Президента тощо. Тоді виникає питання: а чи були задекларовані цілі реальними цілями конституційної реформи? Як не прикро, але маємо визнати, що не інтересами українського народу і держави керувалися політики, приймаючи рішення про внесення змін до конституції. Під гаслом політреформи діюча на той час влада здійснювала плановий демонтаж політичної системи, а передусім її ключового елементу – інституту президентства, – подібно до того, як відступаючі війська руйнують інфраструктуру окупованої території. Як далеко могла зайти така деструкція, вже засвідчили події на з'їзді депутатів усіх рівнів у Сєвєродонецьку, який відбувся під час виборчої кампанії 2004 року, де під загрозу були поставлені територіальна цілісність України і громадянський мир [1].

Масштабний конфлікт українських політико-бізнесових еліт продовжується, незакінчена політична реформа не тільки не згладила його, але й ще більше загострила. Політична нестабільність, правовий нігілізм, параліч і корумпованість всіх гілок влади в купі з глибокою економічною кризою можуть призвести до фатальних для української держави наслідків. Щоб цього не сталося вже сьогодні треба шукати консенсус як в суспільстві, так і в еліті. Потрібно застосовувати інші підходи до ухвалення нової редакції Конституції. Зміни до Конституції не можна впроваджувати без обговорення та узгодження концепції цих змін з усіма політичними силами. Через ухвалення таких змін поспіхом, під політичним тиском, без широкого політичного консенсусу вони стають нелегітимними та не виконуються. Якщо ж запровадити зміни до Конституції через консенсус неможливо, варто зачекати, щоб не дискредитувати ідею конституційної реформи загалом. Іншим варіантом дій може бути відмова від широкомасштабної реформи Конституції на користь сценарію впровадження невеликих і поступових змін, які не викликають заперечення більшості політичних сил. Такий шлях у підсумку може виявитися навіть ефективнішим і реалістичнішим [7].

Зміни, які відбулися внаслідок конституційної реформи, не принесли змін на краще. Але ще не пізно усе виправити, необхідна лише консолідація українського суспільства і політикуму для спільної роботи над проблемними питаннями і новими, кращими змінами до Конституції України. Конституційний процес на сьогоднішньому етапі не може бути зупиненим, основні напрями конституційного реформування будуть розвиватись, доповнюватись, змінюватись, удосконалюватись й надалі з урахуванням сьогоднішніх реалій. На порядку денному постануть актуальні питання, одна частина яких може бути вирішена на законодавчому рівні, а друга знову вимагатиме внесення змін до Конституції. Головне, щоб ці реформи були чітко орієнтовані на високі цілі досягнення соціальної злагоди та миру, на засадах яких стає можливим зростання добробуту кожного громадянина, подальший демократичний розвиток держави та суспільства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ:

1. Розумний М.М. Конституційна реформа: від задуму до наслідків. // Стратегічні пріоритети. – 2007. – № 1(2). – с. 34-39.

2. Конституція України. Закон України "Про внесення змін до Конституції України" № 2222-IV від 8 грудня 2004 року. – Х. – 2006.

3. Конституційна реформа: експертний аналіз. – Х.: Фоліо, 2004. – С. 55.

4. http://parlament.org.ua. Лабораторія законодавчих ініціатив.

5. Василь Лемак. Конституційна реформа: окреслити предмет дискусії.// Дзеркало тижня. – 2008. – № 21 (700).

6. http://www.icps.com.ua/doc/Zvit.pdf. Впровадження політичної реформи та її наслідки для Української держави. Звіт про проведення публічних консультацій у Чернівцях, Луцьку, Дніпропетровську, Миколаєві та Сімферополі.

7. Політична реформа: оцінка громадськості та рекомендації.// Інформаційний бюлетень Міжнародного центру перспективних досліджень. – 2007. – № 39(386).

8. Медведчук В. Новий вимір демократії. – К.: Основні цінності, 2001.

9. Пахарєв А. Перспективи української багатопартійності у контексті можливих змін в організації влади // Політичний менеджмент. – 2003. – № 2. – С. 57-64.

10. Зацарін Д. О. Політичні теорії М. Вебера і деякі аспекти конституційної реформи в Україні // Нова парадигма. – 2004. – Вип. 35. – С. 152-157.

11. Політична реформа в Україні: ключові питання і суперечності: Матеріали "круглого столу". – К.: НІСД, 2003. – 64 с.

12. Кордун О., Павленко Р. Від тактики до стратегії, або Яка конституційна реформа потрібна Україні // Людина і політика. – 2002. – № 5. – С. 3-20.

13. http://portal.rada.gov.ua/

14. http://www.president.gov.ua/

15. http://www.kmu.gov.ua/control/

Loading...

 
 

Цікаве