WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Аналіз змісту та політико-правових наслідків конституційної реформи 254 року - Курсова робота

Аналіз змісту та політико-правових наслідків конституційної реформи 254 року - Курсова робота

Такий стан системи територіального устрою та місцевого самоврядування в Україні обумовлює залежність цього інституту від політичних процесів на загальнодержавному рівні, а тому перетворює його на об'єкт маніпулювання з боку як місцевих чиновників, так і представників центральної влади. За таких умов, потребує негайного реагування проблема забезпечення доступу громадськості до влади, а також її впливу на процеси на місцевому рівні, закладення відповідних механізмів взаємодії держави з органами місцевого самоврядування [4].

2.2. Розширення повноважень Верховної Ради, створення парламентської більшості, фракційна дисципліна

Як вже згадувалося вище, метою змін, внесених до Конституції України наприкінці 2004 року, був перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління, а тому, зрозуміло, значно мали розширитися повноваження Верховної Ради України. Це дійсно сталося, аналіз цих змін дає підстави нам це стверджувати. Строк повноважень народних депутатів збільшився до 5 років, а після набуття чинності змінами до Конституції України парламент отримав такі кадрові повноваження:

- висування кандидатури для призначення на посаду Прем'єр-міністра України, призначення Прем'єр-міністра України за поданням Президента України;

- призначення за поданням Президента України Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, звільнення їх з посад;

- призначення за поданням Прем'єр-міністра України всіх членів Кабінету Міністрів (крім, відповідно, Міністрів оборони та закордонних справ), Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України, звільнення відповідних осіб з посад;

- призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президента України Голови Служби безпеки України;

- надання згоди на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України Генерального прокурора України, висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;

- прийняття відставки Прем'єр-міністра України, Кабінету Міністрів України в цілому та окремих членів Кабінету Міністрів України;

- право звільнення з посад третини складу Конституційного Суду України [2].

Після цих змін повноваження парламенту суттєво розширилися. Але існують фактори, які заважають ефективній роботі Верховної Ради, багато нюансів законодавчо не врегульовані, що постійно призводить до виникнення суперечностей між владними інституціями. Ось ці основні суперечності:

- Конституція України не дає чіткої відповіді на питання про те, за яких умов і з якого моменту Кабінет Міністрів вважається сформованим.

- В конституції не зазначено як мусить діяти парламент, коли президент не вносить подання про призначення на пост прем'єр-міністра, особи , яка була обрана коаліцією.

- Тепер може виникнути ситуація, коли Президент України взагалі не вноситиме подання про призначення на посади Міністра оборони та закордонних справ, Голови Служби безпеки України. Прем'єр-міністр, відповідно, може не внести подання щодо призначення на посади членів Кабінету Міністрів України та керівників передбачених Законом "Про внесення змін до Конституції України" центральних органів виконавчої влади.

- Розпуск парламенту президентом не суворо обмежений, та обставина, що за реформою Президент України може розпустити парламент в трьох випадках (кожен з яких може бути результатом ширшого кола причин) робить тезу про перетворення України з президентської республіки на парламентську непослідовною, президент за найменших підстав може розпустити парламент, що перетворює життя в Україні на суцільні вибори. Реальність такої ситуації ми вже відчули останніми роками.

Отже можна зробити висновок, що вплив президента на Верховну Раду не тільки не послабився, але в деяких моментах ще й посилився. Конституційна реформа ще більше розбалансувала систему стримувань і противаг в діяльності органів державної влади, яку передбачала конституція 1996 року.

Що ж стосується суттєвих новацій зміненої конституції, то до них, безумовно, відносимо вимогу формування парламентської більшості.

ДО РЕФОРМИ:

Конституція України не висувала жодних вимог щодо створення парламентської більшості, тому у Верховній Раді більшість виникала просто ситуативно, тобто без певної системи. Президент фактично не мав можливості ухвалити рішення про відставку парламенту.

ПІСЛЯ РЕФОРМИ:

У парламенті мусить бути створена більшість, яка формує уряд, підтримує його діяльність і несе відповідальність за цю діяльність. Президент має право розпустити парламент, якщо протягом 30 днів у Верховній Раді не сформується коаліція, або якщо протягом 60 днів після відставки попереднього уряду не сформовано нового [2].

З однієї сторони зміни мали б хоч якось впорядкувати роботу в парламенті. Насправді ж після набрання реформою чинності безладу в роботі депутатів не поменшало, а ситуація в українській політиці стала ще гострішою.

Те ж саме стосується і положень, покликаних зміцнити фракційну дисципліну у Верховній Раді. Закон "Про внесення змін до Конституції України" суттєво розширив підстави дострокового припинення повноважень народних депутатів України. Зокрема, з метою забезпечення політичної структуризації парламенту, запобігання міжфракційним переходам народних депутатів України, у Законі було закріплено принципово нове положення, у відповідності з яким невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції, має наслідком дострокове припинення його повноважень на підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня прийняття такого рішення [2]. Не вдаючись до дослідження питання про відповідність цієї норми демократичним стандартам та доцільності її закріплення в Основному Законі, варто дати відповідь на питання: чи дозволяє вона досягнути цілі, які ставили на меті ініціатори її закріплення в Законі "Про внесення змін до Конституції України"? Відповідь тут очевидна: поставлених цілей вищезазначене положення не досягає. По-перше, підставою дострокового припинення повноважень народного депутата є лише його невходження або вихід за власним бажанням зі складу фракції. Таким чином, формально залишаюсь членом фракції, депутат може не бути ним фактично – брати участь у засіданнях іншої фракції, голосувати всупереч інтересам своєї фракції і т.п. По-друге, в ряді випадків навіть вихід депутата зі складу фракції за власним бажанням може не мати для нього будь-яких правових наслідків, зокрема – у вигляді дострокового припинення його повноважень. Наприклад, якщо фракція була утворена на основі виборчого блоку, то вихід керівника однієї з партій, що входила до складу виборчого блоку може не мати жодних негативних наслідків лише в силу того, що проведення з'їзду блоку для вирішення питання про дострокове припинення повноважень такого народного депутата буде блоковано партією, представником якої в парламенті є зазначений депутат.

Іншими словами, зміни, внесені до конституції, суттєво не вплинули на дотримання фракційної дисципліни. Достатньо згадати останні події розвалу "помаранчевої" коаліції у Верховній Раді, щоб довести це не тільки теоретично, але й на практиці.

2.3. Зміни щодо уряду

В умовах парламентсько-президентської республіки роль уряду значно зростає, а його зв'язок з парламентом міцнішає. На перший погляд в українській конституції також сталися суттєві зміни щодо правового статусу Кабінету Міністрів, але давайте ретельно їх проаналізуємо.

ДО РЕФОРМИ:

Прем'єр-міністра призначав Президент – для цього була потрібна згода принаймні 226 депутатів. Президент міг звільнити Прем'єра у будь-який момент, а парламент лише у тому разі, коли депутати не схвалили програми діяльності уряду. Та коли навіть Верховна Рада відсилала Прем'єра у відставку, його дальшу долю вирішував Президент – він мав право залишити керівника уряду на посаді ще на рік. Президент звільняв міністрів за поданням керівника уряду. Але оскільки самого Прем'єр-міністра глава держави міг звільнити будь-коли, - такі подання були лише формальністю. Фактично Президент формував склад уряду сам.

Loading...

 
 

Цікаве