WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Перехід України під протекторат російського царя - Реферат

Перехід України під протекторат російського царя - Реферат

полки.
Б.Хмельницький і козацька старшина не були впевнені, що усна домовленість виконуватиметься російською стороною. Тим більше, що московські посли ухилилися від присяги, мотивуючи це тим, що цареві не пристало присягати народові. Однак в історичній науці існує думка, що за наполяганням старшини посли присягнули, щоб "выконання прысяги изъ обоихъ сторонъ было".
Усний договір не задовольняв гетьмана і старшину своїм змістом, бо стосувався тільки загальних положень входження Укр.і їни у підданство до Росії. Вони бажали, щоб договір закріпі;
збереження їх прав і привілеїв, а також вільностей українські держави. Мабуть мали рацію попередження обережних запорожців, які погоджуючись з українським народом на підданство Росії, разом
Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. - Т. 1. - С. 194. " Див.: Дорошенко Д.І. Нарис з історії України. - С. 266, 267.
o'' Див.: Полонська-Василенко Н. Історія України. - Т. 2. - С. 25
з тим радили: "...нужно знать, что ничего худого не вышло для вольности казаков".
Прагнучи добитися від царя реальної військової допомоги у боротьбі з Польщею, закріпити свої привілеї і вільності України як державного організму, старшинство наполягало на письмовому договорі і запропонувало свої умови царю.
Проект договору розроблявся довго і ретельно. Він складався з 23 пунктів (статей), які грунтувалися на усному договорі з Росією. Ці пункти викладалися у вигляді чолобитного прохання, і в них дуже докладно перераховувалися усі права і вільності України, козацької та інших суспільних верств. Пункти включали також прохання про різнобічну воєнну допомогу України у її боротьбі з Польщею. За умов виконання цих суплік Україна погоджувалася перейти під протекторат московського царя і на знак підданства зобов'язувалася сплачувати данину.
Цей чолобитний документ і став проектом майбутнього письмового договору з Росією, який був скріплений підписом Б.Хмельницького і його печаткою. В науці цю чолобитну називають по-різному: статті Б.Хмельницького, прохальні пункти. Переяславський чи московський договір. По суті в ньому йшлося про своєрідний конфедеративний союз між Україною і Росією.
17 лютого 1654 p. повноважні посли України - генеральний суддя Зарудний і переяславський полковник Тетеря повезли цей документ до Москви і 14 березня передали його цареві. Після попереднього вивчення його було повернуто послам для доопрацювання і редагування. 21 березня царю було подано документ, який складався вже з 11 статей. При скороченні зміст його майже не постраждав. Цар і бояри розглянули статті і супроводили кожну з них своїм указом. У такому вигляді, тобто статті Б.Хмельницького в редакції московського уряду з указами царя під ними, документ став відомий як Березневі чи Московські статті. 27 березня 1654 p. посли одержали цей документ, та жалувану грамоту царя Олексія Михайловича війську запорізькому і жалувані грамоти козацькій старшині, а також про передачу Чигиринського староства "на гетьманську булаву".
Так, нарешті, рішення Земського собору від 1 жовтня 1653 p. і Переяславської ради від 8 січня 1654 p. були закріплені письмовим договором. Укази царя під пунктами Б.Хмельницького і три жалувані грамоти за своєю юридичною природою є ратифікаційними актами.
Тогочасний царський уряд і пізніше, навіть, такі руйнівники України, як Петро І та Катерина II, розглядали ці документи як
Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. - Т. 2. - С. 187.
договір, а Березневі статті називали договірними статтями. Це була відповідь на прохання, з яким зверталася інша сторона.
Правовий статус України і українського народу за договором 1654 р. Ним передбачалося зберегти недоторканими суспільний лад України і в цілому той порядок управління та суду, що склався до 1654 p. Грамота царя від 27 березня 1654 p. наказувала Б.Хмельницькому і всьому війську запорізькому "...быти под нашего царского величества рукою по прежним их правам и привилеям... и тех прав и вольностей нарушати не велели".
Главою України залишався виборний гетьман як "верхній володар". Але царя потрібно було оповіщати не тільки про результати виборів нового гетьмана, а й останній мав присягнути на "подданство и верность" царю і одержати від нього клейноди.
У статтях Б.Хмельницького містилося прохання визнати за Україною право зовнішніх зносин, право приймати послів інших держав, обіцялося, що Україна буде повідомляти царський уряд про ці зв'язки, щоб йому вони не зашкодили. Але царський уряд обмежив це право. Підтверджуючи обов'язковість повідомляти про характер зовнішніх зносин, він наказав затримувати тих послів, які приїздили з метою ворожою Росії, і заборонив Україні вести переговори з Польщею та Туреччиною без відома царя, "... а с турецким султаном и с польським королем без государева указа не ссылаться". Адже саме з боку Польщі чи Туреччини найскоріше могла виникнути зовнішня загроза як для України, так і для Росії.
Україна, як вона того бажала, одержала право мати власне військо - 60 тис. реєстрових вояків. Але вирішення питання про платню війську було відкладено до з'ясування фінансового стану України. На перший раз цар велів "...послать свого государева жалованья по давним обычаям предков своих... гетману и всему Войску Запорожскому золотыми".
Україна мала платити в царську скарбницю податки. Урядовці самі їх збирали і передавали урядовцям Російської держави. Отже, фінансові справи залишалися у віданні України.
Українські верхи змирилися з деякими обмеженнями, бо головні їх побажання були задоволені. Що ж до селянства, М.Драгоманов підкреслював, що переяславські статті писали люди, які дбали про власні інтереси. Вони вимагали: "Сами смотреть будем:
кто козак - вольность козацкую иметь будет, пашенный крестьянин - должность обыклую его царскому величеству отдавать будет'. Березневі статті підтвердили колишні права і вільності українських феодалів, перш за все спадкове право на землю і прибутки
Драгоманов М.П. Пропащий час. - С. 138.
з неї, на платню посадовим особам в апараті управління і в суді. Крім цього, цар пообіцяв захищати Україну від посягань Польщі.
Отже, основне завдання, яке український народ, усі його групи ставили у народно-визвольній війні 1648-1654 pp., було вирішене. Україна (щоправда, не усі її землі і не усе населення) вийшла з-під влади Польщі і увійшла до Росії як незалежна держава з козацьким устроєм.
Українські феодали вирішили також своє
Loading...

 
 

Цікаве