WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Актуальні проблеми правового захисту суб’єктів господарювання - Курсова робота

Актуальні проблеми правового захисту суб’єктів господарювання - Курсова робота

Другою ознакою банкрутства є досягнення сукупною заборгованістю боржника за безспірними вимогами кредиторів рівня в триста мінімальних заробітних плат. Якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) складають суму, що не досягає зазначеного рівня, справа про банкрутство не може бути порушена. Поява останньої ознаки у вітчизняному законодавстві про банкрутство є однією з найбільш помітних новел нового Закону і буде чи не найбільш помітним чинником, який впливатиме на практику судового розгляду цієї категорії справ.

Відповідно до Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" під неплатоспроможністю розуміється неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Розглянемо питання фінансової неспроможності більш детально в наступному розділи.

2 Характеристики фінансової неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності

За всіх часів існування інституту банкрутства виникало питання про те, що є достатньою умовою для початку конкурсного процесу (процедури банкрутства). У світі вже давно існує два підходи до вирішення цього питання. Розроблено дві правові доктрини інституту неплатоспроможності (банкрутства), що грунтуються на принципах неоплатності й неплатоспроможності боржника.

У чинному законодавстві України термін „неспроможність" не використовується та не визначається. Хоча законодавець широко використовує слово „неспроможність" для визначення термінів у ст. 1 Закону та далі за текстом законодавчого акта. На перший погляд можна вважати, що таке поняття українське законодавство знає та застосовує, але якщо проаналізувати визначення неспроможності, які містяться у таких нормативних актах, як Закон України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 5 квітня 2001 р. та постанова Національного банку України "Про затвердження Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням" від 27 серпня 2001 р., то можна зробити висновок, що законодавець застосовуючи слово "неспроможність" має на увазі "нездатність".

Під цим поняттям розуміють:

  • фінансовий стан суб'єкта господарської діяльності, який згідно із законодавством про банкрутство визнається підставою для порушення господарським судом справи про банкрутство7;

  • фінансовий стан боржника, за якого виконання ним своїх зобов'язань перед кредиторами та бюджетом є неможливим узагалі або без застосування передбаченої законом особливої процедури відновлення платоспроможності (санації)8;

  • неможливість виконання боржником перед кредиторами не тільки грошових зобов'язань, а й зобов'язань взагалі (наприклад, щодо зустрічної поставки при товарообмінному договорі без грошової оплати тощо). При цьому виконання зобов'язань неможливе з боку боржника не тільки грошовими коштами, а й іншими способами9.

Поняття абсолютної або балансової неплатоспроможності означає стан боржника, за яким загальна сума його грошових зобов'язань перевищує вартість усіх його майнових активів, що відображені у документах балансової звітності.

Практична або касова неплатоспроможність є наявною, якщо боржник неспроможний розрахуватись з кредиторами через нестачу ліквідних майнових активів, хоча при складанні балансової звітності вартість усіх його майнових активів може перевищувати суму його грошових і податкових зобов'язань. Уразі відсутності якихось додаткових ознак у спеціальному законодавстві практична або касова неплатоспроможність може збігатись зі звичайним простроченням виконання боржником свого зобов'язання. За своїми змістовними характеристиками практична або касова неплатоспроможність є відносною10.

Отже, сучасним відповідником поняття „неоплатність" є термін „абсолютна (балансова) неплатоспроможність", а термін „відносна (практична, касова) неплатоспроможність" позначає позитивне значення співвідношення активів і пасивів боржника.

У правових системах, де інститут неплатоспроможності побудований на принципі неоплатності, справа про банкрутство порушується в тому випадку, якщо має місце факт перевищення розміру зобов'язань боржника над вартістю його майна. Однак при використанні цього принципу виникають труднощі в доведенні кредитором стану неоплатності боржника, оскільки документи, що підтверджують фінансовий і майновий стан боржника в кредитора, як правило, відсутні. Отже, порушити справу про банкрутство боржника стає досить проблематично.

На відміну від принципу неоплатності, доктрина неплатоспроможності, побудована на принципі неплатоспроможності, полягає в тому, що справа про банкрутство може бути порушена за наявності факту припинення боржником платежів за зобов'язаннями, при цьому допускається, що розмір зобов'язань боржника перевищує вартість його майна. Для порушення справи про банкрутство кредиторові досить довести факт неплатежу боржником за його зобов'язаннями, а майновий і фінансовий стан боржника з'ясовується надалі в процесі розгляду справи.

Виходячи з принципу неплатоспроможності побудоване законодавство про неплатоспроможність (банкрутство) більшості держав, які мають розвинуті ринкові відносини. У Російській Федерації Закон "Про неплатоспроможність (банкрутство)" від 1992 р. був побудований на принципі неоплатності, але практика його застосування вказала на необхідність змінити підход до цього інституту, і вже в 1997 р. було прийнято нову редакцію цей Закон, побудованій за принципом неплатоспроможності. Цей Закон успішно застосовується в Російській Федерації й зараз.

Верховна Рада України також провела реформування законодавства про банкрутство й 30 червня 1999 р. внесла зміни в Закон, виклавши його в новій редакції. У новій редакції Закон називається "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", і ґрунтується він також на принципі неплатоспроможності. Таким чином, неплатоспроможність є одним із ключових понять цього Закону.

Розрізняють абсолютну й відносну неплатоспроможність. Абсолютна неплатоспроможність полягає в неможливості боржника через повне руйнування фінансового становища сплатити борги кредиторам без використання судових процедур банкрутства.

Відносна неплатоспроможність полягає в неможливості погашення боргів кредиторів через тимчасові фінансові складнощі й наявність майнових активів, що перевищують кредиторську заборгованість. У цьому випадку кредитори реалізують свої майнові права через виконавче виробництво, минаючи інститут банкрутства11.

Вітчизняне законодавство виділяє дві такі ознаки фінансової неспроможності:

1) Неплатоспроможність. Боржник вважається неплатоспроможним, якщо він неспроможний виконати свої платіжні зобов'язання, строк оплати яких настав. Зовнішньою ознакою неплатоспроможності боржника є припинення ним будь-яких платежів.

2) Загроза неплатоспроможності. Боржник перебуває під загрозою неплатоспроможності, якщо він передбачає неможливість виконати платіжні зобов'язання своєчасно. З формального боку, загроза неплатоспроможності виявляється на підставі аналізу оперативного фінансового плану боржника.

Законодавства про банкрутство переважної більшості країн виділяють ще одну, третю ознаку фінансової неспроможності — перевищення заборгованості підприємства над вартістю його активів (майна). Неплатоспроможність такого підприємства настає з настанням строків виконання зобов'язань.

У першому випадку ми маємо справу із зовнішньою ознакою фінансової неспроможності (фактична неплатоспроможність). У другому та третьому — йдеться про реальне припущення (прогноз неплатоспроможності).

Loading...

 
 

Цікаве