WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Адміністративний нагляд органів внутрішніх справ у сфері забезпечення громадського порядку і громадської безпеки - Курсова робота

Адміністративний нагляд органів внутрішніх справ у сфері забезпечення громадського порядку і громадської безпеки - Курсова робота

Якщо уважно розглянути діяльність чергових частин відділів внутрішніх справ, то стає очевидним, що в їх роботі більше присутні контрольно-наглядові повноваження, ніж наглядові повноваження у "чистому" вигляді. Підтвердженням на користь сказаного може бути один із обов'язків, що стоїть перед черговою частиною − це безперервне управління силами і засобами, які беруть участь в охороні громадського порядку.

Крім цього, старший чергової зміни має право віддавати обов'язкові до виконання розпорядження черговим підрозділів, службовим нарядам, а під час відсутності керівників міськрайоргану − всьому особовому складу міськрайоргану.

Він також може перевіряти виконання завдань, поставлених службовим нарядам, при ускладненні оперативної обстановки, робити тимчасові зміни в розміщенні сил і засобів з наступною доповіддю начальникові міськрайоргану (або особі, яка його заміняє). [94] В процесі роботи оперативний черговий забезпечує контроль за несенням служби усіма нарядами.

Підкреслимо, що суб'єкти адміністративного нагляду міліції, здійснюючи адміністративний нагляд, самі постійно перебувають під контролем чергової частини, яка збирає, узагальнює дані, що надходять, аналізує і приймає рішення виходячи з оперативної обстановки, яка склалася в даний момент.

Таким чином, можна констатувати про наявність тут контрольно-наглядової діяльності, оскільки чергова частина здійснює контроль за роботою службових нарядів, не проникаючи в середину їх діяльності і не здійснюючи структурні зміни.

Крім перелічених вище обов'язків, чергові частини акумулюють у собі інформацію, що надходить від суб'єктів адміністративного нагляду, з наступною її реєстрацією і прийняттям по ній відповідних заходів. Наприклад, повідомлення працівників служби паспортно-реєстраційної та міграційної роботи − про втрату громадянами паспортів при обставинах, що викликають підозру про їх причетність до злочину; працівників Державної автомобільної інспекції про дорожньо-транспортні пригоди та їх наслідки; працівників Державної служби охорони при МВС України − про спрацьовування приладів охоронної сигналізації; працівників Державної пожежної охорони − про пожежі і загоряння. Отже, черговим частинам більше властиві контрольно-наглядові повноваження.

Підводячи підсумок викладеному, варто зазначити, що подана загальна характеристика наглядових повноважень органів нагляду дає підставу для дуже важливого, на наш погляд, висновку. Його зміст полягає в тому, що наглядова діяльність насичена такого роду повноваженнями, реалізація яких здійснюється у своїй більшості лише за допомогою владних велінь. Причому владний характер нагляду у сферах, віднесених до сфери внутрішніх справ, виявляє себе не лише як явище, що спирається на силу і авторитет влади взагалі, але, що найголовніше, − проявляється в державному управлінні в сфері діяльності органів внутрішніх справ у правових формах впливу на об'єкт. Причини тому досить очевидні. Коло охоронюваних суб'єктами нагляду суспільних відносин підданий впливу факторів масового користування джерелами підвищеної небезпеки в такій кількості, що призводить до певних негативних результатів − людських жертв і матеріального збитку.

В свою чергу така сфера нагляду як, наприклад, громадський порядок, пов'язана з громадською та особистою безпекою громадян, що виступає як сукупна соціальна цінність, охоронювана не лише мораллю і правом [28, С. 15], але й практичною діяльністю спеціального державного апарату. Тому удосконалення адміністративного нагляду, спрямованого на забезпечення правопорядку в умовах зростаючої технічної озброєності держави і суспільства в цілому, виражається в якості соціальної проблеми, що вимагає оптимального дозволу і відносної стабілізації. Саме такою вбачається природа потреби установлення твердого владного режиму впливу на суспільні відносини та їх правової охорони. Відомо, що владний вплив, крім сили переконання, спирається на силу державного примусу.

Владний вплив наглядової діяльності на сферу суспільних відносин в системі управління у сфері діяльності органів внутрішніх справ забезпечується разом з іншими заходами також примусовими заходами.

Таким чином, розглянута група наглядових повноважень являє собою одну з головних частин блоку компетенції органів адміністративного нагляду в галузі внутрішніх справ, і якщо повноваження, пов'язані з правотворчістю, можуть бути досить "легко" вилучені з їх компетенції, або, в усякому разі, обмежені в предметі, то наглядові повноваження являють собою таку сукупність завдань-функцій, що підкреслюють цільове призначення органів нагляду в правоохоронній системі держави.

2.2. Особливості вдосконалення законодавства, що регулює адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі

Адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі, як правило, входить до компетенції міліції.

Відповідно до Закону України від 1 грудня 1994 року "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" [48], адміністративний нагляд встановлюється стосовно таких категорій осіб:

а) визнаних судом особливо небезпечними рецидивістами;

б) засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або засуджених двічі і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо під час відбування покарання їх поведінка свідчила, що вони вперто не бажають стати на шлях виправлення і залишаються небезпечними для суспільства;

в) засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або засуджених двічі і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо вони після відбування покарання або умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, незважаючи на попередження органів внутрішніх справ, систематично порушують громадський порядок і права інших громадян, вчиняють інші правопорушення;

г) засуджених до позбавлення волі за один із злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

Якщо проаналізувати цей перелік осіб над якими встановлюється адміністративний нагляд, то можна констатувати про наявність правової колізії, яка полягає в тому, що у зв'язку із прийняттям 5 квітня 2001 року Кримінального кодексу України [80] таке поняття як "особливо небезпечний рецидивіст" втратило своє правове значення. Таким чином, цілком справедливо можна порушувати питання про значні прогалини у чинному законодавстві, що, в свою чергу, сприяє зростанню вчинення вказаними особами повторних злочинів. Взагалі порушене питання має більш кримінально-правовий та кримінологічний аспект, що виходить за межі цього дисертаційного дослідження.

Отже, перелічені підстави встановлення адміністративного нагляду крізь призму Європейських стандартів щодо прав і свобод людини можна розглядати як правові обмеження. Таким чином, можна констатувати що, правообмеження властиві праву в силу його призначення − бути мірою свободи, яка не існує без меж.

На законодавчому рівні юридичне поняття свободи було вперше зафіксоване в ст. 4 французької Декларації прав людини і громадянина 1789 року: "Свобода полягає в можливості робити те, що не шкодить іншому ..., здійснення природних прав кожного обмежене лише тими рамками, які забезпечують іншим членам суспільства такі ж права".

Із зазначеного розуміння свободи логічно слідує визначення права, яке належить конкретному суб'єкту. Це надана і охоронювана державою можливість (свобода) конкретного суб'єкта обирати вид і міру своєї поведінки. Але на практиці, здебільшого, реалізація такої свободи можлива лише за умови, якщо інші сторони не порушують права відповідного суб'єкта, або, керуючись правом, здійснюють стосовно нього певні дії. Таким чином, реалізація свободи одного обмежена відповідною поведінкою іншого.

Комплекс прав і свобод людини, проголошений Конституцією України, яка з точки зору прав і свободи людини є взірцем сучасного конституціоналізму, в цілому відповідає положенням Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та Факультативного протоколу до цього, які ратифіковані Україною. Певною мірою цей комплекс узгоджується із Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод людини.

Відповідно до ст.64 Конституції України, конституційні права і свободи не можуть бути обмежені, крім випадків, чітко передбачених Конституцією України. Так, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Не менш важливим є питання їх повної і правильної реалізації, охорони та захисту і передусім у судовому порядку.

Разом з тим, обмеження прав являється невід'ємним елементом правового регулювання.

Loading...

 
 

Цікаве