WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Адміністративна влада і судочинство Запорізької Січі - Курсова робота

Адміністративна влада і судочинство Запорізької Січі - Курсова робота

У другій половині Х/ІІІ століття характер розгляду справ у суді змінився. Уточнення йшли головним чином по лінії форм проведення процесу: скаргу представляв возний, встановлювався порядок і терміни представлення скарги, коректувався термін розгляду справи у суді, називались причини можливого відкладення розгляду справи, пошук доказів, уточнялись взаємовідносини між позивачем та відповідачем.

Судове засідання проходило у встановленому порядку. Входити у приміщення, де йшов розгляд і порушувати порядок у залі суду під страхом накладення штрафних санкцій або арешту. Суду надавалось право вигнати із залу засідань порушника порядку, а при його відмові - застосувати допомогу єсаульників. Присутні у залі суду громадяни мали право висловити своє відношення до поведінки сторін, представлених ними доказів і навіть до назначеної судом міри покарання винному.

Судове слідство проходило таким чином: у назначений день і час у зал засідань суду являлись судді. Склад колегію суду міг бути і неповним. Важливим було, щоб був присутнім голова. Судив суддя, інші члени колегії виконували роль радників. Викликані сторони пред'являли своїх свідків і необхідні докази. Перше слово надавалось позивачу, тобто обвинувачу, який повинен був викласти суть скарги і прохання, які обов'язково заносились у протокол. Потім починався допит обвинуваченого. Судове засідання являло собою дискусію сторін. Тут представлялись докази, у тому числі речові, покази свідків, різного роду виписки із офіціальних книг. Суд міг по власній ініціативі або по проханню однієї із сторін зробити очну ставку, назначити експертизу. Суд мав право назначити одній із сторін "квестію", після якої дискусія продовжувалась до тих пір, поки діло становилось для всіх ясним. Лишень після цього суд по своїй ініціативі або по пропозиції присутніх у залі суду громадянам звертався до статей закону, у відповідності з якими виголошував вирок, який раніше називався "декретом".

Декрет звичайно постановлявся єдиноголосно, але були випадки, коли він приймався більшістю голосів. У Х/ІІ столітті "декрет" видавався обвинувачу. Звинувачений міг отримати його копію. А у Х/ІІІ столітті декрети про вищу міру покарання ("страта по горло")підлягали обов'язковій апробації у вищестоящому суді, після чого приводився до виконання. Тоді ж існувала можливість винесення вироку заочно. Обвинувач міг сам затримати осудженого і вимагати від нього виконання декрету. Не виключалась можливість заключення мирних угод як до, так і після постановлення декрету. Але таке примирення або угода на зміну "ціни покарання" повинно було проходити при свідках.

На відміну від примирення сторін, рішення третейського суду базувалось не на законі, а на звичаї. Крім того, третейський суд вирішував справи переважно цивільно-правового характеру.

Люба із сторін, невдоволена декретом, могла звернутись у порядку апеляції до вищестоящого суду. Подача такої скарги призупиняла дію декрету. У відповідності З "Інструкцією судам" гетьмана Д. Апостола і Правам, по яким судиться український народ, установлювались терміни подачі апеляції: в Сотенний суд - 15 днів, Полковий - 6 тижнів, Генеральний - 7 днів. Апелянт, що подав скаргу, не мав права доповнювати матеріали розглянутої справи. Якщо ця скарга визнана вищестоящим судом безпідставною, людина, яка подала цю скаргу, оплачував іншій стороні певну винагороду. Крім того, він повинен був оплатити судові витрати у подвійному розмірі суду. Суддя, вирок якого був відмінений, виплачував апелянту усю суму, витрачену на процедуру в апеляційному суді, у потрійному розмірі. Винний суддя звільнявся від займаної посади.

Не важко побачити, що процедура українського суду в Х/ІІ - Х/ІІІ століттях стояла на високому рівні. Багато з її рис досягали рівня сучасних європейських країн, а у ряді питань (дострокове звільнення, кримінальне осудження) стояли вище. Були у ній і недоліки. По-перше, багато з них являлись недоліками процесуального права тогочасної Європи, а по-друге - вони відображали рівень тогочасної української юриспруденції. Ряд з них підлягав усуненню і були б усунені у скорому часі. Але процес возз'єднання України з Росією і особливо з приходом до влади Петра І не дозволив це зробити. На територію України було розповсюджено законодавство Росії, яке нерідко вступало у протиріччя з звичаєвим правом України і тими нормативними актами, які застосовувались у судах.

Висновки

В даній курсовій роботі ми охарактеризували адміністративну владу козаків, детально розглянули порядок і способи здійснення судочинства в Запорозькій Січі.

Особливе значення для розвитку українського права мало формування звичаєвого права в житті тих українських селян, які тікали від панського гніту на віддалені від властей простори середнього і нижнього Піддніпров'я, Лівобережжя і називали себе козаками. Виникло навіть нове поняття - "козацьке право" сукупність правових звичаїв, більшість з яких склалася в Запорізькій Січі. Звичаєве право запорозьких козаків залишається мало дослідженим.

До характерних рис козацького права можна віднести його суворість. Запорожці поблажливо ставилися до минулого осіб, які прагнули записатися в козаки, але за порушення запорозьких порядків встановлювали суворі покарання: смертну кару (як просту так і кваліфіковану), тілесні покарання, вигнання злочинців за межі Запорозьких Вольностей.

Що стосується форми козацького права, то загальновідомим є положення про те, що запорозькі козаки не мали писаних законів, і діяли виключно на підставі "стародавніх звичаїв, словесного права і здорового глузду".

Отже, звичаєве право запорожців можна вважати типовим прикладом ранньої стадії формування правових норм. Про це свідчать такі характерні ознаки: широке застосування смертної кари; досить суворі, переважно тілесні, покарання; корпоративність; домінуюча роль "публічного права"; усна форма вираження правових норм (у більшості випадків); консерватизм; обрядовість.

Період польсько-литовської доби приніс в Україні нові структурні зміни в суспільстві. Передусім українська верхівка, яка окатоличилась, особливо після Берестейської унії 1596 року, оформлюється в новий стан. Міста дістають законодавство і систему самоврядування – так зване магдебурзьке право. Українці призвичаювалися до тих законів, до тієї системи управління, яка існувала на Заході. Усвідомлення своїх прав, відповідальності і обов'язків перед законом було визначальним у громадській свідомості суспільства. Таке суспільне буття пов'язувало українське населення із західною політичною і правовою культурою. Головним чинником державотворення стає українське козацтво. На Запоріжжі утворюється нова військова організація, яка через деякий час стає основою української державності. Тут формуються підвалини республіканської форми правління, нові принципи судочинства, нові джерела права. Одною з найяскравіших сторінок в історії українського народу була Визвольна війна 1648-1654 рр. Саме в цей час починає міцніти Україна, в державі з'являється нова військово-адміністративна система. Український народ здобуває національну та особисту волю. Продовжує розвиватися право та судочинство. І лише після остаточного зруйнування Запорізької Січі (4 червня 1775 р.) російською армією під командуванням генерала Текелі починається згасання найяскравішої сторінки в історії України – Козацької доби.

Використана література

  1. Антонович В. Розповіді про запорізьких козаків. – К., 1992.

  2. Голобуцький В. Запорізьке козацтво. К., 1994.

  3. Грозовський І. Козацьке право // Право України, 1997 р., № 6., ст. 76-80.

  4. Грушевський М. Історія української козаччини// Вітчизна. – 1989. №1-11

  5. Історія Держави та права /за ред. А Рогожина. – К., 1996.

  6. Історія держави та права України /за ред. П. Музиченка. – Київ. – 1999.

  7. Історія України /за ред. В.А Смолія. – К., 1997.

  8. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років XX ст.). Львів,1992.— С. 171.

  9. Кугутяк М. Галичина: Сторінки історії. Івано-Франківськ, 1993.

  10. Кульчицький В.С. і ін. Історія держави і права України. Навчальний посібник для вузів. Львів: Світ, 1996 рік.

  11. Мишецький С. Історія про запорозьких козаків. К., 1999. С. 72.

  12. Наріжний Н. Судівництво і кара на Запорожжі. К., 2000. С. 69.

  13. Полонська-Василенко Н. Запорiжжя XVIII ст. та його спадщина в 2-х т. -Мюнхен. 1965. т.1. С. 101.

  14. Скальковський А.О. Історія Нової Січі, або останнього Коша запорозького. -Дн-ськ. 1994. С. 318, 334.

  15. Слабченко М. Соціально-правова організація Січі Запорозької. ВУАН, К., 1997. С. 26.

  16. Субтельний О. Україна: історія. – К., 1991.

  17. Щербак В. О. Запорізька Січ як фактор консолідації українського козацтва до середини XVII ст. // УЇЖ. — 1995. — № 5. — С. 66.

  18. Яворницький Д. Історія запорізьких козаків. – К., 1990-1991. – Т.1-2.

  19. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. Львів, 1990-1992. Т.1-3.

Loading...

 
 

Цікаве