WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Перебудова державного апарату УСРР у зв'язку з утворенням СРСР - Реферат

Перебудова державного апарату УСРР у зв'язку з утворенням СРСР - Реферат

"буржуазних спеціалістів", які нібито діяли за завданням іноземних розвідок. За сфабрикованою ДПУ "шахтинською справою" половину засудженихбуло розстріляно, а решту - засуджено на тривалі строки ув'язнення.
Українізація державного і господарського апарату УСРР. Біль-шовики, враховуючи негативний досвід взаємин між центром і периферією перших років радянської влади в Україні, дійшли висновку, що на шляху до суспільної одноманітності, яку забезпечувала політика русифікації, слід пройти через етап політики, яка отримала назву "українізації". Свого розмаху вона набула після утворення Союзу РСР, коли XII з'їзд РКП(б)' у квітні 1923 p. постановив: ширше залучати місцеві кадри до органів управління союзних республік; видавати закони про вживання рідної мови в усіх державних установах; створювати національні військові форму-вання; розширювати видання літератури національними мовами тощо. Точніше, це була політика корепізації, тобто політика переведення на рідну мову (в Україні - не тільки на українську, а й залежно від складу населення, на російську, єврейську, німецьку, польську та ін.) засоби масової інформації, роботу державних установ, викладання в навчальних закладах, а також залучення до органів влади і правлячої партії місцевих кадрів.
В цей час українське партійне і державне керівництво накреслило широку програму "українізації" державного апарату. Конкретний план розвитку української культури і української мови, українізації державного і господарського апарату, органів освіти і культурно-освітніх установ, преси, видавництв та ін., а також забезпечення прав інших національностей було розроблено комісією ЦК КП(б)У з національного питання.
Правовою основою всієї роботи з українізації апарату УСРР та забезпечення прав інших національностей стали постанова ВУЦВК і Раднаркому УСРР "Про заходи забезпечення мов та про допомогу розвиткові української мови" від 1 серпня 1923 p. і декрет Раднаркому УСРР "Про заходи в справі українізації шкільно-виховальних і культурно-освітніх установ", виданий 27 липня 1923 p. Підтвердивши рівноправність мов усіх національностей, що проживали в Україні, ВУЦВК і Раднарком УСРР встановили, що з огляду на чисельну перевагу населення, яке розмовляє українською мовою, вона є переважаючою для офіційних відносин. Визнавалося за необхідне посилити українізацію всього державного апарату республіки, накреслено широкий комплекс практичних заходів щодо переведення на українську мову діловодства центральних і місцевих органів та установ, вивчення працівниками державних установ української мови, забезпечення користування мовами більшості населення в місцевостях, де проживали нацменшості, із збереженням гарантій для решти національностей.
У травні 1924 p. VIII українська партійна конференція вказала на необхідність дальшого поглиблення і розширення роботи в галузі проведення національної політики і висування українських працівників на відповідальні посади. Вона ж запропонувала ЦК вжити заходів щодо посилення роботи серед нацменшостей, створивши для цього необхідну матеріальну базу.
На виконання цих рішень у державних установах, навчальних закладах організовувалася широка мережа гуртків і курсів вивчення української мови.
30 квітня 1925 р. ВУЦВК і Раднарком УСРР прийняли постанову "Про заходи термінового проведения повної українізації радянського апарату". Усі радянські, профспілкові і громадські організації закликались до нового напруження сил для повного завершення плану українізації державного і господарського апарату. Всі державні установи і державні торговельно-промислові підприємства переводились на діловодство українською мовою "ступенево, але не пізніше як 1 січня 1926 року". В усіх республіканських відомствах, у місцевих органах засновувалися відомчі комісії з українізації. Було організовано також всеукраїнську центральну комісію з керівництва українізацією.
Показово, що роботу з термінового проведення українізації довелося провадити Л.Кагановичу - довіреній особі Сталіна, який був направлений у травні 1925 р. в республіку з завданням "зміцнити партійну організацію України". В Україні він протягом 1925- 1928 pp. був генеральним секретарем ЦК КП(б)У. Каганович добре розумів, що процес "українізації" був для більшовицької партії лише тактичним засобом "зближення" з українським народом.
На кінець 1925 p. було досягнуто успіхів у справі "українізації" держапарату та культурно-освітніх установ. 78% шкіл соціального виховання на той час було переведено на українську мову, технікуми українізовано на 39% і т. д. Завершилась українізація сільського держапарату. Щодо центрального, окружних і районних апаратів. то в них вже працювало понад 50% українців.
Поряд з українізацією радянського і господарського апарату провадилася значна робота щодо розвитку культури інших націона-льностей, що проживали в Україні, забезпечення їхніх прав та інтересів. З цією метою було організовано Центральну комісію в справах національних меншин при ВУЦВК і такі ж комісії на місцях. Практикувалося залучення трудящих інших національностей до радянського будівництва шляхом виборів до Рад, проведення національних конференцій, розгортання культурно-освітньої роботи мовами цих національностей, проведення справ у судах їхньою рідною мовою тощо. У місцях компактного проживання нацменшин створювалися національні адміністративно-територіальні одиниці.
Процес українізації викликав хвилю національного відродження, а найвідчутнішим його проявом став бурхливий розвиток гуманітарних наук, українського театру і літератури. Непередбаченим і небажаним для правлячої партії наслідком українізації виявилося невпинне зростання ролі української інтелігенції, яка незабаром зазнала нищівного удару. Першим постраждав талановитий український письменник М.Хвильовий. Слідом за ним під удар попав нарком освіти УСРР О.Шумський, який вважав, що процес українізації йде дуже повільними темпами. Потім настала черга відомого економіста М.Волобуєва.
Період, коли стало можливим здійснення політики коренізац (українізації), був обмежений. З формуванням наприкінці 20-х років командно-адміністративної системи під гаслами інтернаціоналізму та дружби народів у країні була реанімована з царських часів політика русифікації. Курс на злиття націй, примарною ознакою якого став висновок партійних теоретиків про формування нової історичної спільності - радянського народу, відзначався насильницькою асиміляцією націй в СРСР, занепадом національних культур, традицій і звичаїв.
Комуністична партія безоглядно знищувала у своєму середовищі і в суспільстві в цілому будь-які прояви національної специфіки як ворожі інтернаціональній пролетарській справі. Нищівній критиці, а з кінця 20-х років - жорстоким репресіям піддавались ті з комуністів, хто виступав на захист національних інтересів союзних республік, відстоював право на вільний розвиток економічного, культурного й духовного життя всіх народів СРСР.
Loading...

 
 

Цікаве