WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Державно-правова думка в програмних документах Кирило-Мефодіївського братства (1846-1847 рр.) щодо майбутнього устрою України - Реферат

Державно-правова думка в програмних документах Кирило-Мефодіївського братства (1846-1847 рр.) щодо майбутнього устрою України - Реферат

Державно-правова думка в програмних документахКирило-Мефодіївського братства (1846-1847 рр.)щодо майбутнього устрою України

Ми – нащадки Володимира Великого і Ярослава Мудрого, Богдана Хмельницького і Пилипа Орлика, Тараса Шевченка і Івана Франка, Михайла Грушевського і Володимира Винниченка – будуємо ту незалежну Українську державу, про яку мріяли, за яку боролися наші великі предки.

Розвиток державно-правової думки в Україні в середині 19 століття, пов'язаний з діяльністю таємної політичної організації – Кирило-Мефодіївського братства, що виникло у 1845 – на початку 1846 р.р. у Києві і спиралася на ідейні принципи демократичного панславізму та об'єднало кращі сили української національної вільної думки. Це представники ліберальної течії – Микола Костомаров, учитель однієї з київських гімназій, пізніше – професор Київського університету; Пантелеймон Куліш, видатний літератор, історик, етнограф, публіцист; Опанас Маркович, видатний літератор та інші. Представниками радикальної течії були: Микола Савич, Олександр Навроцький, студенти Іван Посяда та Юрій Андрузький, чиновник канцелярії Київського генерал-губернатора Микола Гулак та інші. Видатний український поет, непохитний борець за державну незалежність і політичну самостійність України Тарас Григорович Шевченко не був членом Кирило-Мефодіївського братства, але брав активну участь у його зібраннях, своїми творами наполегливо закликав до повалення царського самодержавства, скасування кріпосного права, визволення з-під гніту всіх поневолених народів Російської імперії.

Незважаючи на те, що братство як перша в Україні організація політичного спрямування, складалося з 10-15 активних членів і проіснувало сього 14 місяців, воно стало завершальним етапом тривалого процесу усвідомлення передовою українською інтелігенцією обов'язку боротися за незалежність і свободу українського і всіх поневолених народів.

Як зазначав М. Грушевський, виникнення Кирило-Мефодіївського братства ознаменувало перші спроби теоретичного формулювання української ідеї у політичній та суспільній сфері у дусі прогресу та свободи.

Державно-правові погляди членів Кирило-Мефодіївського братства були викладені в програмних документах – "Статут і правила товариства", написані В. Білозерським та "Закон Божий (Книга Буття українського народу)", написаний М. Костомаровим.

У сфері соціально-політичній товариство ставило головною метою добитися ліквідації кріпосного права та знищення царського самодержавства як ненависної і ворожої сили українському народу, добитися юридичної рівності, свободи слова і совісті, скасування кари і тілесних покарань, освічення народу. Так, в програмі Кирило-Мефодіївського товариства "Книзі Буття українського народу" підкреслюється, що "Україна пристала до Московщини і поєдналась з нею як єдиний люд слов'янський з слов'янським нерозділимо і несмісимо. Але скоро побачила Україна, що попалась у неволю, бо вона по своїй простоті не пізнала, що там був цар московський, а цар московський усе рівно було, що ідол і мучитель"2.

Щодо методів боротьби за здійснення поставлених цілей, то в братстві не було єдності думок. М. Костомаров, П. Куліш та інші вважали основним методом боротьби просвітницьку пропаганду шляхом поширення серед широких народних мас, особливо серед селян, освіти, культури, збереження національних традицій.

Так, наприклад, активний член Кирило-Мефодіївського товариства Пантелеймон Куліш як представник ліберальної течії рішуче виступав проти насильницьких дій у розв'язанні соціально-економічних, політичних і державницьких проблем, ратував за еволюційний розвиток, за використання мирних шляхів розвитку українського суспільства. Майбутній економічний розвиток і прогрес української держави він бачив у поширенні в українському селі фермерської системи виробництва.

Член товариства, автор низки програмних документів, професор історії Микола Костомаров, вважав, що для здійснення програми перебудови українського суспільства необхідно засновувати школи з рідною мовою навчання, видавати книги для „простого народу", щоб піднести рівень української культури і освіти до міжнародного значення.

Просвітницько-пропагандистська діяльність братчиків дала позитивні результати. Як відмічав відомий український історик Д.І. Дорошенко, „боротьба за емансипацію закріпощеного селянства стала гаслом української літератури: можна сміливо сказати, що і перше, ніж кріпацтво було скасоване самим урядом, йому вже був нанесений смертельний моральний удар у літературі, однаково, як в українській, так і в російській"3.

Представники революційної течії – Тарас Шевченко, Микола Савич, Микола Гулак -виступили за організацію збройного повстання і повалення царського самодержавства. До цього закликали збірка поезій "Три літа", поеми "Сон", "Кавказ" Шевченка, в яких він показав деспотизм царя і його уряду, сваволю поміщиків-кріпосників і закликав пригноблених до збройної боротьби проти гнобителів.

Так, у своєму безсмертному "Заповіті" він писав;

"...Вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров'ю Волю окропіте".

На допитах по справі Кирило-Мефодіївського братства Т.Г. Шевченку поставили питання: "Якими випадками доведені ви були до такого нахабства, що писали найзухваліші вірші проти государя-імператора?" На це Тарас Григорович відповів: "Повернувшись на Україну... я побачив... злидні і жахливе пригнічення селян поміщиками, посесорами і економами-шляхтичами і все це робилось і робиться іменем государя і уряду"4.

Отже, можна зробити висновок, що програмні документи Кирило-Мефодіївського братства поєднували боротьбу за визволення України від російського царизму та відновлення її самостійної державності з боротьбою за соціальну справедливість, рівноправність, свободу слова, друку, вірувань. І братчики твердо вірили і боролися за незалежну, демократичну, правову українську державу. В „Книзі буття українського народу" підкреслювалось: „І пропала Україна. Але так здається. Бо голос України не затих. І встане Україна із своєї могили..., і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні пана, ні боярина, ні крепака, ні холопа..."5.

Розробляючи наукову стратегію українського державотворення, голова Центральної Ради М.Грушевський в одній з перших статей 1917 року – "Вільна Україна" писав: "Домагання народоправства і суто демократичного ладу на Україні у відокремленій, незмішаній автономній Україні, зв'язаній тільки федеративним зв'язком чи то з іншими племенами слов'янськими, чи то з іншими народами і областями Російської держави, - се старе наше гасло, - відзначав він. – Підняте ще в 1840-х роках найкращими синами України Шевченком, Костомаровим, Кулішем, Гулаком, Білозерським і іншими, воно від того часу не переставало бути провідним мотивом української політичної мислі, організаційної роботи, культурної і громадської праці

...Без сумніву, воно зостанеться тою середньою політичною платформою, на котрій буде іти об'єднання людності України без ріжниці верств і народностей. Середньою між програмою простого культурно-національного самоозначення народностей і домаганням повної політичної незалежності.".

Loading...

 
 

Цікаве