WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Правові засади будівництва української держави в період гетьманату П.П Скоропадського - Реферат

Правові засади будівництва української держави в період гетьманату П.П Скоропадського - Реферат

Що ж до процедури розробки законів, то за умови відсутності вищих представницьких органів вона мала спрощений характер. Проекти законів розроблялися відповідними міністерствами і передавалися на загальне "обміркування" Раді Міністрів. Ухвалені Радою Міністрів закони остаточно затверджувалися Гетьманом. Якщо акти мали міжвідомчий характер, то Рада Міністрів обговорювала їх лише після погодження у відповідних міністерствах.

Міністрам надавалося право тлумачення виданих законів і видання розпоряджень "у їх розвиток", але такі розпорядження підлягали попередній ухвалі Радою Міністрів11. Уважно вивчивши "Закони про тимчасовий державний устрій України", можна стверджувати, що Гетьман у певному розумінні уособлював собою державу, виступаючи у внутрішній і зовнішній політиці як глава держави, фактично здійснюючи одноособове правління, і був формально незалежним у своїй діяльності. Гетьману як вищому органу влади реально належала вся повнота законодавчої, виконавчої та судової влади.

Незважаючи на те, що законодавча діяльність в Українській Державі була розпочата з чіткого визначення правових засад процесу законотворчості, пріоритети та напрямки державної політики визначалися тими складними політичними та економічними умовами, в яких перебувала на той час Україна. За браком кваліфікованих юристів досить часто сила законів надавалась постановам, розпорядженням і навіть пояснювальним запискам окремих міністрів. Така тенденція спостерігається і при реалізації нормативно - правових актів у сучасній Україні.

2 червня 1918 р. державна влада Гетьманату юридично врегульовує свою законодавчу діяльність Законом "Про порядок складання законопроектів, внесення їх до Ради Міністрів, обговорення, затвердження їх та про форму і порядок оголошення законів". Цим Законом були визначені законодавчі функції уряду, керівництво яким покладалося на Державну канцелярію й особисто на Державного секретаря. Відповідно до Закону розроблені законопроекти надсилалися до Державної канцелярії в кількості 20 примірників, тобто для кожного члена уряду. Слід зазначити, що Державний секретар мав право вносити до поданих законопроектів свої зауваження в письмовій формі. Приймалися ці акти простою більшістю голосів, а за їх рівності вирішальним був голос Голови. Ті законопроекти, які потребували асигнування коштів з державної скарбниці, обов'язково візувалися міністром фінансів.

У своїй монографії М. Кравчук зауважує, що "переважна більшість національно свідомих юристів працювали у законодавчому відділі, який очолював видатний військовий юрист (пізніше генерал-хорунжий) Євген Мошинський. В результаті діяльності цього відділу було підготовлено і видано низку законів. Зокрема, закон від 30 травня 1918 року "Про військову підсудність", закон від 21 червня 1918 року "Про організацію військово-судових інституцій та їх компетенцію", які були у вказаний строк прийняті гетьманською Радою Міністрів.

Подальшим кроком у законодавчому процесі 2 липня 1918 р. стало ухвалення Радою Міністрів Закону "Про громадянство Української Держави", який містив 22 статті. Стаття перша Закону визначила: "Під громадянством Української Держави розуміється та державно–правова приналежність людини до неї, що надає особі права й обов'язки українського громадянина"15. Подвійне громадянство чи підданство заборонялося. Вся повнота політичних прав Української Держави, в тому числі активне і пасивне право участі у виборах до публічно-правових установ, а також право державної публічної і громадської служби належало тільки громадянам Української Держави. Приналежність до громадянства визначалась "нульовим варіантом", за яким "усі російські піддані, що перебували на Україні під час видання цього Закону, визнавалися громадянами Української Держави. На вибір громадянства відводився один рік. Закон детально встановлював умови, за яких набувалося українське громадянство. Варто зазначити, що кожний прийнятий в українське громадянство приносив присягу на вірність Українській Державі. Прохання про надання громадянства розглядав "адміністраційний" відділ окружного суду постанову якого можна було оскаржити в Генеральний "адміністраційний" суд .

Важливим конституційним законом був "Тимчасовий закон про верховне управління Державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами держави ясновельможного Пана Гетьмана всієї України" від 1 серпня 1918 р., який передбачав перехід влади до Колегії Верховних Правителів Держави з трьох осіб: однієї - визначеної заздалегідь Гетьманом, другої - обраної Державним Сенатом, третьої - Радою Міністрів. Цей документ можна розглядати як фактичне закріплення наслідування. Гетьман визначав не лише власного спадкоємця, а й спадкоємця, названого ним. Гетьман зобов'язувався власноручно скласти грамоту у трьох примірниках без будь–яких свідків. У грамоті зазначались прізвища двох осіб: першою називалась та, що стає безпосереднім правителем, а друга - наступником верховного правителя. У разі тяжкої хвороби, як і в разі смерті гетьмана або від'їзду його за межі України, відкривались всі три конверти і оголошувалось ім'я чергового верховного правителя. Лише після цього Державний сенат і Рада Міністрів таємним голосуванням простою більшістю голосів обирали двох інших членів колегії. Колегія відповідно брала на себе всі права і обов'язки гетьмана, але в жодному разі не повинна була навіть торкатися питання про зміну положень грамоти П. Скоропадського від 29 квітня 1918р.17.

У розвиток конституційного права 17 вересня 1918 р. було видано Закон "Про надання Міністрові внутрішніх справ, губерніальним старостам, столичному і міським отаманам права видавати обов'язкові постанови і накладати кари в адміністративному порядку за порушення цих постанов". Відповідно до Закону, це були постанови стосовно "охорони громадського порядку, спокою і доброго ладу".

У праці О. Мироненка зазначається, що "за неповних 8 місяців функціонування режиму було видано близько 500 нових документів, які вважалися законами. Але, звичайно, на території Української Держави діяло безліч нормативних актів, прийнятих за часів царизму, Тимчасового уряду, Центральної Ради"19. Серед основних рис законів і підзаконних актів вищих органів державної влади досліджуваного періоду є включення до них великої кількості положень, що є нетиповими правовим приписам. Ці закони і підзаконні акти нерідко суперечили один одному і основному закону.

Як свідчать документи, законодавча процедура в Українській Державі П. Скоропадського була більш розвинутою від попередніх державних утворень. Гетьман у перших нормативних актах, на відміну від універсалів Центральної Ради, не обмежився проголошенням лише загальних засад політики нового уряду. Одразу було визначено і конкретизовано основні положення, що стосувалися державної влади, прав і обов'язків громадян Української Держави, законодавчої процедури, фінансової політики та судочинства, будівництва Збройних Сил Гетьманату та його правового забезпечення.

Важливу роль в законотворчому процесі відігравала державна канцелярія, до складу якої входили державний секретар, його товариш (заступник), юридична рада, департамент законодавчих справ, термінологічна комісія, архів, бібліотека, відділ кодифікації законів, департамент загальних справ, секретаріат Ради Міністрів і державна друкарня.

Велику частину законотворчої роботи виконував департамент законодавчих справ, який розглядав нормативні акти міністерств, готував, складав різні довідки з юридичних питань, збірники законів. До складу термінологічної комісії входили знавці української мови, які розробляли правничу термінологію і редагували нормативні акти. Як бачимо, суттєву увагу було приділено саме законотворчій процедурі.

Таким чином, проведене дослідження свідчить, що звернення до правового минулого збагачує юридичну науку і практику, сприяє кращому розумінню сучасного реформаторського процесу. Слід зазначити, що якість законів, їх ефективність, дієвість у регулюванні суспільних відносин значною мірою залежить від історичного досвіду законодавця, тому що правовий закон має формуватися шляхом історичного узагальнення соціальної дійсності, врахування позитивних здобутків та недопущення аналогічних помилок минулого.

Закономірностями становлення і розвитку законодавства Української Держави П. Скоропадського можна визначити певну послідовність (наскільки дозволяли обставини воєнного стану) розвитку правової системи, використання при цьому світового досвіду та пошук оптимальних шляхів реалізації основ державного суверенітету. Огляд законодавчих актів, що становили систему правових засад існування Української Держави дає підстави стверджувати про поступове юридичне оформлення всіх необхідних атрибутів незалежної демократичної держави.

Суверенне українське право знайшло свою об'єктивізацію у комплексі актів, грамот, відозв і законів, проголошених гетьманом П. Скоропадським. Основним завданням у становленні національної системи законодавства було утвердження та захист національного суверенітету.

Дослідження нормативно–правової бази періоду Гетьманату свідчить, що з позицій розвитку української держави ці сім з половиною місяців можна охарактеризувати як період справжнього розвитку. Законодавча діяльність гетьманської адміністрації розпочалася з визначення правових основ самого процесу законотворчості, які були проголошені у перший день приходу Гетьмана до влади. Українська Держава мала чітко окреслену територію, уряд, вона впевнено виходила на міжнародну арену. Було започатковано українську грошову систему, пожвавилося економічне життя, законодавчо закріплено створення власної армії. Особливо багато було зроблено в культурно–освітній сфері.

На жаль, на тринадцятому році незалежності сучасної України ще не прийнято закон про законодавчу діяльність.

Громадянська війна, економічна розруха не сприяли формуванню демократичного державного устрою в Україні. Однак політико - правові ідеї, втілені в правових нормах, набувають, на нашу думку, іншої цінності та значимості. Ці норми мали стати основними параметрами, висхідною розвитку всіх галузей права у більш сприятливих умовах.

Підготовлена стаття виконана у плані розробки теми "Система законодавства України в 1917-1920 pp."

Література

Вісник. Хмельницького інституту регіонального управління та права

Loading...

 
 

Цікаве