WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Правові засади будівництва української держави в період гетьманату П.П Скоропадського - Реферат

Правові засади будівництва української держави в період гетьманату П.П Скоропадського - Реферат

Правові засади будівництва української держави в період гетьманату П.П Скоропадського

Перед українським правознавством і зокрема її різновидом - історико-правовою наукою - стоїть широке коло проблем, які потребують ґрунтовної теоретичної розробки і вирішення. Цю проблемність посилює те, що до цього часу не здійснена належна оцінка багатьом важливим юридичним фактам українського державотворення і, як наслідок, не повністю використано важливий досвід державного будівництва, здобутий нашими попередниками. Тому виникає нагальна необхідність об'єктивного дослідження різних аспектів вітчизняної історії держави і права. Особливо значимим, на нашу думку, є правотворчий процес відродженої України. Історичний досвід дасть можливість критично оцінити процес правотворення і розбудови держави на сучасному етапі.

Україна стала на шлях національного відродження, що відповідно зумовлює потребу переоцінки та зміни ставлення до правової спадщини. Особливо важливим при стверджені національного суверенітету є збереження українських правових традицій. На думку відомого вченого - юриста Ю.М. Оборотова, "правові традиції забезпечують зв'язок між минулим, сьогоденням і майбутнім не тільки права і правової культури, але всієї культури суспільства в цілому. Традиції в - праві це правове спадкування, вони є синонімом абсолютного, вічного, існуючого в різні часи. їхній авторитет забезпечується корисністю, поширеністю, масовістю застосування, ефективністю дії. Традиції в праві в більшості випадків не мають потреби в примусі".

Зароки незалежності України науковці досить активно взялися за дослідження проблем розвитку та функціонування Центральної Ради, Гетьманату та Директорії як різновидів національної держави. У досліджуваний період в Україні виникла потреба, реальна можливість побудувати власну систему законодавства та сформувати основи національної держави. Тому врахування правового досвіду минулого дасть можливість уникнути помилок часів української революції та найбільш ефективно використати правову спадщину у сучасному державотворчому процесі.

Як зазначає А. Венгеров, система законодавства - це упорядкована за різними об'єктивними критеріями, обумовлена потребами соціального регулювання, життєдіяльності суспільства, певна множина самих нормативних актів, що формується для найбільш ефективного використання правових норм у суспільному управлінні2. Тобто це не просто сукупність нормативно-правових актів, а їх диференційована система, заснована на принципах субординації і координування її структурних елементів3.1 наскільки ця система є цілісною та стабільною і наскільки тісний взаємозв'язок між її структурними елементами, настільки визначається ефективність дії правового механізму, що впливає на формування та розвиток суспільних відносин в усіх сферах життя. З цієї точки зору значним прикладом стане законодавча діяльність в період національно-визвольних змагань 1917-1920 років. Близькість та аналогічність державотворчих процесів цього періоду із сучасністю не викликає сумнівів. Правда, ще дотепер цей етап викликає суперечливі оцінки, дискусії. Хоча донедавна він розглядався лише з точки зору пролетарської доцільності, питання ж про існування Української держави навіть не ставилося.

Звідси постала мета наукової розвідки не лише довести існування Української держави, а використовуючи сучасні теоретичні напрацювання, сучасні методи наукового пізнання провести ґрунтовний аналіз законодавчої діяльності, показати, яку тих надзвичайно складних умовах творилося право та законодавство молодої держави.

Нинішній стан у розбудові України має непростий характер. Країна переживає перехідний період і виробила поки що не достатньо повну законодавчу базу. Необхідно зауважити, що до проголошення незалежності України майже 80 % суспільних відносин регулювалися союзним законодавством. А це означає, що перед нами постала аналогічна проблема - по суті заново створювати національну законодавчу систему. І стають зрозумілими обсяг і складність завдань у створенні та розвитку української законодавчої системи, що є актуальними сьогодні. Адже вдосконалення та впорядкування законодавства - характерна риса процесу розвитку будь-якої цивілізованої правової держави.

Вищевикладені аргументи були вихідними при виборі теми дослідження, його мети, структури.

Останнім часом з'являються наукові розробки сучасних українських науковців, присвячені національно-визвольним змаганням 1917-1920 pp. Це дає підстави стверджувати про активне формування якісно нової групи дослідників, які потенційно визначають подальший хід історико-правових досліджень з цього питання. Варто підкреслити, що праці сучасних науковців відрізняються своїми зваженими підходами до поставлених проблем, спробами уникнути надмірної політизації процесу вивчення та аналізу історичних подій. У них наведена чимала кількість невідомих і маловідомих документів. Також ці праці охоплюють широкий спектр проблем, які пов'язані з діяльністю Української Центральної Ради, Гетьманату П. Скоропадського та Директорії.

Суттєвий внесок у дослідження питань розвитку української державності зроблено сучасними науковцями. Вагомими є дослідження історичних проблем розвитку законодавства України Ж. Дзейко, В. Землянської, О. Копиленка, М. Кравчука, В. Кумицького, О. Мироненка, П. Музиченка, Ю. Римаренка, А. Рогожина, В. Рум'янцева, О. Святоцького, Б. Тищика, І. Усенка, В. Чеховича,0. Шевченка,Ю. Шемшученка, О. Ярмиша та ін. Ці праці є свідченням зростання інтересу сучасних науковців до державотворчих процесів періоду Української революції 1917-1920 pp., до відтворення історичної справедливості.

З приходом до влади П. Скоропадського, політика Центральної Ради була повністю відкинута. Що до самого Скоропадського, то його концепція державного устрою напередодні захоплення влади і протягом тривалого періоду урядування може бути визначена як бюрократична військова диктатура. Як зазначав П. Скоропадський у "Спогадах": "Країну може врятувати тільки диктаторська влада, тільки волею однієї людини можна повернути порядок, розв'язати аграрне питання і провести ті демократичні реформи, які є такими необхідними для країни". Такі були аргументи відродження гетьманства як сильної диктаторської влади з метою виведення України з хаосу та анархії.

О. Тимощук підкреслює, що проголошення П. Скоропадським урядового курсу на ринкову економіку означало кардинальну зміну державних ціннісних пріоритетів. За умов попередньої соціалізації суспільного життя це спричинювало протидію до гетьманської влади в середовищі верств, які отримали найбільшу користь від революційного розподілу власності. Гетьманський уряд зіштовхнувся з необхідністю вжиття непопулярних дій, зокрема адміністративного і кримінального примусу, що відразу закладало зовнішню очевидність суперечностей між його деклараціями і засобами їхнього досягнення, робило владу гетьмана вкрай вразливою з боку опозиційних висловлювань.

На думку М. Кравчука, найціннішою у П. Скоропадського була його діяльність із створення Збройних Сил Української Держави. Тут він відзначивсь як професіонал. Гетьман очолив апарат Військового міністерства! Генерального штабу. Відповідно до ст. 5 "Законів про тимчасовий державний устрій України" він був Верховним воєводою Української армії і флоту. На відміну від Центральної Ради, соціалістичне керівництво якої не вважало за краще мати власну армію, сліпо вірячи у всесвітню соціалістичну революцію і загальний мир, гетьманська влада енергійно приступила до створення власних збройних сил.

Слід зазначити, що при всій неоднозначності оцінок, політична діяльність П. Скоропадського заслуговує на увагу саме з позицій розбудови Української держави. Подібно до всіх урядів доби так званих визвольних змагань 1917 - 1920 pp., Гетьманат носив характер експерименту. Українська держава П. Скоропадського базувалася на переплетенні монархічних, республіканських і диктаторських засад. Таке поєднання повинно було сприяти підвищенню рівня управління державою, що відповідало інтересам усього суспільства. Авторитарний режим П. Скоропадського виправдовував своє існування необхідністю національного звільнення і відродження.

Основи державного устрою, спрямованість державної політики має визначатися конституційними нормативно–правовими актами. До позитивного доробку уряду Української Держави періоду Гетьманату варто віднести те, що з перших днів розпочато створення правових основ її функціонування. Першими з них стали законодавчі акти конституційного права. Вони знайшли свою об'єктивізацію у "Грамоті до всього українського народу" та "Законах про тимчасовий державний устрій України" від 29 квітня 1918 р. Цими нормативно–правовими актами визначалася форма правління, система органів влади і управління, особливості законотворчого процесу. Відповідно до цих актів, Гетьман тимчасово перебирав на себе "всю повноту влади" і "влада управління належала виключно до Гетьмана України в межах всієї Української Держави". Крім того, "Гетьман стверджував закони, і без його санкції ніякий закон не мав юридичної сили"8. Хоча П. Скоропадський намагався надати Гетьманату форму і зміст правової держави, він був наділений істотним повновладдям і у сфері судочинства. За пунктами 1-8 "Законів" Гетьман за свою політично–державну діяльність не відповідав ані перед народом чи органами його представництва, ані перед законом. Фактично йому належала вся повнота державної влади.

Стосовно правових засад діяльності П. Скоропадського, в офіційних документах неодноразово наголошувалося, що в Україні будується правова держава. Так, у ст. 23 "Законів" зазначалось, що "Українська Держава керується на твердих основах законів, виданих в установленій черзі" і "сила закону, без виключення обов'язкова для всіх українських підданих і чужинців в Українській Державі перебуваючих". З метою забезпечення законності в державі ніхто не міг відмовлятись незнанням закону, "коли його було обнародувано існуючим порядком".

Юридично у "Законах" було закріплено широке коло прав і свобод людини, а саме: недоторканість житла, свобода вибору місця перебування і праці, право придбання та відчуження майна тощо. Власність проголошувалася недоторканою. Правда, практика підтверджує, що не завжди цих правових приписів дотримувалися.

"Закони про тимчасовий державний устрій України" можна вважати своєрідною конституцією, оскільки вони окреслювали і регулювали такі основні аспекти суспільного життя, як влада, повноваження уряду, права і обов'язки українських козаків і громадян, головні засади законодавчої діяльності, основи фінансової політики і судоустрою.

На підставі проведеного порівняльно–правового аналізу цих документів та на основі свідчень А. Гольденвейзера можна дійти висновку, що за невеликими відступами "Закони про тимчасовий державний устрій України" у певній мірі відтворювали нормативний матеріал Зводу Законів Російської імперії 1906 року.

Loading...

 
 

Цікаве