WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Організаційно-правові засади військового будівництва Західно-Української Народної Республіки - Реферат

Організаційно-правові засади військового будівництва Західно-Української Народної Республіки - Реферат

Наведеними актами почалося формування регулярного війська, але внаслідок війни, напруженої битви за Львів, збою в управлінні, відсутності чітко розробленої системи формування армії перші підрозділи і частини формувалися стихійно, за ініціативою окремих старшин. Виникли спочатку бойові групи, яким надавались найменування місцевості ("Хирів", "Щирець", "Янів" та ін.). Вони мали неоднорідну структуру, чисельність і зброю. І хоч дії їхні часто були не скоординованими, вони відіграли надзвичайну роль у захисті західних кордонів республіки.

22 листопада підрозділи Українських військ залишили Львів. Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя. За цих умов основою військової діяльності Державний Секретаріат і Президент ЗУНР вважали дії комендантів і планування операцій. Та для реалізації цієї ідеї вони не зуміли знайти в своєму оточенні відповідних військових діячів. Тому на посади коменданта і начальника штабу українських військ були призначені генерал російської армії М. Омелянович-Павленко (старший) і полковник російської армії С.Мишковський. їм обом випала історична доля формування регулярної Українсько-Галицької Армії (УГА).

Основи організації УГА були ретельно розроблені С.Мишковським у грудні 1918 року. Цей план базувався на врахуванні всіх військових українських груп, що вже діяли на фронті. Планом передбачалось утворення 3-х військових корпусів, кожний з яких повинен був складатися з 4-х бригад. Бригада, в свою чергу, складалась із чотирьох куренів піхоти, одного полку артилерії, сотні кавалерії, сотні саперів, технічних частин забезпечення, обозів, медичних відділів. До корпусу входили авіазагони і бронепоїзди. Практично корпус УГА міг діяти самостійно і вирішувати окремі стратегічні завдання на важливих ділянках фронту. Але до реалізації цього плану ДСВС приступив лише на початку 1919 року.

Вважається, що 21 листопада є початком польсько-української війни. Все, що діялось до того часу, було внутрішнім конфліктом між польським населенням і українською владою. З приходом до Львова регулярних збройних частин з корінної Польщі стало ясно, що розпочалась війна між Польщею, яку підтримувала Антанта, і Західноукраїнською Народною Республікою.

Загалом польсько-українську війну поділяють на три етапи20 з березня до червня 1919 року. Завершальний етап розпочався наступом українського війська під командуванням генерала О. Грекова, але нестача боєприпасів змусила відступити, поклавши кінець найславетнішим дням в історії УГА21.

Необхідно підкреслити, що створення Української Галицької Армії (назва УГА виникла після укладення договору з Добровольчою Армією генерала Денікіна, а ЧУТА після об'єднання УГА з Червоною Армією) розпочалось після проголошення ЗУНР у листопаді 1918 року. Польсько-українська війна прискорила створення власних збройних сил. УН Рада запровадила загальний військовий обов'язок, розробила військово-територіальний поділ держави. Мобілізації до Галицької Армії підлягали чоловіки віком від 18 до 35 років. Це було оголошено директивою (Розпорядком IV) ДСВС від 13 листопада 1918 року23. Чужонаціональне населення мобілізації не підлягало, але до призову зголосилися багато галичан не українського походження.

Три військові області з центрами у Львові, Тернополі, Станіславі підпорядковувалися військовому коменданту, до обов'язків якого входило набір новобранців, їхній вишкіл та поповнення діючої армії з вишколених частин.

Основу УГА складали військові частини, які брали участь у військовому перевороті 1 листопада, два бойових курені УСС, поповнення повітових команд і міського населення та група наддніпрянців у складі 2-х бригад і загону А. Долуда.

Розбудовою Української Галицької Армії займалась Начальна Команда Українського Війська (вище військове командування УГА), яка до 8 листопада 1918 року називалась "Українська Генеральна Команда"24. Практично це був Генеральний штаб, який здійснював управління військовими діями, організовував фронт, забезпечував прифронтову смугу. Начальна Команда УГА підпорядковувалась штабові Дієвої Армії УНР.

Головнокомандувач називався головним командантом, з липня 1919 року головнокоман-дувач ГА мав титул Начального Вождя, а його помічник - начальник булави (шеф Генерального штабу). Головнокомандувач із своїми помічниками очолював Начальну Команду. Після остаточного формування Начальна Команда ГА складалась із 2-х основних відділів: оперативного, який здійснював управління бойовими діями і мав в своєму складі підвідділи (оперативний, розвідувальний, зв'язку, доповнень), та організаційно-матеріального, який був відповідальний за організацію допоміжних служб і підрозділів і мав підвідділи (особовий, озброєння, підвозу, технічний, санітарний, ветеринарний, інтендантський, судовий, польового духівництва, літунський.

Аналогічна структура була в штабах корпусів і бригад. Усіма військовими справами відало Державне Секретарство Військових Справ, організоване 9 листопада 1918 року. Воно поділялося на військову канцелярію і 16 відділів. На нього покладались функції забезпечення мобіліза-ційними ресурсами.

Усі військові формування було об'єднано в три корпуси. До кожного корпусу входило 4 бригади, кожна з яких складалась з зв'язку, технічної сотні і допоміжних підрозділів. Назви корпусів і бригад мали порядкові номери, а бригади, окрім числа, отримували ще й назву місцевості формування (наприклад: VIII Самбірська, VI Равська бригади).

У Галицькій Армії була збережена рангово-посадова система і запроваджувались нові військові звання: стрілець, старший стрілець, вістун, десятник, старший десятник, булавний старший десятник, бунчужний, підхорунжий, хорунжий (мол. лейтенант), четар (лейтенант), поручник (ст. лейтенант), сотник (капітан), отаман (майор), підполковник, полковник, генерал-четар, генерал-поручник, генерал-сотник27. У питаннях присвоєння військових звань рішення приймав Державний Секретаріат за поданням ДСВС.

Отже, уряд ЗУНР зумів створити Галицьку Армію, яка мала визначену структуру і всі основні роди і види військ, характерні тодішній високоорганізованій армії.

Особливою подією в історії України стало возз'єднання УНР і ЗУНР в єдину Українську Народну Республіку. 22 січня 1919 року в Києві було проголошено "Актзлуки". ЗУНР увійшла в соборну Україну як Західна Область УНР (ЗО УНР). Здійснивши реорганізацію УГА, Начальна Команда підготувала нову наступальну операцію, яка увійшла в історію як "Вовчухівська операція". Але цей план не був реалізований, що негативно вплинуло на всю боротьбу УГА за українську державність. Суперечність і протидія рішень органів влади ЗО УНР планам операцій, Галицькою Армією. Становище ЗО УНР стало катастрофічним після наступу 24 травня румунського війська у тил ГА і зайняття Покуття.

У зв'язку з цими подіями 9 червня вся законодавча, виконавча і контролююча влада УН Радою ЗОУНР і Державним Секретаріатом була передана Є. Петрушевичу як уповноваженому диктаторові. З цього дня він взяв відповідальність за долю Української Галичини на себе.

У цей період Галицька Армія налічувала близько 50 тисяч військовиків. Серед усіх армій, що воювали в Україні, - української, більшовицької, білої - вона була чи не найбільш дисциплінованою й дійовою. Причиною воєнної катастрофи УГА були не військові перемоги ворога, а страшна епідемія хвороб, зокрема тифу. Власне, тоді зазнала невдачі горда Галицька Армія. Тиф вивів з ладу 90 % її складу. На підставі документів, поданих в "Історії Української держави XX століття" І. Нагаєвського - (римське видання), котрі містяться в додатках № 16 і № 9, доведено, що епідемію плямистого тифу в Галичину було завезено армією Галлера. Командування цієї армії розповсюдило викрадену у Франції сиворотку тифу серед галицьких військовиків "через молоко". Виходячи з цього, можна зробити висновок, що в часи українсько-польської війни вперше була застосована бактеріологічна зброя військами Франції і Польщі проти України.

Масова втрата особового складу примусила Начальну Команду ГА укласти перемир'я, а 6 листопада і договір, за яким УГА увійшла до складу "Збройних Сил Півдня Росії". А пізніше ця ж причина примусила укласти 12.02.1920р. договір з більшовиками і стати Червоною Українською Галицькою Армією (далі ЧУГА). На підставі цього договору були створені три бойові бригади, які входили до складу різних дивізій. Командиром ЧУГА був призначений В. Порайко. Але проти Армії УНР, що наступала з території Польщі разом з Польською Армією, вони воювати відмовилися, 2 і 3 бригади ЧУГА 24 квітня перейшли на бік Армії УНР, проте були роззброєні поляками і інтерновані в польські табори. Зовсім по-іншому поставилась до старшин і стрільців УГА більшовицька влада. Більшість їх розстріляно ЧК або вивезено в концентраційні табори в Кожухів, що під Москвою, а пізніше - на Соловки.

На цьому, по суті, закінчилися змагання за українську державність, проте ця боротьба не була марною. Вона потрясла глибинні основи народного життя, призвела до колосального піднесення національної свідомості і вивела на історичну арену нові покоління борців за волю України. Крім того, аналізуючи будівництво Галицької Армії, можна зробити низку висновків та уроків, які необхідно врахувати при вирішенні проблем створення національної армії на сучасному етапі.

Галицька Армія - це перша кадрова Українська Армія з усіма необхідними родами і видами військ, армія на той час сучасна, яка мала єдине командування, єдину штатну структуру, статути і єдину форму одягу. Це була армія найбільш професійна і вишколена, але недоліком ГА була відсутність досвідчених національних офіцерських кадрів.

Галицька Армія була високоорганізована, будівництво її базувалось на правових засадах. Тому за весь період державного будівництва цивільне польське населення не відчувало утисків чи переслідувань з боку військових сил. На відміну від Сходу тут не було допущено погромів, реквізицій. Можна стверджувати, що Галицька Армія була політично свідомою, народною армією, яка воювала за рідний край, за свій народ, а досвід ЗУНР ще раз підтвердив, що єдиним засобом вирішення питання про існування на світовій карті держави є наявність власних національних збройних сил33.

Підготовлена стаття виконана в плані розробки теми "Розвиток держави і права в Україні в 1917-1920 pp." Очевидно, що висвітлити такі важливі та доленосні події нашого державотворення у обмеженій за обсягом статті не можливо. Ця тема потребує подальшого висвітлення.

Література

Вісник. Хмельницького інституту регіонального управління та права

Loading...

 
 

Цікаве