WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Державний устрій козацької України (середина - II пол. XVII ст.) - Реферат

Державний устрій козацької України (середина - II пол. XVII ст.) - Реферат

Після смерті Б. Хмельницького його наступник І.Виговський з метою залучення на свій бік вищої козацької старшини, невдоволеної тим, що гетьман "...володів усім один, що накаже, то всім військом і роблять" [3, 764], на Корсунській Генеральній раді 1657 р. запевнював старшину, що "...без вашої військової ради жодних справ не буду робити" [1, 43]. Однак, як справедливо відзначають політологи, в часи суспільних макрореформувань, загострень протиріч між різними верствами й громадянськими силами, викликаними в результаті зламу традиційних соціальних структур, як правило, в суспільстві формується потреба в лідері харизматичного типу уособленні всієї влади в одній керівній особі — як засобі толерантного співіснування розшарованих верств і спільнот [15]. Реагуючи на суспільні тенденції, І.Виговський вже навесні 1659 p., відправляючи послів на Варшавський сейм, що мав ратифікувати Гадяцьку угоду 1658 p., доручив їм домагатися, аби після його смерті один з братів—Данило "...без жодних виборів... успадкував Велике Гетьманство і Київське воєводство...", а другий брат — Костянтин "...успадкував би пільне гетьманство...", щоб у такий спосіб "...на Україні не доходило до вибуху заворушень..." [13, 347].

У пізніші часи авторитарні тенденції й прагнення до трансформації виборної гетьманської влади в спадкову монархічну виразно проявилися в політиці Д. Многогрішного, І. Самойловича та І. Мазепи, кожний з яких намагався зосередити у своїх руках якомога ширше коло владних прерогатив та ще за життя визначити свого наступника [17, 29]. Навіть гетьман П. Дорошенко, котрого дослідники називають найбільш послідовним традиціоналістом, що свято дотримувався давніх козацьких звичаїв та порядків, за інформацією джерел, не лише прагнув "довічного гетьманства" і передачі його "...після нього сину і внуку його неодмінно...", але й виношував плани "...стати удільним князем...", "...удільним паном і володарем всієї України...", домогтися "...незалежної ні від кого монархічної влади..." [10, 663].

Тенденція до посилення гетьманського авторитаризму викликала активну протидію з боку вищої старшини, яка часто-густо отримувала дійову допомогу з боку російської влади. Зокрема, монархічні прагнення Д. Многогрішного та І. Самойловича стали однією з головних причин усунення їх старшиною від влади. Крім того, протягом усієї другої половини XVII -XVIII ст. в політичному курсі Москви виразно простежується тенденція до обмеження гетьманських прерогатив на свою користь та перерозподіл їх з-поміж вищої козацької старшини. Так, уже Переяславські статті 1659 р. конституювали положення, відповідно до якого новообраний гетьман був зобов'язаний їхати в Москву "...й видіти его государскіе пресвітльїе очи...", аби з рук царя отримати булаву, хоругву і на гетьманство жалувану грамоту царя. Крім того, відтепер гетьман позбавлявся права самостійно розпоряджатися українським військом, без санкції царя воювати з сусідніми країнами чи надавати їх правителям військову допомогу, "...без рады й совіту всей черни..." не мав права призначати на полковницькі і старшинські уряди, а також позбавляти старшин влади. Окрема стаття обмежувала компетенції гетьмана у судовій сфері, виводячи з-під гетьманської юрисдикції в карних справах цілу низку старшин, які мали особливі заслуги перед царем [1, 262-269].

Відповідно до Глухівських статей 1669 р. гетьман позбавлявся права на ведення зовнішньополітичної діяльності, а також передбачалася його підсудність російській владі [4, 217-228]. Конотопські статті 1672 р. для того, аби старшина надалі не зазнавала від гетьмана "неволі і жорстокості", закріплювали положення, що забороняли українському правителю одноосібно, без ради зі старшиною, карати козацьких урядовців, провину яких відтепер мав обов'язково засвідчити Генеральний суд, а також позбавляти старшину урядів [8, 31]. Коломацькі статті 1686 р. обмежували прерогативи гетьмана у сфері поземельних відносин, забороняючи йому без узгодження з Москвою відбирати у власників надані гетьманом і підтвердженні царськими грамотами рангові Грунти і промисли [7, 72-73].

Вважаємо, що курс Б.Хмельницького на утвердження монархічної форми правління випливав із глибокого розуміння гетьманом історичної перспективи розвитку держави. Монархія сприяла консолідації еліти і суспільства навколо державної ідеї, розвитку національної свідомості, запобіганню гострої боротьби за булаву. Деструктивні прояви частини старшини і запорожців, послаблення гетьманської влади в умовах старшинського всевладдя, на нашу думку, негативно позначилися на розвитку політичної ситуації в державі, коли боротьба за владу між старшинськими угрупуваннями і загострення соціальних суперечностей в суспільстві призвели до територіального розподілу козацької України. Тому наступні гетьмани четвертого (1663-1668 pp.) та п'ятого (1668-1676 pp.) періодів Національної революції як Лівобережної, так і Правобережної України, прагнули зміцнити гетьманські прерогативи: при збереженні республіканських традицій (П. Тетеря, на перших порах П.Дорошенко, І.Брюховецький) чи перетворити гетьманську владу на монархічну (у другій половині гетьманування Д. Многогрішного та І. Самойловича). Ці державні діячі розуміли, що міцна владна вертикаль повинна принести політичну стабільність в суспільство. Проте через коротку тривалість існування Української держави плани не реалізовані. В умовах тенденції поступового обмеження автономії Гетьманщини протягом другої половини XVII-XVIII ст. Російською державою відбувається невпинне звуження гетьманських повноважень.

Література

1. Акты Южной и Западной России (далі - Акты ЮЗР) - СПб, -Т. IV. - 1867.

2. Акты ЮЗР - СПб, Т. X. - 1872.

3. Акты ЮЗР - СПб, Т. XI. - 1882.

4. Источники малороссийской истории, собр. Д.Бантыш-Каменским. - М, 1858. - Ч. I

5. Русская историческая библиотека. - СПб., 1884 -Т. VIII.

6. Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы в трех томах. -М., 1954. -Т. 2.

7. Горобець В. Політичний устрій українських земель другої половини XVII-XVIIIcm. - К, 2000.

8. Горобець В. До питання про еволюцію гетьманської влади в Україні в першій третині XVIII cm. // УІЖ. - 1993. -№ 2-3. - С 70-75.

9. Грушевський М. Історія України - Руси. - Т.9: К.-Л., 1991.

10. Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльності -Нью-Йорк, 1985.

11. Крип 'якевич І Богдан Хмельницький. Вид. 2-ге. - Львів, 1990.

12. Крип 'якевич І Студії над державою Богдана Хмельницького //Ювілейний збірник НТШ. - Львів, 1925.

13. ОлянчинД Пункти Івана Виговського українським послом на Варшавський сейм 1659р. // Зап. НТШ. -Львів, 1991 - Т.222. - С.345-353.

14. Плохій С. Божественне право гетьманів: Богдан Хмельницький і проблема легітимності гетьманської влади в Україні // MediaevaliaUkrainica: ментальність та історія ідей. -Т.3. -К., 1994 -С 98-106.

15. Рябов С, Томенко М. Основи теорії політики - К., 1996.

16 Смолій В., Степанков В. Українська Національна Революція XVIII cm. (1648-1676) // Україна крізь віки. -Т.7 -К., 1999. 17. Степанков В. Проблема становлення монархічної форми правління БогданаХмельницького (1647-1657) // УІЖ. - 1995. - № 4. - С 19-29.

Loading...

 
 

Цікаве