WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Зовнішньополітична діяльність уряду Ю. Хмельницького 1659 - 1662 pp. - Реферат

Зовнішньополітична діяльність уряду Ю. Хмельницького 1659 - 1662 pp. - Реферат

Ці вимоги уряду свідчили не лише про захист інтересів держави, а й про турботу за православне населення у Речі Посполитій та про збереження авторитету козацької України на міжнародній арені. Оскільки Борисівська комісія так і не розпочала своєї роботи, гетьман вислав у березні 1660 р. послів до Варшави, які підтвердили вимоги гетьманського уряду перед королівським двором12. Не дивлячись на заборону зовнішніх зносин, він намагався відновити відносини із Придунайськими князівствами, прагнучи мати в них політичних союзників, які б допомогли йому захищати українські національні інтереси. Так, на початку 1660 р. були налагоджені стосунки із трансільванським князем Ракоці, від якого у травні 1660 р. до Чигирина прибув посол Ян Ізграв. Він проінформував Ю.Хмельницького про згоду князя надати військову допомогу українському уряду проти Речі Посполитої13. Гетьман підтримав акцію повернення молдавському господарю КЩербану престол, якого Туреччина наприкінці 1659 р. позбавила влади. Протягом 1660 р. він через уманського полковника М.Ханенка активно вів переговори із К.Щербаном, який осів у Кам'янці-Подільському прагнучи завдяки військовій підтримці господаря здобути в його особі політичного союзника14. За дозволом Із Москви, Ю.Хмельницький намагався встановити добрі стосунки і з урядом Отаманської Порти. Наприкінці літа 1660 р. до турецького двору в Єдикулі було вислане посольство на чолі із Д.Кононовим15. З'ясувати мету посольства не вдалося. Маємо дані із пізніших джерел про намагання гетьмана знайти сильнішого протектора. Можливо, це була його перша спроба в цьому плані.

Таким чином, протягом періоду з жовтня 1659 - до вересня 1660 pp. уряд намагався забезпечити державі внутрішню автономію та право на самостійну зовнішньополітичну діяльність (Жердівські статті), після Переяславського договору прагнув розширити рамки її автономії (місія А.Одинця та П.Дорошенка), дбав про захист українських інтересів та робив спроби заручитися підтримкою придунайських князівств, Криму та Порти у боротьбі проти Польщі.

Підписання Чуднівського договору у жовтні 1660 р. позбавляло гетьманську адміністрацію права на самостійну зовнішньополітичну діяльність. Нагадуємо, що Гадяцькі статті не дозволяли гетьманові приймати іноземні посольства - "жодних посольств від сторонніх держав гетьман приймати не може, а якщо б такі з'явилися, то відряджати їх до королівської величності..."16. За пунктом 2 Чуднівської умови Ю.Хмельницький був зобов'язаний відмовитися від влади як московського царя, так і інших сусідніх володарів, за винятком польського короля. За пунктом 7 українська сторона повинна була б підтримувати мирні стосунки із Кримом, як "того вимагає приязнь між Річчю Посполитою і ханом Кримським"17.

Отже, офіційна Варшава прагнула позбавити український уряд права суб 'єкта міжнародних відносин, побоюючись, що вона зможе собі знайти союзників проти Речі Посполитої та давала дозвіл лише на зносини із Кримським ханством. Тому з кінця 1660 р. зовнішньополітична діяльність українського уряду проводилася, в основному, в двох напрямках: 1) приймалися заходи по захисту прав і вольностей Війська Запорозького перед королівським двором; 2) зміцнення стосунків із татарськими офіційними колами у надії з їх допомогою звільнити від польської залежності Правобережжя, а від московської - Лівобережжя. За нашими підрахунками, з кінця 1660 р. до кінця 1662 р. із Чигирина було направлено 12 посольств і посланців до Яна-Казимира і відомих державних діячів (М.Пражмовського, Є.Любомирського та С.Потоцького). Так, відразу після Корсунської Генеральної ради у листопаді 1660р. Ю.Хмельницький відіслав свого посланця до Варшави, щоб повідомити короля про своє затвердження та прохати уряд залишити за Військом Запорозьким "попередні вольності і Гадяцькі умови"18. Крім того, за рішенням самої ради до коронного маршалка Є.Любомирського було відправлено генерального обозного ТНосача, який мав владнати справи щодо визначення місця розташування коронного війська; а також клопотатися про відкликання Бахчисараєм татарських орд з У країни і.

На початку грудня до Кракова, де тоді перебував король із двором, Ю.Хмельницький спорядив представницьке посольство за участю С.Голухівського, С.Півня, Я.Креховецького та О.Скородкевича з козаками. Вони мали домагатися підтвердження Чуднівської угоди; повернення православним захоплених уніатами єпископств, церков та їхнього майна і володінь: щоб жовніри не чинили безчинств українському населенню при постоях; пробачення полковникам ТЦецюрі, П.Апостолу В.Дворецькому за їх підтримку у воєнній кампанії Московії; щоб митрополит повернувся до Києва. Ставилася окрема вимога про надання допомоги КЩербану а в разі відмови - просити хоча б надання йому притулку на території Речі Посполитої. Чернігівський воєвода повинен приїхати до Чигирина, щоб скласти нові пункти замість викресленого положення про Руське князівство. Посли мали заручитися підтримкою коронних та литовських урядовців та отримати обіцянку короля і сенаторів щодо підтвердження на майбутньому сеймі вимоги українського посольства. Окремий пункт інструкції вимагав оперативного вирішення польськими урядовцями козацьких прохань, бо інакше - "і союзники Польщі перейдуть на сторону Москви"20.

Наприкінці грудня 1660 р. із Чигирина до Яна-Казимира був висланий медведівський сотник С Опара із царськими грамотами до Ю.Хмельницького, привезені капітаном Ф.Сухотіним. Сотник мав завдання доставити до двору і самого російського офіцера, проте з умовою, що поляки повернуть Ф.Сухотіна до гетьманської резиденції - для обміну його на українців, ув'язнених у Москві. Крім того, сотник повинен був представити королю прохання гетьмана, щоб жовніри і орди не грабували й не спустошували край, а краще були б використані у Лівобережній Україні для боротьби з "барабашами" й російськими залогами: "козаки наших полків давно б пішли за Дніпро, але не можуть залишити своїх дітей і дружин на жовнірів і орду". Ю.Хмельницький докоряв Яну-Казимиру за не присилання коронного війська для походу за Дніпро - "хоч в нас і руки віднялись від писання". С.Опара мав також прохати, щоб "король надіслав посланця до хана, щоб той втихомирив орду", яка під личиною допомоги грабує і спустошує Україну та щоб козаків не витісняли із шляхетських маєтків21.

Зважаючи на небажання королівського двору псувати стосунки із Мехмед-Гіреєм, гетьманська адміністрація вирішує самостійно розв'язати проблему перебування татарських орд на Україні. З цією метою у грудні 1660р. був укладений договір - "Вічний мир" із Кримським ханством, який передбачав окрім визнання недоторканості державних кордонів обох сторін і надання Ю.Хмельницькому допомоги з Криму проти Москви та лівобережної проросійської старшини22. Він, які в свій час договір І.Виговського із Кримому лютому 1658 p., залучав зовнішню силу для владнання внутрішньополітичних конфліктів та надавав можливість кримському керівництву втручатися у внутрішні українські справи. Проте, на нашу думку, іншого виходу в уряду Ю.Хмельницького не було, оскільки Польща, що переживала політичну та економічну кризу, не в змозі була надати суттєву допомогу у боротьбі проти Росії та "барабашів".

Український уряд робить спробу відновити К.Щербана - свого політичного союзника - на господарському престолі у Молдавії, надавши йому воєнну допомогу наприкінці січня 1661 р. Проте вона закінчилася невдачею, не принесла українській стороні жодних позитивних результатів, а лише погіршила стосунки її із Кримським ханством та Туреччиною23.

Loading...

 
 

Цікаве