WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Зовнішньополітична діяльність уряду Ю. Хмельницького 1659 - 1662 pp. - Реферат

Зовнішньополітична діяльність уряду Ю. Хмельницького 1659 - 1662 pp. - Реферат

Зовнішньополітична діяльність уряду Ю. Хмельницького 1659 - 1662 pp.

Сучасні державотворчі процеси, що відбуваються в Україні, супроводжуються зростанням інтересу до вітчизняної історії, прагненням всебічно пізнати і творчо осмислити історичний досвід, набутий на різних, насамперед переломних, етапах поступу суспільства. Нинішній період розвитку держави постійно вимагає відповіді на запитання: як подолати суперечності та небезпеки на цьому нелегкому шляху, які історичні уроки є особливо актуальними.

Однією з проблем, що вимагає, на наш погляд, підвищеної уваги науковців, є дослідження еволюції політичної структури в Українській державі протягом другої половини XVII-XVIII ст. в цілому, і, зокрема, за гетьманування Ю.Хмельницького (1659-поч.І663 pp.), коли все більше втрачався національний суверенітет.

Розробка даної теми становить значний науковий інтерес і тому, що гетьманування Ю.Хмельницького припадає на один із етапів Руїни - складний період в історії козацької України. Питання передумов та причин її руйнації до цих пір залишаються дискусійними. Поза увагою вчених залишився весь комплекс питань внутрішньої та зовнішньої політики уряду Ю.Хмельницького. Змальовуючи гетьмана жалюгідною постаттю, переважна більшість дослідників вдавалася до надмірних спрощень, не помічаючи його спроб розширити межі української автономії, виваженою соціально-економічною політикою запобігти соціальним вибухам в суспільств, подолати відцентрові тенденції в державі та не допустити її територіального розколу.

Прихід до Ю.Хмелышцького у вересні 1659 р. відбувся у складній внутрішньополітичній і зовнішньополітичній ситуації на Україні. На Лівобережжі перебували значні сили російського війська, тому продовження війни з Росією практично означало подальшу ескалацію громадянської війни. Водночас розірвання Гадяцького договору кидало б її у вир воєнних дій із Польщею та Кримським ханством. Шансів отримати самотужки перемогу у них не було. Уряд прийняв вірне на той політичний момент рішення діяти обережно, використовуючи суперечності між Московією та Річчю Посполитою. Ще на початку вересня 1659 р. гетьман послав ченця Нікольського Пустиного монастиря Феодосія до київського воєводи В.Шереметьева із повідомленням, що "він і все Військо Запорозьке хоче служити царю, як і його батько, і не хоче битися із царської величності ратними людьми, а з ляхами"1.

Одночасно уряд прагнув заручитися підтримкою турецького султана та зберегти союзницькі стосунки із кримським ханом. Так, у вересні 1659 р. у Чигирині перебував турецький посол, який прибув ще до І.Виговського та після його зречення від влади підтримав новообраного гетьмана й обіцяв Ю.Хмельницькому прислати 40-тисячне військо для боротьби з Росією2. Гетьман направив до Бахчисараю посольство із листом до Мехмед-Гірея, в якому переконував хана приділити більше уваги розв'язанню власних державних проблем, зокрема, захисту прикордонних улусів, а не надсилати татар на Україну3. Українські посли, "посилаючись на дружбу Б.Хмельницького з татарами", заповнювали його у бажанні нового гетьмана зберегти мирні відносини із своїм південним сусідом. Зі свого боку Мехмед-Гірей схиляв гетьмана до укладання "миру із польським королем, як своїм давнім паном"4. Водночас він пообіцяв попрохати турецького султана надати українцям допомогу в боротьбі із Росією та спонукати королівський двір активніше підтримувати військовою силою Ю.Хмельницького5. Уряд прийняв рішення відкрито не розривати ні з Польщею, ні з Росією, виграти час і обрати для себе найбільш оптимальний варіант союзу з однією із сусідніх держав, оскільки затверджені польським сеймом Гадяцькі статті не задовольняли більшість козацтва. На початку жовтня уряд надіслав листа до Яна-Казимира та приступає до вироблення Жердівських статей. В листі до короля від 4 жовтня гетьман зазначав, що Військо Запорозьке залишається у підданстві й. к. м. на основі наданих Яном-Казимиром "привілеїв на вольності і свободи", звинувачував І.Виговського у пролитті невинної крові у міжусобних війнах та обіцяв заспокоїти "задніпровське свавілля"6. Жердівські статті були розроблені на основі договору 1654 р. з Москвою, із врахуванням уроків україно-російських відносин у 1654-1659 pp. та передбачали збереження внутрішньополітичного суверенітету Української держави. Окрім пунктів про зміцнення прерогатив гетьманської влади, вони вимагали повернення українському уряду права на міжнародні зносини та участі козацьких посольств у переговорах Росії із сусідніми країнами у складі укладання нею мирних договорів. До складу Гетьманщини повинна була бути включена територія північної Чернігівщини та частина Білорусі, на якій козацькі полки визнали владу українського гетьмана; заборонялось перебування на українській території російського війська і воєвод (за винятком Києва). Підкреслювалися збереження за всіма прошарками українського населення різного роду прав, привілеїв, а також незалежність українського митрополита від російського патріарха7.

Проте, через розкол української еліти російській стороні вдалося нав'язати невигідні для України умови Переяславського договору. За ними вона повністю виключалась із міжнародних зносин; гетьманові не дозволялося ані приймати послів, ані відправляти їх в іншу державу; в разі прибуття послів у якихось справах їх мали посилати до царя (ст. 9); ст. 10 забороняла зносини із Кримом, а у 4 ст. містилась вимога без дозволу царя не допомагати іншій стороні8.

В цілому статті 1659 р. були значним кроком назад порівняно із договором 1654 р. Зрозуміло, що "державницьке угрупування" старшини бажало скасування невигідних статей, і з метою їх виправлення до Москви було споряджене велике представницьке посольство, до якого входили 4 полковники: черкаський А.Одинець, чигиринський П.Дорошенко, миргородський П.Апостол, київський В.Дворецький, 2 наказних полковники - корсунський О.Тецкевич, уманський М.Булига і 36 сотників, 2 писарі, 168 козаків9. Така кількість української делегації мала б засвідчити Москві всю серйозність запропонованих нею змін та доповнень до Переяславських статей 1659 р. Посольство на початку грудня прибуло до Москви, де мало тривалі переговори із боярами і дяками з приводу нових статей та змін у статтях Б.Хмельницького. Про ці петрактації та резолюції на них Олексія Михайловича було складено протокол, за яким ми можемо прослідкувати вимоги українського уряду: 1) щоб царські воєводи були лише у Києві та Переяславі; 2) посли Війська Запорозького мали право віддавати привезені грамоти безпосередньо цареві і щоб грамоти читалися в присутності послів, а також про повернення незалежного козацького суду; 3) щоб цар не приймав жодних прохань і листів від старшини, духовенства, посполитих і Запорожжя без супроводжуючих їх листів; 4) щоб при мирних переговорах з Польщею та іншими державами посли Війська Запорозького мали "вільний голос"; 5) про скасування заборони зносин із Кримом; 6) про повернення права міжнародних зносин; 7) про пробачення вини родичам і прихильників .Виговського та про звільнення ясиря, набраного московським військом; 8) про допомогу військам проти поляків і татар; 10) про призначення Житомирського староства під гармату військову10.

Таким чином, пропозиції українського посольства щодо внесення змін до статей Переяславського договору торкалися всіх сторін державного життя і мали за мету повернути українсько-російським відносинам форму конфедеративного союзу. Проте, російське керівництвоне пішло назустріч проханням української сторони. Було дозволено: вислати своїх післанців для участі в переговорах із Річчю Посполитою; з Кримом, Валахією та Молдавією мати тільки зносини у прикордонних справах. Цар погодився із доцільною пропозицією самостійно вирішувати справи у відбитті ворожих наступів на Україну із залученням московських ратних людей, щоб через "велику протяжність доріг Україна не зазнала від неприятеля упадку Ігоря" [307, с 1-8].

Як бачимо, поступки російського керівництва носили другорядний характер. Після царської грамоти на старшинські чолобитні зовнішньополітична діяльність українського уряду переходила в іншу площину: втративши право на самостійний характер, вона велася тільки за дозволом із Москви та під контролем Посольського приказу. Гетьманський уряд намагався скористатися хоч цими обрізаними правами. Так, було прийняте рішення спорядити посольство до Борисова, щоб на переговорах Росії з Польщею захищати національні інтереси. Окрім питання демаркації кордону з Польщею, українське посольство на чолі із В.Золотаренком та його помічниками Ф.Коробкою та К.Матюхою мало домагатися від польської сторони вільного сповідання православної віри на території Речі Посполитої; підпорядкуванню київському митрополиту львівського, володимирського, перемишльського і холмського єпископств; дозволу польським і литовським купцям торгувати в Україні, а українським у Польщі; ставилася вимога у зносинах польського уряду із Військом Запорозьким офіційне користування українською мовою як державною11.

Loading...

 
 

Цікаве