WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Схід України в інтегративних процесах сучасного державотворення - Реферат

Схід України в інтегративних процесах сучасного державотворення - Реферат

Виходячи з таких реалій громадсько-політичний сектор Донбасу не є інтеґративним чинником і найближчим часом навряд чи таким стане. Хоча спрямованість донеччан на вирішення саме матеріальних проблем болить всім в Україні (для багатьох – за умови, якщо це не за рахунок мови, культури, державного суверенітету і т.д.) і безперечно має інтеґративний потенціал від Сходу до Заходу і від Півдня до Півночі країни (як тут не згадати В.Винниченка, який ще на початку ХХ ст. говорив про необхідність поєднувати націонал-демократичні та економічні гасла і програми).

Дуже цікавим є питання – чи могло бути по-іншому на Донеччині з ННО і партіями? Попри, здавалося б, зрозумілу відповідь: "Ні, не могло, бо реґіон дуже проблемний", не все так просто. "Патронажність" – це вже сьогоднішня риса партій і електорату в реґіоні. У перехідній фазі – на самих початках "оксамитової революції" 1989-1991 рр. в діях її фігурантів, - шахтарських страйкомів, новонароджених громадсько-політичних організацій і рухів, - було значно більше пасіонарності, паростки якої, на жаль, були витоптані, і не без участі спершу Центру, а потім – завдяки цинізму олігархів і політиків.

Ми вже згадували, що першою масовою і дуже потужною, як на 1989-й – початок 1990-х рр. громадсько-політичною організацією Донеччини було Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т.Шевченка (1500 фіксованих членів, близько 65 осередків у всіх містах області, 3-річне існування щотижневого "Дискусійного клубу" в Донецьку, заснування газети "Східний часопис", яка виходила ряд років масовим накладом 10 тис.). Але реалії перших років "оксамитової революції", коли масове рушення вже в перші два роки (1989-1990) дало 450 тис. членів Всеукраїнського ТУМ, напевно декого налякало... Зрозумівши безперспективність усіляких "наїздів" та ТУМ ззовні, Товариство "завалили" зсередини. 12 жовтня 1991 р. ТУМ перейменували на "Просвіту" і змінили Статут. Ось одна з численних реакцій на ті події – голови шанованого в країні осередку ТУМ Київського університету ім. Шевченка п. Віталія Радчука, видрукувана не на "гарячу голову", а вже аж у 1998 р. [4]: "Щоб знищити могутню спілку однодумців – не треба її переслідувати (крий Боже освітити їй шлях ореолом великомучениці). Досить її очолити, розкрасти зсередини...підсадивши амбітного крикуна-пройдисвіта, щоб відлякував своєю мораллю одних і принаджував інших, а найкраще – підмінити їй і відібрати в неї святу ідею". Хоч і дещо емоційно, але на загал правильно. Залишається й до сьогодні без відповіді питання – "А де ж були шановані засновники Товариства, відомі на всю країну і світ поети і політики?". Констатуємо, що дійсно ідеювідібрали, бо у Статуті "Просвіти" (якої славної колись – але в інші часи – часи підневільні, коли Україна була під Польщею, під Росією), вже не було першим пунктом записано як у ТУМ "утвердження української мови у всіх ділянках державного й суспільного життя" (подібний пункт перенесений десь далі), метою ж нової "Просвіти" (як, до речі, і старої) перш за все заявили "поширення знань серед населення". На всіх цих моментах я зупиняюся так докладно лише тому, що вони, як показав майбутній хід подій, і можливо на Донбасі ще не раз покаже, виявилися надзвичайно важливими. "Просвітяни" і "тумівці", на яких поділили ТУМ у Києві у далекому 1991-у, вже не були тією потужною силою, як раніше. Особливо постраждала Східна і Південна Україна. Тут, де мовне питання таке делікатне, було підірвано перші паростки національно орієнтованого громадянського суспільства. Потужну народну ініціативу знизу загасили зверху. Інший шанс було втрачено у 1996-у, коли керівництво Руху фактично відхилило пропозицію зі Сходу докорінно реорганізувати партію, надавши якісно нового – вищого – значення соціально-економічним питанням і змінити кадрову політику щодо керівництва (надавати перевагу не "особисто відданим" – "фахівцям-патріотам"). Така реорганізація Руху просто рятувала організацію, яка скочувалася до кризового стану, давала їй шанс на нове життя. Особливі можливості з'являлися у Сходу і Півдня – новий Рух з фахівцями на чолі і з соціально-економічними пріоритетами (поряд, звичайно, зі старими національно-демократичними) незаперечно мав би успіх і свій електорат у Східній і Південній Україні. Це не було утопією. Навіть навпаки, за нових лідерів і нових програмних настанов очікувався ренесанс Руху. Але шанс було втрачено.

Ще одна характерна риса громадських організацій Сходу з державницькими пріоритетами – їх нескоординованість, фінансова і кадрова бідність і майже повна автономність в роботі. Асоціації тут практично відсутні. Щодо фінансування, то ми знаємо, що, наприклад, у Франції й Німеччині більшість своїх коштів ННО отримують від уряду. У нас – від пожертв, які на Сході знищенно малі (пропоную учасникам Конгресу як експеримент провести дві-три спроби фандрейзингу серед промисловців Донбасу на користь розвитку української мови, українського театру, української книги тощо).

Але все це, як показує практика, "можна пережити" – самому створити Асоціацію організацій-партнерів, врешті і результати фандрейзингу (мистецтва здобувати гроші) залежать від таланту. Скажімо, в Українському культурологічному центрі разом з НТШ, "Україна-Світ" та ін. організаціями видається чотири періодичних видання, за 10 років здійснено понад 100 видавничих проектів, причому серед них і словники, енциклопедії. Все це реалізовано тут, у Донецьку, попри тихий спротив багатьох посадовців від науки.

А от з вимушеною автономністю гірше. Схід України фактично залишений всіма сам-на-сам зі своїми проблемами (на Півдні більш багаті київські ННО хоча б поєднують конференції з відпочинком – то він менш ізольований). На терикони ніхто їхати не бажає. Цікавитися проблемами місцевих організацій – теж. Ось приклад – в шанованій газеті "Свобода" 24 грудня 2004 року було надруковано матеріал "На порядку денному – програма "Східня Україна", за якою ми (Український Культурологічний Центр в Донецьку) пропонували всім українським організаціям у Світі, - громадським, науковим, молодіжним, кредитовим, професійним тощо, - зацікавленим розвитком демократичних процесів, українського відродження на Східній Україні долучитися до співпраці зі Сходом. Ми ж готові були і є, як ресурсний центр, взяти на себе посередницькі функції. Не відгукнувся НІХТО. Ми розуміємо, що діаспора не є фінансово спроможною допомагати ННО України. Та і віра в ефективність цього сьогодні вже мала. Але слабкі ННО на Сході не спроможні самі поліпшити ситуацію. Схід, як і вся периферія, поіґнорований Центром, столицею, де мають офіси головні організації-грантоїди. У 1989-1991 рр. в структурі Народного Руху була чудова ідея інтеґрації Сходу і Заходу через співпрацю первинних організацій. Зараз вона практично скрізь "тихо відійшла". Щодо нової влади, то фактично ніяких суттєвих змін на краще вона до сьогодні не принесла.

Що робити? Треба докорінно міняти саму філософію ставлення до Сходу (не можу не погодитися тут з відомим народним депутатом від Донеччини Володимиром Рибаком – "треба почути Схід"), а також філософію розвитку "третього сектору" в країні. Раніше все було пущене на самоплив, а точніше самовиживання. Справжній господар так не чинить. Не закордонні фонди повинні вести перед у фінансовому забезпеченні вітчизняних ННО (по суті винаймати їх на роботу на конкурсній основі і визначати пріоритети діяльності), а наші перший (державний) і другий (бізнесовий) сектори повинні поопікуватися про третій (громадський) через відповідні закони, пільги підприємцям-жертводавцям тощо. Хочеться вірити, що так буде. Але "доки сонце зійде – роса очі виїсть".

Отже, і громадський сектор, і партії Східної України сильно відрізняються від таких самих в іншій частині і не є сильною опорою інтеґративним державотворчим процесам у державі.

Економіка.Промисловий Схід України найсуттєвішим чином впливає на долю країни саме через економічний фактор. На Донеччині – в серці Донбасу – створюється 25% ВВП України. Тут діє 822 промислових підприємства, зосереджено більшу частину видобутку вугілля країни. Проживає 4686,4 тис.чол. (93% - у містах). Кількість населення реґіону скорочується з темпом 1% на рік. При території 4,4% від території України і 9,9% населення України на Донеччині розташовано 11,2 основних фондів, 21,2 промислового виробництва держави, Донбас дає 21,5% експорту, 9,5% інвестицій у основний капітал [22].

Loading...

 
 

Цікаве