WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Громадянське суспільство в дискурсивно-етичних практик - Реферат

Громадянське суспільство в дискурсивно-етичних практик - Реферат

Реферат на тему:

Громадянське суспільство в дискурсивно-етичних практик

Чому громадянське суспільство?

З 1980-х років інтерес до теорії і практики громадянського суспільства неухильно зростає. Він пробудився спочатку у соціалістичних країнах Центральної Європи у формі ідеологічної і філософської опозиції до комуністичних режимів та пануючої марксистсько-ленінської теорії, що їх живила теоретично і духовно.

Відновлення інтересу до громадянського суспільства, передусім під впливом реальних змін у Центральній Європі, було жваво сприйнято у Західній Європі і особливо в США. Скажімо, у деяких європейських країнах (Іспанії, Греції, Португалії), як і в Центрально-Східній Європі, актуальними були потреби демократичного реформування. В інших країнах, зокрема в США, за потенціалом громадянське суспільство побачили можливості поглиблення демократії і надто - засоби організованого спротиву бюрократії, корупції, монополізмові, що пов'язані з будь-якою державною владою. Потрібно наголосити, що, наприклад, в США громадянське суспільство, яке має тут характер класичної моделі, завжди було активним і вже давніше домоглося законодавчих підстав здійснювати контроль над діяльністю урядових інституцій.

Природно, що тема громадянського суспільства опинилася у центрі дискусій про соціально-політичне прийдешнє України. Як можемо судити зі змісту дедалі більшої кількості статей, що з'явилися у засобах масової інформації й особливо - в мережі Інтернет, дискусія зосередилася навколо простих питань - чи на часі для України громадянське суспільство і чи не несе воно загрози для державного розвитку? Інтрига розгорнутої в Україні полеміки була несподівано підбурена на початку 2002 року перед тодішніми парламентськими виборами. Гострота дискусій викликана не так логікою дослідження самої проблеми, як тим, що у пресі була надрукована стаття за підписом п. Володимира Литвина, тоді глави адміністрації Президента Кучми і голови провладного виборчого блоку. Однак, як виявилося, оригінальний англійський варіант статті написаний професором Томасом Каротерсом під назвою "Подумаймо ще раз: громадянське суспільство" у "Foreign Policy Magazine" ще в зимовому числі 1999-2000 рр. Інтрига поглиблена тим, що серед десятка тисяч статей і сотень книг, написаних про громадянське суспільство за останні 10-15 років, праця Т. Каротерса різко вирізняється загалом застережливим характером щодо некритичного сприйняття й застосування концепції. Професор В. Литвин у своєму перекладеному українською мовою варіанті надає ще різкішого звучання, так би мовити, у напрямі "демітологізації" образу, чим, звичайно, "перекручує" оригінальний авторський текст, проте 95% змісту залишає незмінним. Попри слушну критичну оцінку усього "скоєного", застереження Каротерса щодо некритичного сприйняття "сонячного" образу громадянського суспільства не варто нехтувати і нині - після чергових парламентських виборів 2006 р., і особливо після "Помаранчевої революції", - вдаючи аж надто глибоку обізнаність з проблемою. Багато реагувань несуть виразно політичний підтекст, а не спокійну оцінку перспективи з погляду на внутрішній духовний і соціальний стан України, досвід давнього і недавнього історичного минулого та зовнішньополітичні пріоритети.

Пропонована стаття є спробою розглянути теорію і практику громадянського суспільства з огляду на названу вище тривимірність проблеми для України.

  1. Що таке громадянське суспільство? Нетрі теорії

В силу певних обставин, в уявленні українських політичних та урядових кіл поняття громадянського суспільства сконцентрувалося на розумінні його як сукупності або мережі так званих неурядових організацій (НУО), що перебувають поза контролем держави і опонують їй. Такий підхід частково пояснюється однобоким сприйняттям інформації, яка передусім стосується сучасних актуальних питань західноєвропейського розвитку та некритичним засвоєнням історичного досвіду, притаманного для країн з ринковою економікою, фрагменти знань про що поширюються через освіту без належного врахування специфіки минулого й сучасного України.

Інтерпретація природи громадянського суспільства через зведення її до НУО далеко не дає повноти його розуміння. З одного боку, поширена думка, що природа громадянського суспільства, з його інтенцією до солідарності, інтеграції й міжсуб'єктної взаємодії, обумовлюється спонтанійним волевиявленням індивідів, які діють незалежно від (поза нав'язуванням) доктрини "всезагального блага" чи культурних передумов єдності. Основою тут стає прийняття універсальної спроможності розуму, або ж розсудку (здорового глузду), до раціональної чи консенсусної комунікації, компромісу, толеранції і миру. Загальною метою такого суспільства є хіба що створення умов для якомога повнішого задоволення спонтанійних потреб кожного індивіда. Такий підхід пов'язаний, як правило, з ліберальною традицією і обґрунтовується у працях Ф. Гайєка, Дж. Ролза, Е. Арато і Дж. Коген, Ю. Габермаса, Е. Гелнера, Я. Кіша та інших.

З іншого боку, склався такий аспект аналізу, крізь призму якого, не заперечуючи роль розуму в універсальних формах комунікації і справедливої співпраці, усе ж не менш важливого значення надається чинникам "незнання", необізнаності, традиції і культури. Вважається, що останні активно впливають на стан соціального життя і поза врахуванням їхнього значення неможливо правильно витлумачити ні сенс стихійної активності, ні суть справедливої співпраці між людьми і народами. Людина, здійснюючи власну інтенцію до свободи, діє й поводиться, застосовуючи свободу волі і роблячи той чи той вибір не лише на основі раціонального розуміння і набутого знання (інформації) про світ, але також й на основі вольової дії, традиції, звичаю, естетичних уподобань чи відсутності належного знання, а це означає, що вона чинить під впливом ірраціональних мотивів. Підставою для подібних дій можуть бути культурні, релігійні і загалом світоглядні уявлення. Міркування з цього приводу знаходимо у працях (розпочинаючи від Е. Берка й А. де Токвіля) Р. Нізбета, Е. Макінтайра, А. Селігмана, Е. Гелнера, Р. Патнема, Дж. Макліна та інших. Загалом цей підхід залишається близьким до т. зв. "республіканського" напряму, який також відомий під назвою комунітаризму, з переконаннями його прихильників у перевазі громади та "громадської порядності".

Що стосується України, очевидно, варто враховувати аналітичний доробок обох напрямків інтерпретації природи громадянського суспільства, беручи до уваги його основне ядро, яке складається довкола здійснення людської свободи. Властиво здійснення свободи не є механічним процесом розгортання якоїсь прихованої сутності людини. Важливими тут стають інтелектуально-дискурсивні чинники сприйняття, розуміння, пояснення і спонукання сенсів життєдіяльності взагалі і вільного розвитку людини зокрема. Тому структура громадянського суспільства залишатиметься неповною для нашого розуміння його природи, доки ми не враховуватимемо роль і значення дискурсивно-етичних практик. Про це детальніше можна довідатися з моєї монографії „Філософія громадянського суспільства у класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях" [6, c. 425-429].

  1. Соціальний капітал і дискурсивні практики

Названі вище підходи певним чином погоджуються в тому, що для розвиненого громадянського суспільства притаманний приріст "соціального капіталу", яким характеризується міра взаємодовіри, здатність співпрацювати разом за принципами рівності і справедливості. Соціальний капітал є "моральним ресурсом", міра якого при використанні не зменшується, а зростає. Він породжується особливостями горизонтальних зв'язків, які виникають стихійно між людьми у кожному суспільстві, але не завжди переходять на рівень відносин між структурами-інституціями та на рівень стосунків всередині структур. Власне тут виникає проблема узгодженості між взаєминами між людьми у контексті громади і спільноти й у контексті державних інституцій влади. Іншими словами, йдеться про природу автентичності людських взаємин та адекватного їх вираження на рівні політичних відносин і держави. Горизонтальні взаємини між людьми можуть складатися лише на основі рівності і правдивості. Мережі горизонтальних зв'язків, що встановлюються у "малих групах", визначають демократичну інтенцію громадської активності, а люди, які взаємодіють у "павутинні" горизонтально налаштованої мережі, "здатні взаємовигідно співпрацювати" (Р. Патнем).

Натомість вертикальні зв'язки, хоча вони щільно поширені у суспільстві і по-своєму є важливими, на думку багатьох дослідників, "не можуть підтримувати соціальну довіру та співпрацю". У мережах з вертикальними зв'язками субординація встановлюється за принципом особистої довіри і висловлюваної на словах відданості, що закладає відносини за параметрами "начальник-підлеглий", "патрон-клієнт" чи „володар-підданий". Як пише Р. Патнем, "у вертикальних зв'язках між патроном і клієнтом існує залежність, а не взаємність, а також корисливість - певною мірою з боку патрона (експлуатація), так і з боку клієнта (шахрайство)" [7, с. 213].

Loading...

 
 

Цікаве