WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Переворот 29 квітня 1918 p. і утворення гетьманської держави. - Реферат

Переворот 29 квітня 1918 p. і утворення гетьманської держави. - Реферат

міру того, як приймалися відповідні закони Української держави. Так, 1 липня гетьман затвердив закон про українське громадянство (його основою став, до речі, "нульовий варіант" "всі російські піддані, що перебували на Україні під час видання цього закону, визнаються громадянами України"), остання стаття якого скасовувала закон про громадянство, ухвалений Центральною Радою.
Крім того, офіційні роз'яснення з приводу чинності попереднього законодавства надходили й з боку відповідних відомств. Так, 16 травня міністерство праці розповсюдило циркуляр "Про закони, циркуляри і розпорядження Російського уряду і Центральної Ради" з повідомленням, що всі акти, присвячені робітничому питанню, "якщо вони не скасовані Урядом української Держави", зберігають свою чинність.
Законодавча діяльність гетьманської адміністрації розпочалася з того, до чого Центральна Рада підійшла лише в останні тижні свого існування - з визначення правових основ самого процесу законотворчості. Так, вже в "Законах про тимчасовий державний устрій України" в загальних рисах було окреслено його принципові засади, причому одразу ж декларувалося, що "Українська Держава керується на твердих основах законів, виданих в установленій черзі". Встановлювалося також, що "після положення законові надається обов'язкова сила від часу, призначеного для того в самім законі", а скасувати закон можна було "тільки силою закону". Піп ж до процедури розробки законів, то їх мали готувати відповідні міністерства і передавати "на обмірковування Раді Міністрів", а "по їїухвалі" законопроекти остаточно затверджувалися гетьманом.
Крім того, міністри наділялися правом "видавати розпорядження" щодо розвитку по поясненню законів, причому всі ці розпорядження знов-таки підлягали "попередньому ухваленню" Радою Міністрів.
Найважливішими законодавчими актами гетьманської держави були закони в сфері власності. Закон "Про право продажу і купівлі земель поза міськими поселеннями" впевнено свідчить про прагнення законодавця захистити інтереси власників - перш за все великих.
Не можна ставити під сумнів безперечні успіхи гетьманської адміністрації в галузі законодавчого забезпечення культури й освіти.
Водночас для гетьманського законодавства характерним є посилення його каральної спрямованості. Досить назвати тимчасовий закон від 8 липня 1918 р. "Про заходи боротьби з розладнанням сільського господарства".
За місяць до падіння гетьманства Скоропадський в своїй черговій "Грамоті до Українського народу" від 22 жовтня 1918 p. встиг зробити певні підсумки законодавчої діяльності Української держави: "В області внутрішнього життя Наше правительство видало ряд законів, котрі кладуть міцну основу для майбутньої державності України. Було видано закони про громадянство, про встановлення Державного Сенату, про заведення двох українських університетів, вироблено законопроект про встановлення Української Академії Наук і Мистецтв; видано було закони, що кладуть міцну основу створенню своєї армії й флоту, поліпшено становище всіх працівників судового відомства, народних учителів і духівництва;
видано закон про порядок виборів в земські і міські установи, заведено державний земельний банк і за цей час видано більше 400 інших законодавчих актів, метою котрих являлось упорядкування політичного й економічного життя України. Наслідки всіх заходів незабаром виявились у загальному підвищенні економічного і культурного добробуту краю, що являється головною запорукою тривалості самої держави ".
Водночас посилання на "підвищення економічного й культурного добробуту" тоді, коли в Українській державі вкрай загострилась соціально-політична ситуація, яскраво засвідчувало сумну тенденцію, початок якій поклала ще доба Центральної Ради - дальше поглиблення прірви між деклараціями (в тому числі й законодавчими) і реальністю.
Повстання проти гетьманського уряду. Повернення землі помі-щикам, примусове вилучення хліба, каральні експедиції окупаційних військ викликали бурхливу реакцію українського селянства, і боротьба з гетьманським урядом набирала радикальних форм. У різних кутках України створювавались повстанські загони. Селянські повстання послабляли місцеву адміністрацію, викликали загальне недовір'я до гетьманського уряду.
В таких умовах Український національний союз розпочав загальне повстання. Для керівництва повстанським рухом 13 листопада 1918 p. було обрано Директорію у складі В.Винниченка, С.Петлюри, Ф Швеця, О.Андрієвського, А.Макаренка. Осередок Директорії знаходився у Білій Церкві, головною силою, на яку спиралися повстанці, був полк Січових стрільців.
Гетьманські війська були малочисельними і до того ж розкидані по всій Україні. Тому серйозного опору вони чинити не могли. Гетьманський уряд не мав і зовнішньої підтримки. Антанта не визнавала Української держави, а допускала тільки Федерацію народів, що входили до складу Російської імперії. Серед них мала бути й Україна. Становище гетьманського уряду стало безнадійним. Україна опинилася між Антантою, більшовиками та армією Денікі-на, якого підтримувала Антанта.
Виходом із цього становища могла бути лише зміна орієнтації. 14 листопада 1918 p. гетьман відважився на рішучий крок: кабінет Ф.Лизогуба, в якому було багато германофілів, був розпущений;
одночасно було підписано грамоту про федерацію з майбутньою, небільшовицькою Росією і доручено С.Гербелю скласти новий кабінет, який мав діяти до з'ясування відносин з Антантою.
14 листопада 1918 p. одночасно сталися дві важливі події: в Києві підписано грамоту про федерацію України з майбутньою Росією, а в Білій Церкві Директорія розпочала повстання проти гетьманського уряду.
Усе разом - і грамота про федерацію, і новий склад кабінету, в якому більшість складали неукраїнці, і маса росіян, які тікали до Києва від більшовиків, і російські військові частини, що їх формували на захист уряду від повстанців, - усе це створювало в широких масах населення вороже до гетьманського уряду ставлення.
Регулярного війська у повстанців не було, але зростала чисельність нерегулярного війська: добровольців із селян, міського населення та інтелігенції. Німецькі війська тримали нейтралітет.
18 листопада 1918 p. повстанська армія розбила гетьманські війська під Мотовилівкою. Після цього Скоропадському стало ясно, що українське військо за його уряд битися не буде. 14 грудня 1918 p. гетьман зрікся влади, передавши її та державний скарб урядові, а сам виїхав за кордон.

 
 

Цікаве

Загрузка...