WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Переворот 29 квітня 1918 p. і утворення гетьманської держави. - Реферат

Переворот 29 квітня 1918 p. і утворення гетьманської держави. - Реферат

загальний військовий обов'язок від 24 липня (час служби в піхоті становив два роки, а в кінноті та артилерії - три), закону "Про політично-правове становище службовців військового відомства" від 1 серпня, який позбавляв їх активного й пасивного виборчого права, а також можливості входити до складу "яких не було б спілок... товариств, партій, рад, комітетів та інших організацій, які мають політичний характер".
Нарешті, у вересні 1918 p. Рада Міністрів за згодою гетьмана ухвалила підготовлений Генеральним штабом план організації української армії, яка мала складатися з 8 армійських корпусів (вони комплектувалися територіальне і відповідали такій же кількості військових округів: Київського, Волинського, Одеського, Полтавського, Харківського, Чернігівського, Катеринославського і Подільського). Усього ж штатами мирного часу передбачалося 175 генералів, 14 930 штабних і вищих офіцерів, 2975 військових урядовців, понад 291 000 підофіцерів і солдатів. Реально ж в листопаді 1918 p. чисельність гетьманської арміїстановила близько 60 тис. 2 червня гетьман звернувся з листом до військового міністерства, в якому, з одного боку, оголошував ліквідованими "всі приватні вільно-козачі організації" (тобто ті, що їх було створено під егідою Центральної Ради), а з другого - доручав йому "негайно скласти козацьку раду для виробу статуту для організації козацтва на Україні так, щоб ці організації з'явились дійсно корисними і певними при будуванні Української Держави і Армії".
Однак при цьому не була врахована політична ситуація, що склалася на момент прийняття рішень. Гетьманський режим доживав останні дні, і за символічним збігом обставин, як і Центральну Раду, його нікому було захищати. Навіть гвардійська сердюцька дивізія, до якої набирали представників заможного селянства і яка вважалася опорою гетьманства, перейшла на бік Директорії.
Судова система Української гетьманської держави спочатку не зазнала істотних змін порівняно з У HP. У "Законах про тимчасовий державний устрій України" йшлося про Генеральний Суд як "найвищого хоронителя і захисника закону та найвищий суд України для справ судівництва та адміністративних". Новація полягала лише в тому, що "Порядкуючий Генеральний Суддя та всі Генеральні Судді" призначалися гетьманом. 20 травня разом з іншими комісіями при міністерстві судових справ було утворено й "Комісію для перегляду заведення Генерального та Апеляційного судів", а 25 травня гетьман затвердив закон про титул, іменем якого твориться суд на Україні - "іменем закону Української держави", при цьому скасовувався відповідний закон Центральної Ради. 2 червня було прийнято закон про зміну закону від 2 грудня 1917 р. про Генеральний Суд, який, з одного боку, окреслював перспективи судової реформи, а з другого до її здійснення уточнював функції Генерального Суду, сформованого за часів Центральної Ради. Отож, згідно з цим законом Генеральний Суд мав складатися з трьох департаментів - цивільного, карного й адміністративного і виконувати на всій території України функції, що до його формування належали "Правительствующему Сенату", а також касаційні функції Головного Військового Суду. Оголошувалося також, що зазначений закон зберігатиме чинність до видання нового закону про Державний Сенат, підготовка і прийняття якого й визначали кінцеву мету всієї судової реформи.
Нарешті, 8 липня гетьман затвердив закон "Про Державний Сенат" як "вищу в судових і адміністраційних справах державну інституцію". Характерною особливістю зазначеного закону було те, Що він не визначав компетенцію Державного Сенату. Його діяльність тимчасово мала регулюватися "Учреждением Российского Правительствующего Сената", "Учреждением Судебных Установлении" та "Уставом Уголовного и Гражданского Судопроизводства".
Закон визначав лише структуру Державного Сенату, вимоги до сенаторів, порядок їх призначення та деякі інші питания. Так, Державний Сенат, який очолював Президент, поділявся на Генеральні Суди: Адміністративний, Цивільний і Карний.
На відміну від закону про Генеральний Суд, ухваленого Центральною Радою, гетьманський акт встановлював значно суворіші вимоги до кандидатів на посади сенаторів - наявність вищої юридичної освіти і не менш п'ятнадцятирічного стажу роботи "в судовому відомстві на посадах не нижче судового слідчого чи товариша прокурора окружного суду" або "в стані присяжного адвоката, а також з числа тих, що мають учений ценз Магістра або Доктора". Водночас закон містив й цілком сучасну заборону займатися будь-якою іншою діяльністю, крім наукової й викладацької.
Деякі статті закону "Про Державний Сенат" торкалися питань прокуратури. Наприклад, було встановлено, що "при кожнім Генеральнім Судді, а також при Загальнім Зібранні Державного Сенату перебувають прокурор і товариш прокурора під вищим наглядом міністра юстиції, як Генерального прокурора".
Крім системи загальних судів, в Українській державі функціонували й суди військові, які відповідно до закону від 21 червня 1918 р. "Про організацію військово-судових установ та їх компетенції" поділялися на вищі (Київський і Катеринославський) і штабні (при штабах дивізій, корпусів і головному штабі). При військових судах незалежно від їх рівня вводилися також посади військових слідчих. І знов-таки всі військові установи у своїй діяльності мали керуватися колишніми російськими законами, щоправда, з одним застереженням - "наскільки настанови цих законів не будуть суперечити новим законам Української Держави".
Законодавство Української гетьманської держави. На відміну від Центральної Ради, яка в процесі формування національної правової системи зіткнулася з проблемою застосування російського законодавства, гетьманська адміністрація мала визначитись ще й з законодавчою спадщиною самої Центральної Ради.
Єдиного узагальнюючого акта, який би однозначно вирішив це питання, видано не було. Замість цього гетьманська адміністрація, визнавши де-факто весь масив попереднього законодавства, пішла шляхом вибіркового скасування актів, насамперед тих, що суперечили соціально-економічним і політичним засадам Української держави.
Найбільш показовою в цьому плані є доля закону про національно-персональну автономію, ухваленого Центральною Радою. Як відомо, гетьман виходив не з "національного", а з "територіального" розуміння держави. Звичайно, така позиція Скоропадського призвела до того, що 9 липня 1918 p. закон про національно-пер-сональну автономію було скасовано.
Дія деяких інших актів припинялася також в
Loading...

 
 

Цікаве