WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Переворот 29 квітня 1918 p. і утворення гетьманської держави. - Реферат

Переворот 29 квітня 1918 p. і утворення гетьманської держави. - Реферат

земельних справ, судових справ, закордонних справ, військовий міністр, генеральний контролер. Водночас з'являються й нові інституції - міністерство народного здоров'я і міністерство сподівань, яке займалося релігійними проблемами.
Паралельно вдосконалювалась внутрішня структура самих мі-ністерств, які, в основному, поділялися на департаменти.
Слід звернути увагу на розвиток в період гетьманства інституту державної служби. До речі, після перевороту було звільнено лише призначених Центральною Радоюміністрів та їх заступників. Решта чиновників лишалася на своїх посадах. Всі, хто перебували на державній службі або планували поступити на неї, мали принести "урочисту обітницю" на вірність Українській державі.
На відміну від системи центральних органів Української держави формування місцевої влади відбувалося в складних умовах. Найперше, слід зазначити, що "Закони про тимчасовий державний устрій України" практично не торкалися цих проблем. Лише в гетьманській "Грамоті до всього українського народу" від 29 квітня повідомлялося, що разом з Центральною Радою розпускаються й всі земельні комітети. Щоправда, це давало певні підстави передбачати, що така ж сама доля спіткає й сформовані в У HP місцеві органи. Так воно й сталося.
Призначені Центральною Радою комісари були усунуті зі своїх посад, їх замінили так звані "старости", які й очолили місцеві адміністрації. Було видано також закон про Державну варту - так за часів гетьманщини почала називатися міліція. Вона підпорядкувалась безпосередньо старостам: на рівні губернії функціонував "помічник-інспектор Державної варти", на рівні повіту - "начальник повітової Державної варти".
За своїм статусом губернські старости майже повністю відповідали російським губернаторам, та й взагалі вся система місцевої влади поступово наближалась до колишньої російської моделі.
Ці аналогії особливо посилилися після того, як за прикладом колишнього російського градоначальства законом від 1 серпня 1918 р. в Києві було сформовано Управління столичного Отамана. Така ж інституція, тільки під назвою "Управління міського Отамана", діяла й в Одесі.
Вже під самий фінал Української держави - ЗО листопада - було видано закон "Про зміну, доповнення та скасування діючих узаконень про волосні, повітові і губерніальні установи по управлінню сільськими місцевостями", який поновив інститут колишніх "земських начальників" і утворював повітові та губернські ради в сільських справах.
Системою місцевої адміністрації "завідувало" міністерство внутрішніх справ. Визначаючи основні засади його політики, тодішній державний секретар Кістяковський заявив, що перед міністерством внутрішніх справ стоїть важке завдання впорядкування місцевого життя.
Проблема полягала в тому, що українські політичні партії, більшість з яких сповідувала соціалізм, вороже ставилися до гетьмана. В.Винниченко, зокрема, назвав політичний режим гетьманської держави "чорносотенно-буржуазною вакханалією". Таких же оцінок трималися й чимало його соратників. Тим більше, що в особі гетьмана вони вбачали противника українства, незважаючи на його численні заяви про "національно-український характер" нової держави. Органи місцевого самоврядування теж ставилися до гетьмана неприязно.
Гетьманська адміністрація активно діяла у напрямі формування "свого" самоврядування, оскільки добре усвідомлювала руйнівні наслідки дальшого протистояння. Ці зміни звелися до того, що відповідно до нового закону про вибори до земств (за часів гетьманщини було поновлено колишні назви) від 5 вересня 1918 p. вводилася куріальна система - дві курії залежно від суми земського податку - та інші обмеження. Роз'яснюючи новий закон, міністр внутрішніх справ Кістяковський заявив: "Наша куріальна система приведе до того, що земське життя буде направляти середня курія - хлібороби, елемент досить культурний і виключно національний".
На практиці ці "благі" наміри лише посилили конфлікт між державною адміністрацією і українським національним рухом, і загальне безладдя в місцевому житті.
У процесі державотворення Скоропадський зіткнувся з великими труднощами. Він негативно оцінював державний апарат, що дістався йому на спадщину від Центральної Ради, і розпочав його перебудову.
Особливо слід підкреслити здобутки гетьмана у формуванні дипломатичного відомства України та його діяльності. Орієнтири гетьманської дипломатії були традиційними: на першому плані, крім міжнародного визнання, стояла проблема соборності українських земель, яка, втім, тісно перепліталася ще з однією - відносинами з країнами - суб'єктами колишньої імперії. З деякими з них, зокрема Фінляндією, Литвою, Грузією, труднощів не виникало, адже не було головного каталізатора всіх протиріч - територіальних проблем. Однак у взаєминах з іншими державами, насамперед з Польщею, саме вони стали головною перешкодою. До того ж за спірними територіями одразу ж виростали інтереси "третіх" держав. Важко просувалися переговори з радянською Росією.
Відносини з Німеччиною і Австро-Угорщиною були в центрі уваги і зусиль української дипломатії з огляду на реальні політичні обставини, і зокрема на присутність німецьких військ на українській землі. З одного боку, Центральна Рада, а потім і гетьман сподівались з допомогою цих сил стати на власні ноги, укласти договір з радянською Росією, домогтися визнання України нейтральними державами, а згодом і державами Антанти; по другий бік, тут лежали власні інтереси Німеччини і Австро-Угорщини.
Не менш активним було дипломатичне життя й в самому Києві, де діяли посольства багатьох країн.
В останні тижні існування Української держави орієнтири гетьманської дипломатії змінюються. Неминуча поразка Німеччини змушує її дедалі настійливіше шукати контактів з Антантою, а загрозлива внутрішня ситуація підводить до несподіваних рішень.
Військове будівництво. Ідея народної міліції, ілюзорність якої усвідомила вже Центральна Рада, за гетьманства остаточно поступилася місцем програмі формування регулярних, професійно підготовлених збройних сил. І незважаючи на те що німецьке командування до цих планів поставилось без ентузіазму, гетьманська адміністрація зробила важливі кроки в напрямі організації майбутньої української армії.
Крім воєнного міністерства, в якому діяли головне артилерійське, головне інтендантське і головне інженерне управління, було створено Генеральний штаб.
Законодавча ж база військового будівництва складалася з декількох актів, у тому числі закону про
Loading...

 
 

Цікаве