WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Переворот 29 квітня 1918 p. і утворення гетьманської держави. - Реферат

Переворот 29 квітня 1918 p. і утворення гетьманської держави. - Реферат

Переворот 29 квітня 1918 p. і утворення гетьманської держави.
В умовах іноземної окупації одночасно з втратою популярності Центральної Ради поширювався рух проти неї. Частина селян і міського населення прагнула встановити інший порядок. Своє розв'язання проблеми намічали й німці, передбачаючи в нових умовах нажитись за рахунок пограбування України.
Навесні 1918 р. у Києві було створено Українську народну громаду, до якої вступило багато старшин 1-го Українського корпусу та козаків з Вільного козацтва. Громада зав'язала тісні стосунки з партією українських хліборобів-демократів та з "Союзом земельних власників", а у середині квітня 1918 p.- і з німецьким командуванням. На одній з нарад німецького та австрійського командування було вирішено, зважаючи на неможливість співпраці з Центральною Радою, підтримати іншу владу, яка б встановилася внаслідок перевороту. Новий уряд передбачалось утворити у формі диктатури, з твердою владою, без народного представництва, принаймні на перший час. За найкращу форму влади було визнано гетьманат.
Кандидатами на гетьмана називали різних осіб, у тому числі Є.Чикаленка - багатого поміщика, видатного громадського діяча, а також П.Скоропадського - колишнього командира 1-го Українського корпусу і почесного отамана Вільного козацтва. Кандидатура Є.Чикаленка незабаром відпала.
Начальник штабу німецьких військ генерал Гренер, який фактично керував усією військовою справою німців в Україні, наприкінці квітня 1918 p. висунув умови перевороту, головними з яких були такі: визнання Брестської угоди; розпуск Центральної Ради;
відкладення виборів до Установчих зборів; підлеглість польовим судам осіб, що виступатимуть проти німців; вільна торгівля; відновлення права власності на землю; оплата за воєнну допомогу. Генерал Гренер підкреслив, що німці безпосередньо участі в перевороті не братимуть і підтримають гетьмана лише після того, як він буде обраний.
29 квітня у Києві відбувся хліборобський з'їзд, організований з ініціативи "Союзу земельних власників", на якому генерала Павла Скоропадського було проголошено гетьманом України. У ніч з 29 на 30 квітня його прибічники захопили усі державні інституції й найважливіші об'єкти. Місце УНР заступила Українська гетьманська держава.
Свою діяльність Скоропадський розпочав з відмови від соціальної політики Центральної Ради і обіцянок повернути життя "в нормальне річище". У концентрованому вигляді все це міститься в "Грамоті до всього українського народу" від 29 квітня 1918 р., у якій йшлося, перш за все, про захист інтересів власників.
Як відомо, плани Скоропадського лишилися нереалізованими, а постать гетьмана й досі викликає гарячі дискусії.
Організація влади в Українській гетьманській державі. В.Винни-ченко зазначає, що деякі українські політичні сили запропонували розглядати гетьмана як "тимчасового президента" України. Слід визнати, що, незважаючи на деяку специфіку, наприклад, звернення "ясновельможний пан гетьман" та інші деталі, що мали символізувати традиції й національний характер Української держави, це означення досить точно характеризує сутність гетьманства. Слід звернути увагу й на заяву Ради міністрів Української держави від 10 травня: "Гетьман не думає стати самодержцем. Назва Гетьман - це втілення в історичній національно-українській ідеї незалежної і вільної України". Поява гетьмана, підкреслювалося в цій заяві, "положила початок нової епохи в історії державного життя України '. До певної міри це справді було саме так, оскільки парламентська республіка в особі Центральної Ради в тих екстремальних умовах показала свою неспроможність. Проте було б перебільшенням одразу ж ставити знак рівності між президентством і гетьманством. Режим Скоропадського можна розглядати лише як перший крок на шляху переходу до більш ефективної моделі організації влади.
Декларована Скоропадським ідея сильної влади заради політичних і соціальних реформ втілилась у затверджених ним 29 квітня 1918 p. "Законах про тимчасовий державний устрій України". Так, виключно гетьману належала "влада управи" в усій Українській державі, він призначав "отамана Ради Міністрів" ,і за його поданням затверджував "Кабінет у повнім його складі". Так само він і "скасовував" його. Гетьман виступав також як "найвищий керівни-чий всіх зносин української держави з закордонними державами" і "верховний воєвода української армії і флоту", здійснював помилування.
Більше того, гетьман уособлював не тільки виконавчу, а й законодавчу владу, адже саме він "стверджував закони і без його санкції ніякий закон не міг мати сили". Парламент же "Законами про тимчасовий державний устрій України" не передбачався. Через кілька місяців, 15 жовтня, було оприлюднено листа Скоропадського голові Ради Міністрів, в якому він, вказуючи на завершення "першого періоду будування Української держави", наголошував на тому, "що настав вже час приступити до вироблення закону, який має завершити нашу планомірну працю по будуванню державності, а саме до вироблення закону про вибори до Державного Сейму".
Нелегітимний шлях, яким гетьман прийшов до влади, і загострення ситуації в країні поставили його перед проблемою забезпечення керівництва державою в разі непередбачених обставин. Все це зумовило появу 1 серпня 1918 p. "Тимчасового закону про верховне управління державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами держави Ясновельможного пана Гетьмана всієї України". В зазначених випадках влада переходила до Колегії Верховних правителів держави. Ця Колегія мала складатися з трьох осіб: "одного правителя заздалегідь визначає сам пан Гетьман, одного вибирає Державний Сенат і одного вибирає Рада Міністрів". Голова Колегії призначався гетьманом. Слід зазначити, що механізм, визначений цим законом, було задіяно лише одного разу під час державного візиту гетьмана до Берліну на початку вересня 1918 p.
Що стосується Ради Міністрів, то на неї покладалися "напрямок і об'єднання праці окремих секцій" (тобто відомств) по "прикметах як законодавства, так і найвищої державної управи". Раду Міністрів очолював Отаман-Міністр, а "керування" її справами покладалось на Генерального Секретаря і "підлягаючу йому державну Генеральну Канцелярію". Щоправда, через деякий час Отаман-Міністр став називатися традиційно - головою Ради Міністрів, а Генеральний Секретар - державним секретарем.
У складі гетьманського уряду, затвердженого на початку травня, були міністри внутрішніх справ, фінансів, торгівлі й промисловості,
Loading...

 
 

Цікаве