WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Держава та право Стародавнього Сходу - Реферат

Держава та право Стародавнього Сходу - Реферат

Найближчим помічником фараона був чаті (джаті). (в Китаї – сян, в Індії – головний мантрин, у Вавилонії - нубанда) Саме він здійснював безпосереднє керівництво державним апаратом. Центральний апарат складався з окремих відомств. В різних державах була різна кількість відомств і вони мали різні функції. Разом з тим в будь-якій державі зазвичай обов'язково були три відомства: військове, фінансове і громадських робіт (будівництво фортець, храмів, пірамід, шляхів та найголовніше – іригаційні роботи).

Зазвичай вся територія держави поділялася на окремі адміністративно-територіальні одиниці. В Єгипті така одиниця називалася ном. Саме номовий апарат становив середню або регіональну ланку управління. На чолі ному стояв номарх. Він в різні часи або призначався фараоном або успадковував посаду. Номарх мав досить широкі повноваження. Грубо кажучи від дублював правителя на рівні ному. Йому підпорядковувався номовий апарат управління, який копіював центральний.

Низовою ланкою управління в Єгипті, як і в усіх інших державах Стародавнього Сходу, була община. Її історія на Сході відзначається надзвичайною стабільністю. Йшли часи, змінювалися правителі, політичний лад, релігія, але община зберігалася. Почасти східна община зберігається й до сьогодення. В чому ж її довговічність? Пояснити стабільність общини можна тим, що саме вона була найбільш придатною виробничою одиницею в умовах зрошувального рільництва на Сході. Тож за будь-яких катаклізмів держава стояла на захисті общини. Це єдина структура в давньосхідних державах, яка мала право самоврядування. Представники общинної адміністрації (староста, члени общинної ради тощо) обиралися на народних зборах. Община вирішувала деякі питання свого внутрішнього життя, як-то: суд з незначних справ, розкладка податку та відробіток на громадських роботах, рекрутування вояків до армії тощо.

ФАРАОН

ЧАТІ (ДЖАТІ)

ВІДОМСТВА

ВІЙСЬКОВЕ ФІНАНСОВЕ ГРОМАДСЬКИХ РОБІТ

НОМАРХ

ВІДОМСТВА

ОБЩИНА

ОРАГНИ ОБЩИННОГО САМОВРЯДУВАННЯ

3. Суспільство Стародавнього Сходу було складалося з різноманітних груп, що мали різний правовий статус. Для Стародавнього Сходу характерна відсутність чітких соціально-класових меж. Існувала значна кількість різноманітних перехідних соціальних категорій. Населення поділялося на вільне та невільне (рабів).Очолювала суспільну ієрархію аристократія, до складу якої входили правителі, їх родичі, вищі службовці, жерці. Вони здійснювали управлінські функції. За це держава наділяла їх винятковими правами та привілеями. Проміжною категорією населення були, висловлюючись сучасною мовою, люди вільних професій, як-то: середнє та дрібне чиновництво, вояки, купці, ремісники, лихварі тощо. Вони несли державні повинності і були обмежені в правах. Основну масу вільного населення становили селяни общинники. Саме вони виробляли основну масу продукції, сплачували податки, залучалися до виконання громадських робіт (побудова та підтримка в належному стані іригаційних споруд, розбудова фортець, шляхів, храмів тощо). З селян-общинників формувалося військо. Вони були обмежені в своїх правах. Однак будучи основною виробничою силою общинники знаходилися під захистом держави. Невільне населення було представлене рабами. Рабство, як вже зазначалося мало патріархальний характер. Раб ще не став річчю. Так, у Єгипті, Месопотамії, Китаї раб міг мати сім'ю, майно, складати угоди щодо цього майна (продавати, здавати в оренду, позичати тощо). В Єгипті рабам могла надаватися ділянка землі, яку можна було передавати у спадщину. Там же раб міг скаржитися на жорстоке ставлення з боку пана й шукати притулку в храмі. Джерелами рабства були полон, народження від батьків рабів, засудження за злочин чи правопорушення, самопродаж.

Специфічною рисою суспільного ладу була наявність кастового ладу. Найбільш яскраво він проявився на теренах Стародавньої Індії. Тут все суспільство поділялося на чотири замкнені групи - варни: брахманів, кшатріїв, вайшів та шудр.

ВАРНА (санскр. - якість, колір, категорія) – термін для позначення чотирьох основних станів суспільства в Стародавній Індії. В. з'явилися ще в докласовому суспільстві. Поступово, з розкладом первісної демократії, суспільство поділяється на категорії, нерівноправні за своїм суспільним статусом, правами та обов'язками. Встановлюється строга ендогамність (укладання шлюбів в межах своєї варни), спадково закріплена професія. Панівне становище посідали брахмани та кшатрії. Дві інші В. - вайшиї та шудри були більш обмеженими у своїх правах і були зобов'язані обслуговувати вищі. Приналежність до В. визначалася народженням і висвячувалася релігією. Для кожної В. була сформульована своя дхарма.

БРАХМАНИ - вища каста в Індії. Складалася з жерців. Основним завданням Б. було виконання релігійних культів, тлумачення Вед. Також приймали участь в управлінні державою. За участю Б. було створено закони Ману.

КШАТРІЇ ( санскр. - влада, панування, сила) - друга вища варна в Стародавній Індії. Склалася з представників військово-племінної верхівки. З К. походили царі, воїни, чиновники державного апарату. Згідно з Законами Ману головним завданням К. була охорона брахманів. Тільки їм дозволялося носити зброю, брати участь у війнах. За вбивство К. встановлювався штраф вдвічі менший ніж за вбивство брахмана але вдвічі більший ніж за вбивство вайшіта в чотири рази – за вбивство шудри.

ВАЙШИЇ - члени третьої варни в Стародавній Індії, до якої входили купці, землероби, скотарі та деякі ремісники.

ШУДРИ - представники четвертої, найнижчої варни в Стародавній Індії. За Законами Ману Ш. були зобов'язані слугувати трьом вищим варнам. Їм дозволялося займатися деякими ремеслами та акторством. За вбивство Ш. вбивця сплачував штраф тотожний штрафу за вбивство собаки.

4. Правові системи Стародавнього Сходу мали свої особливості. В той же час вони типологічно схожі (причини ті ж самі, що й у схожості держав). Перші зафіксовані на письмі пам'ятки права (Закони Ману, Закони Хаммурапі) схожі за своїми техніко-юридичними характеристиками. А саме: 1.) попри існування писаного права широко застосовувався звичай. Він лише закріплювався державою. Тому право містило багато елементів архаїчного (первісного права): принцип таліону – покарання відповідно до заподіяної шкоди (око за око, зуб за зуб), кровна помста, принцип колективної відповідальності общини, сім'ї за правопорушення одного з членів; 2.) закони не були універсальними та всеохоплюючими, тобто їх характерною рисою була казуальність; 3.) закони містили правила морального та релігійного характеру; 4.) законодавчі збірки відзначалися слабкою систематизацією. 5.) право було становим, тобто враховувалося соціальне становище особи, що відповідно впливало на визначення вини та виду покарання; 6.) право було диспозитивним, тобто особа могла вільно розпоряджатися своїми правами. Судочинство розпочиналося лише у випадку подачі позову потерпілої сторони й могло бути припинено за бажанням сторін; 7.) у праві була відсутня чітка розмежованість між приватноправовими порушеннями (деліктом) та злочином; 8.) давньосхідне право усіляко обмежувало розвиток інституту приватної власності.

Для права Стародавнього Сходу харктерне не тільки видання окремих законів, а й розробка цілих збірників права. До них можна віднести такі пам'ятки правової думки як кодекс Сеті І (у Єгипті ХІУ ст. до н.е.), кодекс Бокхоріса (УІІІ ст. до н.е.), Закони Ур-Наму (у Месопотамії ХХІ ст. до н.е.), Книга законів-Фацзін, розроблену китайським чиновником Лі Куйєм у ІУ ст. до н.е. та інші. Найвидатнішою пам'яткою права стародавнього Сходу вважаються Закони царя Хаммурапі.

5. Проілюструємо право Стародавнього Сходу на прикладі законів Хаммурапі.

Давньовавилонський цар Хаммурапі (1792 – 1750 рр. до н. е.) – самий визначний законодавець Стародавнього Сходу. Він був талановитим політиком та військовим. Саме в період його правління Вавилонія досягла найвищого рівню розвитку. Під орудою Хаммурапі була об'єднана вся Месопотамія (долини річок тигр та Євфрат). Він здійснив адміністративну реформу й створив централізований апарат державного управління, підпорядкував храми державі (до цього вони поводилися незалежно від державної влади), приборкав традиційно могутню в Месопотамії купецьку верхівку. Держава Хаммурапі мала всі риси східної деспотії: зосередження в руках правителя всієї повноти влади, його обожнення, величезний централізований бюрократичний апарат, придушення особистості й відсутність категорії індивідуальної свободи. Одним з найбільших звершень Хаммурапі було проведення кодифікації. Вперше вона відбулася вже на другому році його правління. Наразі текст цього документу невідомий. Натомість зберігся текст Кодекс, або Закони Хаммурапі, що були складені наприкінці його царювання.

Зовнішня характеристика пам'ятки. Текст Законів Хаммурапі був знайдений французьким вченим де Морганом у 1901 р. під час археологічний розкопок міста Сузи (неподалік Перської затоки). Закони були викарбувані клинописом на базальтовому стовпі заввишки 2,25 м. на верхній частині стовпа розташоване зображення царя Хаммурапі, який стоїть перед богом Сонця, правосуддя та пророцтва Шамашем. Зображення могутнього бога повинно було надати сакральності законам. Під зображенням розташовується текст законів. Останні 35 статей були зіпсовані ще в давнину і відтворені сучасними дослідниками на підставі численних копій та посилань на Кодекс. Їх було знайдено досить багато.

Закони Хаммурапі складаються з трьох частин: 1.) Пролог 2.) Правові норми; 3.) Епілог. В Пролозі позначено, що закони повинні захищати населення від кривд та викорінити беззаконня. Найбільшу наукові вагу має друга частина Законів. Вона складається з 282 статей. Розбивка на статті зроблена дослідниками.

Loading...

 
 

Цікаве