WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Інститут президента в системі органів державної влади: світовий вимір - Реферат

Інститут президента в системі органів державної влади: світовий вимір - Реферат

Класичною президентською республікою є США. Саме тут в 1789 році вперше глава держави став називатися президентом. Президентська республіка є також поширеною формою правління в країнах Латинської Америки, а також зустрічається в деяких країнах Азії і Африки (Мексика, Перу, Аргентина, Бразилія, Казахстан, Зімбабве). Єдиною президентською республікою в Європі є Білорусь. Втім, в певній частині президентських республік, влада президента фактично може виходити за конституційні рамки. Форми правління таких держав характеризуються дослідниками як суперпрезидентські.

Особливістю цієї форми державного правління є юридичне і фактичне зосередження всіх важелів державної влади в руках президента і підконтрольних йому інституцій. Президент, зазвичай, в цьому випадку є не тільки главою держави і виконавчої влади, а й лідером правлячої партії (яка при цьому може бути єдиною або користуватися значними позаконституційними перевагами перед іншими партіями). Його влада є необмеженою і принцип поділу гілок влади діє формально. При цьому в суперпрезидентські республіці діапазон можливого використання президентом його надзвичайних повноважень, що передбачений національною конституцією є значно ширшим5, ніж в звичайній президентській республіці.

Конституційні повноваження президента передбачають необмежене право розпуску парламенту, впровадження надзвичайного стану, видавати укази і декрети, які не потребують затвердження парламентом. Характерним для такої республіки є відсутність конституційних механізмів усунення президента зі своєї посади, адже немає властивої для "класичної" президентської республіки системи "стримувань і противаг", в якості "сильного" парламенту і незалежного суду. Таким чином встановлення в країні суперпрезидентської республіки може призвести до заміни періодичного обрання нового глави держави встановленням режиму "довічного президентства" (за допомогою референдуму або голосуванням повністю контрольованого президентом парламенту) чи фактичним призначенням нового президента рішенням попереднього, з подальшим формальним затвердженням цього рішення на виборах. Є однією з форм авторитаризму.

Деякі дослідники6 виділяють три види суперпрезидентських республік:

  1. Президентсько-монократична республіка – форма державного правління, за якої президент очолює єдину дозволену в країні партію, яка є носієм офіційно проголошеної і обов'язкової державної ідеології (переважно країни Африки в XX ст. – Гана, Гвінея, Конго в 1965 – 1997 рр.).

  2. Президентсько-мілітарна республіка – форма державного правління, що встановлюється в результаті військового перевороту з проголошенням його керівника главою держави (Чилі в 1973 – 1990 рр.).

  3. Президентсько-партократична республіка є різновидом президентської республіки в країнах з соціалістичною ідеологією, де президент обирається вищим органом єдиної в державі правлячої партії (Ангола, Бенін, Конго, Мозамбік).

Термін "суперпрезидентська республіка" застосовують для визначення форми державного правління багатьох країн Латинської Америки, особливо в XIX столітті, а також до певних країн Африки і пострадянського простору.

Думка про Росію, як країну з суперпрезидентським режимом розвивається, наприклад, в роботах американського політолога Стівена Фіша7. На його думку, в Росії має місце "роздута і надпотужна виконавча влада, що не врівноважується ні законодавчою, ні судовою і не підзвітна їм", і саме це "підірвало легітимність пострадянського режиму і, можливо, навіть самої демократії; зупинило розвиток недержавних політичних організацій; перешкодило формуванню ефективної держави; перешкодило появі відповідального уряду".

Якщо проаналізувати сучасну політичну ситуацію Росії, то справді можна прийти до такого висновку. Після приходу до влади в 2000 році Володимира Путіна відбулось створення владної вертикалі, а також були проведені реформи в сфері місцевого самоврядування, зокрема обрання губернаторів було замінене їх призначенням. Про суперпрезидентський характер чинного в Росії режиму свідчать і останні політичні події, коли у грудні 2007 року ще чинний президент Володимир Путін фактично призначив свого наступника Дмитра Медведєва, що переміг на президентських виборах в Росії через чотири місяці.

2.2. Правове положення глави держави в парламентських республіках

Парламентська (парламентарна) республіка характеризується проголошенням принципу верховенства парламенту, перед яким уряд несе всю повноту відповідальності за свою діяльність. У парламентській республіці домінуюче становище посідає уряд, який формується парламентом із представників партії, яка перемогла на виборах. Він залишається при владі до тих пір, доки має підтримку парламентської більшості. У випадку втрати більшості в парламенті уряд або йде у відставку, або добивається через главу держави розпуску парламенту і призначення дострокових виборів. Така форма правління існує в країнах, що мають розвинену, значною мірою саморегульовану економіку (Італія, Фінляндія, Туреччина, Німеччина, Греція, Ізраїль). Вибори при такій системі демократії зазвичай проводяться за партійними списками (пропорційна система), тобто виборці голосують не за кандидата, а за партію.

Головною функцією парламенту, крім законодавчої, є контроль за урядом. Крім того, парламент володіє важливими фінансовими повноваженнями, оскільки він розробляє, приймає і визначає шляхи соціально-економічного розвитку країни, вирішує основні питання, зовнішньої та оборонної політики держави.

Глава держави у таких республіках, як правило, обирається парламентом або спеціально створеною колегією, що включає разом з членами парламенту представників суб'єктів федерації або представницьких регіональних органів самоврядування. Це і є головним засобом контролю парламенту за виконавчою владою.

Наприклад, в Італії президента обирають на спільному засіданні палат парламенту за участю делегатів від обласних рад (по три делегати від кожної області і ще один – від однієї з них). Він має право видавати декрети, які мають силу законів. Водночас усі його нормативні акти підлягають контрасигнуванню (підписанню) міністрами, а декрети і укази – главою уряду. Без такого погодження вони не мають юридичної сили. Президент має право вето на закони, які приймаються парламентом, а також право розпускати обидві або одну палату парламенту в необхідних і передбачених конституцією випадках. Строк повноважень президента – сім років8. У Федеративній Республіці Німеччина президент обирається Федеральними зборами, що складаються з членів Бундестагу і такого ж числа осіб, обраних ландтагами земель на основі пропорційного представництва. У парламентських республіках вибори можуть бути також і загальними, наприклад, в Австрії, де президент обирається населенням строком на 6 років.

При цій формі державного правління президент є слабкою фігурою у вирішенні питань різного характеру. Широкі повноваження, якими, деколи, конституція наділяє президента парламентарної республіки, здійснюються, як правило, урядом, який в особі свого глави або міністра контрасигнує акти президента. Проте, глава держави має право обнародувати закони, видавати декрети, має право розпуску парламенту, формально призначає главу уряду, є головнокомандуючим збройних сил, має право амністувати засуджених.

Кабінет міністрів і міністри в цілому не підпорядковані президентові, але тісно співпрацюють з ним. Уряд повністю підпорядкований парламенту – представницькому законодавчому органу влади, що має найбільші повноваження серед вищих державних органів цих республік. Тому на вершині (ієрархії) державних органів влади перебувають парламент і уряд. Таким чином у парламентській республіці діє система стримувань і противаг, і жодна з гілок державної влади не може монополізувати або узурпувати державну владу.

2.3. Правовий статус президента в республіках зі змішаною формою правління.

Змішана республіка (напівпрезидентська, президентсько-парламентська республіка) – форма державного правління, яка поєднує риси президентської і парламентської республік та в одних випадках наближається до президентських, в інших – до парламентських республік.

У таких республіках глава держави належить до первинних представницьких органів державної влади, оскільки він обирається безпосередньо виборцями і отримує свої державно-владні повноваження безпосередньо від народу – єдиного джерела влади в державі і суспільстві. Саме тому повноваження президента ширші і вагоміші, ніж у парламентській республіці: можливість втручання у законотворчий процес, як суб'єкта законодавчої ініціативи, право накладати вето на акти парламенту (право вето на закони, повернення недосконалих законів, підписання цих законів, що їх президент і його апарат вважають доцільними і обґрунтованими9) та право видавати нормативно-правові акти.

Loading...

 
 

Цікаве