WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Інститут президента в системі органів державної влади: світовий вимір - Реферат

Інститут президента в системі органів державної влади: світовий вимір - Реферат

У той же час, в ряді країн "глава держави" не входить в яку-небудь гілку влади (Німеччина, Італія), або є виключно "символом державності" (Японія), "владним арбітром по відношенню до інших інститутів держави" (Франція), "одноосібним володарем" (Оман, Саудівська Аравія).

Конституції багатьох сучасних країн з республіканською формою правління не містять поняття "глава держави". Крім того, в юридичній літературі висловлена точка зору, згідно з якою, в сучасній правовій державі поняття "глава держави" вносить плутанину в оптимальні взаємовідносини між законодавчою і виконавчою гілками влади, невиправдано прославляє роль і значення "глави" (по суті – виконавчої влади), ставлячи його мало не вище за законодавчу гілку влади. Тому багато західних держав, розвиваючись у бік правової держави, відмовилися від поняття "глава держави".

Так чи є необхідність у формуванні єдиного поняття "глава держави", яке б охоплювало все різноманіття форм державного устрою і правління, історичні і політичні традиції? На мій погляд сучасні умови не дозволяють виробити єдиний підхід до такого визначення.

1.2. Історія виникнення та розвитку інституту президентства

У перекладі з латини "президент" означає: "той, що попереду". Розвиток цього політичного інституту бере початок наприкінці XVIII століття, з формуванням перших демократичних режимів у країнах Нового і Старого Світу. Упродовж XVIII–XX століть інститут президентства став майже невіддільним атрибутом республіканської форми правління і однією з ознак демократичного ладу.

Як відомо, республіки існували з давніх-давен. Республіками були стародавні грецькі міста-поліси, у тому числі ті, що існували на території сучасної України: Херсонес, Ольвія, Пантікапей. Республікою був і Рим часів свого становлення (VI–I ст. до н. е.). В епоху середньовіччя (V–XV ст.) численні міста-республіки існували на території Італії (Венеція, Генуя, Флоренція). В 1572 році було утворено Республіку Сполучених Провінцій у Нідерландах. Республіканський лад панував і в Англії часів революції (1649–1660). Главою держави визнавався лорд-протектор Олівер Кромвель. Але жодна з цих республік не управлялася на сучасний зразок.

Посада глави держави-президента, мабуть, виникла набагато раніше, хоча її назва була іншою. Наприклад, у XVII – XVIII ст. в Україні існувала посада гетьмана, кандидат на яку обирався генеральною старшиною або військом. У Стародавньому Римі в епоху республіки існував рекс – правитель, як і в багатьох інших державах Європи.

Перші республіки сучасного типу – себто з президентом на чолі – з'явилися тільки в Новому Світі. Їх виникнення було пов'язане передусім із прагненнями молодих, енергійних і неупереджених колонізаторів позбутися пережитків монархічного ладу. Саме з цієї причини посада Глави держави стала виборною, не довічною і, головне, обмеженою конституцією. На інститут президентства було покладено головне завдання республіканського ладу – гарантування конституції, а відтак і демократії.

В 1789 році першим президентом Сполучених Штатів Америки був обраний Джордж Вашингтон. Після цієї події інститути президентства стали поширеними у країнах Нового Світу.

Президенти очолили:

  • 1807 року – Гаїті,

  • 1814 – Парагвай,

  • 1816 – Аргентину,

  • 1817 – Чилі,

  • 1819 – Колумбію,

  • 1821 – Коста-Ріку та Перу,

  • 1824 – Мексику,

  • 1825 – Болівію,

  • 1830 – Венесуелу, Еквадор та Уругвай,

  • 1835 – Нікарагуа,

  • 1839 – Гватемалу,

  • 1841 – Гондурас і Сальвадор,

  • 1844 – Домініканську Республіку.

Першими президентами – главами держав у Європі – стали 1848 року дві особи: Луї Наполеон Бонапарт у Франції та Й. Фурер у Швейцарії. В Азії першим президентом став 1911 року Сунь Ятсен у Китаї, незабаром – 1923 року – Мустафа Кемаль, прозваний Ататюрком, у Туреччині. Що ж до Африки – то 1847 року перший президент очолив Ліберію, 1854 – Оранжеву Республіку (1910 року увійшла до складу нинішньої Південно-Африканської Республіки).

Історія знає випадки, коли при владі перебував колегіальний президент. В умовах колегіального президентства всі державні повноваження розподіляються між членами державного колегіального органу та його главою. Так, за Конституцією Уругваю 1917 і 1951 рр. існував колегіальний президент. У 1958 – 1963 рр. в Іраку також існував колегіальний глава держави. У соціалістичних державах роль глави держави здійснював колегіальний виборчий орган – президії найвищих представницьких органів державної влади. В окремих державах існував одноособовий глава держави – президент (Югославія, Чехословаччина, Румунія та ін.).

У наш час президенти очолюють більшість держав світу. До функцій президента входять: представництво держави у внутрішніх і зовнішніх відносинах, забезпечення державного суверенітету і національної безпеки, призначення і звільнення глав дипломатичних представництв за кордоном і певної частини урядовців усередині держави, командування збройними силами, нагородження державними нагородами, присвоєння військових і цивільних звань, здійснення помилування, прийняття до громадянства тощо.

Залежно від того, є республіка президентською чи парламентською, президент має, відповідно, ширші чи вужчі повноваження у сфері призначення прем'єр-міністра і нормотворчої діяльності. У переважній більшості республік президент є визначальною політичною постаттю.

Щоправда, у деяких країнах, як, наприклад, у Німеччині, Італії чи Ізраїлі, президент виконує здебільшого представницькі функції, а "обличчям" держави є канцлер або прем'єр-міністр. У багатьох країнах – наприклад, Великій Британії, Данії, Швеції, Іспанії, Японії та інших – збереглися монархічні династії. Залишаючись номінальними правителями, королівські особи усі державотворчі функції передають до парламенту або кабінету міністрів. Проте найстаріші і, якщо можна так висловитися, найуспішніші світові демократії – французька та американська – очолювані президентами, які володіють широкими повноваженнями4.

1.3. Порядок виборів президента в різних країнах

На особливу увагу заслуговує таке політичне право, як виборче. Наслідком реалізації його є формування таких ланок державного механізму, як парламент і нерідко глава держави. Президентські вибори є демократичним процесом обрання глави держави (президента) на певний термін, шляхом всенародного голосування.

В рамках цього питання я розгляну порядок виборів президента в США (президентська республіка) та Україні (змішана). Порядок виборів президентів в парламентських республіках буде розглянуто в контексті правового статусу глави держави в цих республіках.

1.) Порядок виборів Президента США

Відповідно до Конституції США Президентом США може стати тільки громадянин США за народженням, що досяг 35-річного віку і проживає в США не менш як 14 останніх перед днем виборів років. Згідно з 22-ю поправкою до Конституції, що була прийнята в 1951 році, одна й та ж особа може бути обрана Президентом США не більш ніж два рази (неважливо, підряд чи з перервою). Крім того, якщо певна особа після смерті чи відставки обраного президента займала президентський пост (з поста віце-президента чи інакше) на протязі двох років і більше, то ця особа в подальшому може бути самостійно обрана не більше одного разу.

Президент США обирається на 4-річний термін разом з віце-президентом за допомогою непрямих (двоступеневих) виборів. Партії (дві основних – Республіканська і Демократична) висувають кандидатів шляхом так званих первинних виборів — праймеріз. Лише в одному штаті висунення кандидатів відбувається на партійних з'їздах, а ще в чотирьох процедури праймеріз сполучаються з визначенням кандидатів на з'їздах. З використанням процедур первинних виборів висувають кандидатів у президенти.

Праймеріз — це висунення кандидата із застосуванням голосування виборців. Але на відміну від самих виборів на праймеріз обираються кандидати на виборні посади, які після цього балотуються у звичайному порядку. Як правило, праймеріз мають закритий характер, тобто кожна партія проводить голосування окремо і залучає до нього тільки своїх прихильників. У семи штатах проводяться відкриті праймеріз, коли у відповідних процедурах беруть участь усі виборці незалежно від партійного членства. У південних штатах припускається проведення додаткових праймеріз: якщо жоден з кандидатів не набрав більше половини поданих голосів, проводиться другий тур за участю двох кандидатів, які здобули найбільшу підтримку в першому турі. У будь-якому випадку первинні вибори мають суто партійний характер.

Кандидати від партій, що перемогли на всенародних праймеріз та стали офіційними кандидатами від своїх партій беруть участь у голосуванні. За Конституцією Законодавчі збори кожного штату делегують визначену кількість виборщиків, які представлятимуть інтереси штату. Спосіб, за допомогою якого визначається список виборщиків, Законодавчі збори можуть обрати на свій розсуд, проте, на сьогодні, всі штати визначають своїх виборщиків за допомогою загального голосування, яке відбувається в перший вівторок листопада кожного високосного року.

Loading...

 
 

Цікаве