WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Українська держава та право під час гетьманату П.Скоропадського - Реферат

Українська держава та право під час гетьманату П.Скоропадського - Реферат

Реферат на тему:

Українська держава та право під час гетьманату П.Скоропадського

План.

1. Походження та раннi роки.

2. Боротьба за владу.

3. Гетьманат Павла Скоропадського.

4. Роки еміграції.

5. Список викоританої літератури.

Павло Петрович Скоропадський

гетьман України Павло Скоропадський

Дата народження:

1873

Місце народження:

Вісбаден

Дата смерті:

1945

Місце смерті:

шпиталь монастиря Меттен

Громадянство:

Російське

Рід діяльності:

Політик, громадський діяч

Павло Петрович Скоропадський (3(16) травня 1873 - 26 квітня 1945) — український громадський, політичний і військовий діяч, гетьман Української Держави у 1918 р. (29. 4 1918 — 14. 12. 1918), один із лідерів та ідеологів гетьманського руху. З кінця 1918 р. в еміграції у Швейцарії та Німеччині, де і далі очолював гетьманський рух, навколо якого групувалися різні консервативно-монархічні течії, політичні і громадські організації та діячі.

1. Походження та раннi роки

Генеалогія роду Скоропадських, за відомими сьогодні історичними джерелами, веде свій початок від першої половини XVII століття. Скоропадські - один з найщляхетніших українських родів, який упродовж кількох століть грав провідні ролі у вітчизняній політичній та культурницькій історії. Рід був пов'язаний шлюбними зв'язками з такими визначними українськими козацько-шляхетськими родинами, як Апостоли, Закревські, Кочубеї, Лизогуби, Лисенки, Милорадовичі, Полуботки, Розумовські, Тарнавські, Маркевичі. Сам Павло Петрович є нащадком Василя Скоропадського, брата гетьмана Івана Скоропадського, син Петра Скоропадського(див. Скоропадські) і Марії Андріївни Миклашевської (див. Миклашевські).

Народився 3(16) травня 1873 року у Вісбадені. Дитячі роки провів у родовому маєтку Тростянець на Полтавщині. Саме там увібрав перші паростки розуміння спорідненості з рідним краєм. У садибі Скоропадських була велика колекція предметів української старовини, портретів визначних діячів. У сімейному житті родина зберігала і трималася старих українських звичаїв. Освіту Павло Петрович розпочав з Стародубської гімназії. Сімейні традиції, як і традиції всієї тодішньої аристократії Російської імперії, вимагали, щоб юний Скоропадський пішов шляхом військовика. Військова кар'єра приваблювала і його самого. У 1886 році Павло Скоропадський вступає до Петербурзького Пажеського корпусу і успішно закінчує його у 1893 році. Молодого офіцера призначають на службу до Кавалерґардського полку тимчасово виконуючим обов'язки командира ескадрону. Через два роки він отримує призначення на посаду полкового ад'ютанта цього полку, а у грудні 1897 року стає поручником.

З початком російсько-японської війни 1904-1905 років молодий офіцер прагне на ділі виконувати обов'язки військового і подає рапорт з проханням перевести його на фронт у діючу армію. На початку квітня 1904 року Скоропадський виїздить з Петербургу на фронт. Восени 1904 р. його призначають командиром сотні 2-го Читинського козачого полку Забайкальського козачого війська, згодом - ад'ютантом командувача російськими військами на Далекому Сході генерала Ліневича. Під час війни Скоропадського нагороджено Георгіївською зброєю та багатьма орденами. У грудні 1905 року імператор Микола ІІ призначив Скоропадського своїм фліґель-адьютантом, з наданням звання полковника. 4 вересня 1910 року полковник Скоропадський призначається командиром 20-го драгунського Фінляндського полку, лишаючись фліґель-адьютантом. У 1912 році йому було присвоєно звання генерал-майора імператорського полку.

З початку Першої світової війни Павло Скоропадський відправляється на фронт, і вже 6 серпня 1914 року Кінний полк генерала Скоропадського відзначився у бою під Краупішкеном.Подальша військова служба проходила вдало і незабаром він вже командував ґвардійською кавалерійською дивізією. Відзначився у боях з німцями під Каушеном і Трисвятами. Після отримання влітку 1916 року чину генерал-лейтенанта, Павло Скоропадський 22 січня 1917 року приймає командування 34-м армійським корпусом, який розсташовувався на теренах України. Перебуваючи на посаді командувача цього корпусу, Павло Петрович вперше познайомився з масовим українським революційним рухом.

2. Боротьба за владу

Революційні події у Петрограді призвели до деморалізації армії і поступової її більшовизації. В Україні національний революційний рух очолила Центральна Рада, з поглядами якої, втім, Павло Скоропадський згідний не був, бо не сприйняв соціалістичні ідеї українських та російських революційних партій. У травні 1917 року у Києві відбувся І-ий Всеукраїнський військовий з'їзд, який прийняв рішення про створення української національної армії. З різних боків Скоропадському радять українізувати свій корпус. У серпні 1917 року 34-й корпус перетворено на 1-ий Український.

16-17 жовтня 1917 року Скоропадського на з'їзді Вільного козацтва у Чигирині делегати від п'яти українських губерній і Кубані обирають отаманом Вільного козацтва. Серед козаків особа нащадка гетьманського роду, бойового генерала Скоропадського, мала неабияку популярність.

Після більшовицького перевороту у листопаді 1917 року Скоропадський зайняв позицію Центральної Ради і брав участь в організації оборони України від наступу більшовицьких військ. У листопаді 1917 року збільшовичений 2-ий гвардійський корпус на чолі з Євгенією Бош рушив на Київ для розгону української влади. Перед Скоропадським, корпус якого був єдиною боєздатною українською військовою силою, постав вибір: виконати наказ командування і виїхати на фронт для боротьби із давнім ворогом у світовій війні, чи стати на захист нелюбої йому соціалістичної, хоч і української, Центральної Ради.

Скоропадський виступив на захист Батьківщини і українського національного відродження. Завдяки цьому рішучому кроку генерала Скоропадського у листопаді 1917 року була врятована не лише Рада і українська столиця від "червоного" терору, а й , можливо, сама справа української революції та державності. З того часу Павло Скоропадський став на шлях відродження й організації українських збройних сил.

Хоч він на той час і не займав ніякої політичної позиції, а обмежував свою діяльність лише турботою про боєздатність свого військового підрозділу, Скоропадський зустрів холодне ставлення до себе з боку Генерального Секретаріату. Ще з літа 1917 року уряд Центральної Ради, занепокоєний великою популярністю аристократа-землевласника генерала Скоропадського, чинив йому перешкоди у керівництві корпусом: припиняв або затримував надходження до 1-го українського корпусу озброєння, одягу, харчів, тощо. Наприкінці року, через незгоди з Секретаріатом Центральної Ради, Павло Петрович іде у відставку.

У січні 1918 року більшовики зайняли Київ, і Скоропадський переховується від репресій.

З поверненням до Києва, Центральна Рада в березні 1918 року оголосила про продовження нею внутрішньої політики соціалізації, що була відбита у ІІІ-ому Універсалі. У відповідь, по Україні шириться і організовується опозиційний рух.

У середині березня 1918 року Павло Скоропадський утвердив опозиційну до Ради політичну організацію, сформовану з військовиків і землевласників, під назвою "Українська Громада" (пізніше "Українська Народна Громада"), що увійшла у тісний контакт з Українською демократично-хліборобською партією В'ячеслава Липинського та Миколи Міхновського (на той час він вже був в одній команді з Липинським) та Союзом земельних власників з метою домогтися спільними зусиллями зміни уряду і внутрішньо-економічної політики Ради. На хвилі незадоволення політикою Центральної Ради німецьким окупаційним командуванням, "Українська Народна Громада" розпочала підготовку до державного перевороту. На нараді 24 квітня 1918 року з генералом В. Ґренером, фактичним керівником німецького війська в Україні, за підтримку (офіційно німецьке командування у цьому протистоянні зайняло

нейтральну позицію) німців у перевороті Скоропадський взяв на себе низку зобов'язань політичного і економічного характеру, які тяжіли на майбутній політиці гетьманського уряду.

29 квітня 1918 року у Києві Всеукраїнський з'їзд хліборобів одностайно проголосив Гетьманом України Павла Скоропадського. Центральну Раду було розігнано німцями, натомість, одразу ж було проголошено про утворення Української Держави на чолі з Гетьманом, який тимчасово взяв на себе надзвичайно великі повноваження по управлінню краєм.

3. Гетьманат Павла Скоропадського

Гетьман України Павло Скоропадський зi своїма офiцерами

Отож, 29 квітня 1918 року Павло Скоропадський, гідний представник гетьманського роду, сміливий генерал, взяв владу в Україні. Більшість партій та верств населення відмовили Центральній Раді та її Раді Міністрів у підтримці, тому переворот пройшов майже без пострілів та крові, лише в сутичці із січовими стрільцями загинуло троє вірних гетьманові офіцерів.

Того ж дня делегати Всеукраїнського з'їзду хліборобів проголосили Україну Гетьманською державою. Згодом багато писали й говорили про те, що цей з'їзд було інсценовано, але сучасники бачили серед його делегатів лише незначну кількість людей у піджаках, основну масу становив натовп "дядьків у свитках", та й представляли вони вісім різних губерній. В Софіївському соборі єпископ Никодим миропомазав Гетьмана, а на Софіївському майдані відслужили урочистий молебен. Тоді ж було опубліковано "Грамоту до всього українського народу", де Гетьман заявляв, що "відкликнувся на поклик трудящих мас Українського народу і взяв на себе тимчасово всю повноту влади". Відповідно до цього документу, Центральну Раду й усі земельні комітети розпускали, міністрів та їх товаришів звільняли з посад, а рядовим державним службовцям належало продовжувати роботу. Було відновлено право приватної власності. Гетьман також повідомляв, що незабаром видасть закон про вибори до Українського Сейму. Було обіцяно "забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці".

Loading...

 
 

Цікаве