WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Поняття та суть демократії - Курсова робота

Поняття та суть демократії - Курсова робота

Пряма демократія, як форма політичної організації суспільства, у своїх первісних формах спостерігалась ще у примітивних суспільствах періоду родового ладу. У західній політичній традиції виникнення ідеї демократії асоціюється з містами-державами (полісами) Стародавньої Греції. Давньогрецька демократія в багатьох своїх аспектах суттєво відрізнялась від демократії наших днів. Вона являла собою насамперед систему прямого правління, за якої весь народ, а точніше, сукупність вільних громадян, був ніби колективним законодавцем і якій не була відома система представництва. Таке положення було можливим у силу обмежених розмірів давньогрецької держави, яка охоплювала місто і прилеглу до нього сільську територію з населенням, як правило, не більше десяти тисяч громадян.

У давніх демократичних містах-полісах кожен громадянин був наділений правом участі у прийнятті рішень, що стосувались його життя і діяльності. За деякими оцінками, рядовий громадянин протягом свого життя принаймні один раз мав можливість зайняти виборну посаду з числа тих, що існували в місті-державі. Це було можливо тому, що основним способом вибору громадян для виконання суспільних обов'язків був жереб, і всі, хто володіли виборчими правами, мали рівні шанси бути обраними на той чи інший пост. У силу активного використання жеребкування при призначенні громадян на виборні посади в античній демократії не зміг знайти належного розвитку інший важливий атрибут сучасної демократії – інститут виборів.

Відсутність системи представництва в античних європейських державах упродовж усієї їх історії перетворило пряму демократію на цілком відносний інститут.

Така антична система призначення громадян на ті чи інші пости за жеребкуванням не використовувалась у подальшому в якості альтернативи виборам.

Античній демократії був також невідомий розподіл між законодавчою і виконавчою владою – обидві гілки зосереджувались у руках активних громадян. Референдум і громадянська законодавча ініціатива, які передбачені в чинних конституціях таких країн як, наприклад, Швейцарія й Італія, можна розглядати як елементи прямої демократії, успадковані сучасною демократією від минулого.

Інша важлива відмінність між античною демократією і сучасною полягає у тлумаченні принципу рівності. Антична демократія не тільки була сумісна з рабством, але й передбачала його в якості умови звільнення від фізичної праці вільних громадян, які присвячували себе вирішенню суспільних проблем. Сучасна демократія не визнає в політичній сфері відмінностей (дискримінації чи привілеїв), які б ґрунтувались на соціальному походженні, класі, расі чи статі.

Формування основ сучасної демократії відбувалось у Новий час у контексті формування ідей свободи особистості, громадянського суспільства, народного суверенітету, національної держави тощо, коли феодальні хартії і вольності змінюють законодавчі механізми обмеження одноосібної влади монарха. В епоху буржуазних революцій кінця ХVIIІ ст. у Західній Європі й на Північноамериканському континенті остаточно утверджується ідея про те, що нація, яка є колективним сувереном, не може порушувати вроджені права окремої особистості, які є цінністю вищого порядку і які передують самій державі. Більше того, правові акти, прийняті законодавчим органом, повинні не лише не посягати на вроджені права, але й слугувати гарантією їх реалізації, забезпечуючи дійсне користування цими правами.

Основоположне значення для формування й утвердження демократії мала проголошена в Новий час ідея про вроджені, невідчужувані права кожної людини на життя, свободу, гідність, недоторканність і безпеку, опір пригніченню.

Важливою передумовою демократії є високий рівень політичної та правової культури суспільства, як і його культури взагалі. Зокрема, сучасна демократія передбачає інтелектуальну, моральну і психологічну компетентність громадян у прийнятті політичних та правових рішень. Важливим засобом формування такої компетентності народу є його реальна систематична участь у прийнятті конкретних рішень політичного і правового характеру. Це також означає, що демократична держава несе відповідальність за те, щоб усі її громадяни мали змогу отримати освіту, яка б дозволяла їм брати участь у суспільно-політичному житті.

Таким чином, демократія набуває реального характеру лише тоді, коли вона ґрунтується на відповідних їй формах свідомості та культури суспільства, а її життєздатність безпосередньо залежить від психологічної готовності громадян відстоювати її принципи перед лицем тих, хто посягає на неї. Влада держави реально простягається настільки далеко, наскільки громадяни усвідомлюють себе залежними від неї. Тому усвідомлення громадянами їх особистої чи суспільної свободи обумовлює відповідне обмеження державної влади.

У сучасній демократії політичні права доповнюються соціальними правами, які передбачають надання всім членам суспільства визначеного законодавством мінімуму соціальних благ. Вводиться принцип соціальної відповідальності приватних корпорацій; так само державні соціальні програми стають невід'ємною частиною державної практики.

3.2 Принципи сучасної демократії

Основні принципи сучасної ліберальної демократії зводяться до наступного: народне представництво (парламентаризм), яке здійснюється з допомогою виборів, поділ влади та зумовлена ним дія системи стримувань і противаг між окремими гілками влади; верховенство права (будь-який закон повинен мати правовий характер, тобто бути формальним вираженням свободи і рівності людей) та верховенство закону (діяльність держави здійснюється строго на підставі й у межах закону, у суспільних стосунках панує не чиясь суб'єктивна воля, а закон) та ін.

Сучасна демократія вимагає: межами дозволеного законом влада застосовуватись не може, оскільки за цими межами починається свавілля. Тому у владно-правових відносинах державні органи та посадові особи діють за принципом "заборонено все, що прямо не дозволено правом" (інакше "дозволено лише те, що прямо передбачено правом"). Відповідно такі дозволи носія владних повноважень також окреслюють максимальну межу свободи підпорядкованих владним суб'єктам суб'єктів підвладних. Останні є вільні в тому, в що влада втручатись не може (оскільки це протиправно) і діють за іншим принципом: "дозволено все, що не заборонено законом". Стає очевидним, що для захисту максимальної правової свободи приватних осіб необхідно встановити мінімум правової свободи для органів державної влади. Саме таким чином і будується в умовах демократії система юридичних гарантій прав і свобод людини. Отже, взаємозв'язок принципів верховенства закону та верховенства права в умовах демократії простежується у правовій формі функціонування державних структур та визнанні прав людини пріоритетною цінністю перед усіма іншими можливими політичними цінностями, що, між іншим, означає створення максимального простору і можливостей для вільних дій і самореалізації особи.

Однією з ключових характеристик демократії є політична рівність усіх без виключення громадян перед законом та дотримання принципу: одна людина – один голос.

Це насамперед означає, що органи державної влади повинні формуватись і діяти у відповідності з чітко фіксованими в законі процедурами, які б дозволяли без будь-яких перешкод виражати і захищати позиції, інтереси, прагнення усіх зацікавлених осіб і груп. Демократія передбачає, що всі особи, які контролюють політичні владні структури, мають бути відповідальні перед своїми виборцями і періодично, через строго встановлений термін переобиратись. Виборці повинні мати можливість організовуватись у партії для реалізації своїх цілей.

Основоположне значення для теорії демократії мало формування й утвердження сучасної ідеї народного представництва, у відповідності з якою представницькі органи влади обираються не пожиттєво, а на певний, строго визначений конституцією строк. Важливим елементом сучасної демократії є періодична підзвітність виборного представника перед виборцями. Якщо демократія дійсно означає самоуправління народу, то недостатньо, що на державні пости посадові особи тільки обирались народом, навіть загальним голосуванням, вони повинні також періодично звітуватись перед народом за свої дії. Сутність принципу представництва полягає в тому, що в політичній сфері виборці визначають мету, а обраний ними представник вибирає найбільш придатні, на його погляд, засоби для її досягнення.

Loading...

 
 

Цікаве