WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Правотворчість - Реферат

Правотворчість - Реферат

А от за законодавством України Конституційний Суд України може визнати ті чи інші закони, інші правові акти або їхні окремі положення неконституційними, і вони втрачають чинність від дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Він також здійсненює офіційне тлумачення Конституції України. Рішення ж Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. Фактично вони створюють правовий прецедент.

Нормативно-правовий договір:

  • спільний акт-документ, що містить нові норми права, які встановлюються за взаємною домовленістю між правотворчими суб'єктами ( результат двосторонньої або багатосторонньої угоди) із метою врегулювання певної життєвої ситуації, і забезпечується державою. На відміну від договорів-операцій, які мають індивідуально-разовий характер, нормативно-правовий договір розрахований на кількаразове застосування: його зміст складають норми – правила поведінки загального характеру ( колективний, трудовий договір, типовий договір та ін. ). Він має суттєве значення у сфері комерційних відносин і майнового обороту. Може мати місце між суб"єктами федерації ( наприклад, Федеративний договір Російської Федерації 1992 р. ).

Особливим видом нормативно-правового договору є міжнародний правовий акт, що ( на відміну від внутрішньодержавного нормативно-правового договору ) можна розглядати як самостійне джерело права.

Нормативно-правовий договір – це письмовий документ, в якому загальні правила поведінки встановлюються за домовленістю кількох суб'єктів.

Правовий звичай:

  • акт-документ, що містить норми-звичаї ( правила поведінки, які склалися в результаті багаторазового повторення людьми певних дій ), які санкціоновані державою і забезпечуються нею. Держава визнає не всі звичаї, що склалися в суспільстві, а лише ті, що мають найбільше значення для суспільства, відповідають його інтересам і відповідають історичному етапу його розвитки. Правовий звичай – найстародавніше джерело права, він історично і фактично передував закону. Зберігав значення в середньовіччя, не втратив популярності в сучасних правових системах традиційно-общинного типу.

У цивільному праві сучасних держав континентальної правової системи визнаються "звичаї ділового обороту", сфера застосування яких в основному обмежена зовнішньоторговельними операціями.

Правовий звичай – це звичаєве правило поведінки, що забезпечується державою. [ 6; 36 ]

Визнаючи звичай правовим, держава бере під свій захист ті правила поведінки, які фактично склалися в суспільстві, і надає їм загальнообов'язкового значення.

Правовий звичай як джерело права існує і в Україні.

Утім, правовий звичай не повинен підміняти собою нормативно-правові акти України, не повинен суперечити їм, тобто звичай виконує стосовно до них субсидіарну ( додаткову, компенсуючу ) роль. Проте у деяких країнах звичай іноді вивищується над законом.

Від правових звичаїв треба відрізняти неправові. Останні існують там, де право ще не склалося ( сьогодні, скажімо, у деяких племен Африки ), або ж у сферах поведінки людей, в які право не втручається ( наприклад, у сфері етикету ).

Правова доктрина:

  • акт-документ, що містить концептуально оформлені правові ідеї, принципи, розроблені вченими з метою удосконалення законодавства, усвідомлені суспільством і визнані державою як обов'язкові.

Правова доктрина не в усіх країнах є джерелом права, хоча значення наукових праць юристів для формування моделі правового регулювання визнається законодавцями багатьох країн. У наші дні роль доктрини є важливою для правотворчості: вона сприяє удосконаленню нормативно-правових актів, створенню нових правових понять і категорій, розвитку методології тлумачення законів.

Правова докторина служила безпосереднім джерелом права в англо-американській правовій системі: іслам, індуїзм, іудаїзм мають у своїй основі правила загальнообов'язкової поведінки, почерпнуті з праць видатних юристів.

Релігійно-правова норма:

  • акт-документ, що містить церковний канон або іншу релігійну норму, яка санкціонується державою для надання їй загальнообов"язкового значення і забезпечується нею. Релігійно-правова норма поширена в традиційно-релігійних правових системах ( наприклад, у мусульманських країнах ). У деяких країнах релігійно-правова норма тісно переплелася із правовим звичаєм, традиціями общинного побуту ( держави Африки, Латинської Америки ).

Міжнародний-правовий акт:

- спільний акт-документ двох або кількох держав, що містить норми права про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків у різних відносинах між ними. З санкції держави такий акт поширюється на її територію, стає частиною внутрішньонаціонального законодавства. На внутрішньодержавне право впливають джерела міжнародного права: загальновизнані принципи міжнародного права, міжнародні договори ( пакти, конвенції).

Висновки

Отже, правотворчість - це правова форма діяльності держави за участю громадянського суспільства ( у передбічених законом випадках ) , пов'язана із встановленням ( санкціонуванням ) , зміною, скасуванням юридичних норм. Правотворчість виражається у формуванні, систематизації, рпийнятті та оприлюдненні нормативно-правових актів. [1; 293]

Правотворчість має такі ознаки:

1) здійснюється державою безпосередньо або з її попереднього дозволу, а також громадянським суспільством ( народом ) і його суб'єктами;

2) полягає у створенні нових норм права або в зміні чи скасуванні чинних норм

3) набуває завершення у письмовому акті-документі, який називається нормативно-правовим актом;

4) відбувається відповідно до правового регламенту, тобто процедури, яка встановлюється правовими нормами;

5)має конкретно-цільову і організаційну спрямованість.

Видами правотворчості є:

1)За суб'єктами:

  • безпосередня правотворчість народу ( референдум );

  • правотворчість державних органів;

  • правотворчість громадських об'єднань,

2)За засобами формування норм права:

  • утворення нових правових норм;

  • санкціонування наявних соціальних норм – надання юридичних властивостей вже існуючим соціальним нормам.

Стадії правотворчого процесу:

  1. Волевиявлення народу і формування юридичного мотиву;

  2. Нормативне формулювання державою цієї волі у вигляді визначеного масштабу поведінки;

3) Надання сформульованому правилу юридичних властивостей

Правотворчість – це насампред форма владної-вольової діяльності держави, формального нормативного закріплення міри свободи і справедливості, яка включає дослідження, узагальнення і систематизацію типових конкретних правовідносин, котрі виникають у громадянському суспільстві, і спрямована на створення нормативно-правового акта.

Перелік використаної літератури:

  1. Теорія держави і права: Підручник / Пер. З рос. – Харків: Консум, 2001. – 656 с.

  2. Підручник / А. І. Берлач, Д. О. Карпенко, В. С. Ковальський, А. М. Колодій, А. Ю. Олійник, О. О. Підопригора; За ред. В. В. Копєйчикова, А. М. Колодія. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 752 с. – Бібліогр.: с. 737 – 740.

  3. Навчальний посібник. / За загальною редакцією В. Г. Гончаренка. – К.: Український інформаційно-правовий центр, 2002. – 384 с.

  4. Теорія держави і права: Навч. посібник / Упоряд. Л. М. Шестопалова. – К.: Прецедент, 2006. – 197 с.

  5. Основи правознавства: Посібник / О. Михайленко. – К.: Видавничий центр "Академія", 1997. – 251 с.

  6. Основи правознавства: Підручник / За заг. ред. В. С. Журавського / Наук. ред. М. І. Мельник, М.І. Хавронюк. – К.: Юридична думка, 2004. – 440 с.

Loading...

 
 

Цікаве