WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Правотворчість - Реферат

Правотворчість - Реферат

Судова правотворчість – особливий вид правотворчості

Не можна обминути мовчанкою точку зору деяких учених про те, що особливим видом правотворчості є судова правотворчість. У романо-германській сім"ї правових систем діяльність верховних судів має конкретизуючий, а не правотворчий характер: вони виносять провідні роз'яснення щодо правильного застосування вже чинних правових норм і не містять нових норм права. Відповідно до статті 40 Закону України "Про судоустрій" провідні роз'яснення Пленуму Верховного Суду є обов'язковими для судів, інших органів і посадових осіб, які застосовують закон. Офіційно такі роз'яснення не мають нормативно-правового характеру і не визнаються джерелом права. Суд – правозастосовний, а не правотворчий орган.

Водночас слід визнати, що у певних ситуаціях у країнах романо-германської правової системи судді "черпали" право безпосередньо з життя, і навіть конкурували в цьому із законодавцем. Не виділяючи судової правотворчості як особливий вид правотворчості в країнах континентального права, відзначимо, що в них ( у тому числі в Україні ) є тенденції до розвитку, хоча і скромному, елементів судової правотворчості.

Будь-яке судове рішення, що грунтується, наприклад, на аналогії закону або на загальних принципах права, може сприйматися судами після проходження рішення через касаційну інстанцію як фактичний прецедент.

Французький дослідник Р.Давид говорить про так звані "вторинні правові норми", утворювані суддями в процесі конкретизації норм права, сформульованим законодавцем. Він підкреслює, що зміст положень закону тлумачиться суддями у тому значенні, яке найбільшою мірою відповідає вимогам справедливості в момент застосування ними закону.

Шлях до творчого застосування закону суддями в Україні відкриває новий Цивільний кодекс ( Загальна частина ), що включае норму про обов'язок судів під час вирішення цивільних справ застосовувати закони з урахуванням звичаїв ділового обороту, засад сумлінності, розумності, справедливості. Таким шляхом він допускає елементи правотворчості в діяльності судів при відправленні ними правосуддя, але лише в рамках права, забезпечуючи тим самим принцип верховенства права.

Останнім часом у наукових колах України активізувалося відстоювання ідеї про судову нормотворчість. На думку його прихильників, судова правотворчість має стати найефективнішим засобом для того, щоб, по-перше, заповнювати прогалини в законодавстві; по-друге, покрасти край знеціненню підзаконних актів; по-третє, усунути суперечності в чинному законодавстві.

З одного боку, визнання законодавчих повноважень у суду призводить до ігнорування принципу поділу влади, з іншого – принцип поділу влади не може виключати внесок суду до правотворчості, наявність у нього специфічних нормотворчих функцій, зумовлених необхідністю постійно враховувати поступ соціального життя.

Можна сказати, що судова практика набуває все більшого значення в Україні, а суди закладають основи правових норм, насамперед у вигляді юридичних актів судових органів. До них передусім належать рішення Конституційного Суду, які здатні набувати нормативно-правового характеру і спричиняти юридичні наслідки загального значення. Конституційний Суд здійснює офіційне тлумачення закону, у результаті якого не лише скасовуються окремі його положення, але й встановлюються нові нормативні розпорядження. Внаслідок цього Конституційний Суд перетворюється на суб'єкта законодавчої діяльності.

У діяльності Пленуму Верховного Суду також убачаються своєрідні "законодавчі повноваження". Його постанови кваліфікуються не лише як коментарі ( інтерпретації ) закону, але й як нормативні акти. Можна погодитися з тим, що деталізація правових норм, яка міститься в керівних роз"ясненнях Пленуму Верховного Суду України, сприяє створенню нових правоположень не лише правозастосовного, але й нормативного характеру. Правда, форма вираження у керівних роз"ясненнях Пленуму Верховного Суду України дещо інша, ніж у норм права. Проте в структурному відношенні вони складаюься з тих самих елементів: гіпотеза. Диспозиція, санкція, і їх дія поширюється на невизначену кількість випадків, на персонально необмежене коло суб'єктів. Постанови Пленуму Верховного Суду і судових колегій ( в їх принциповій частині – мотивувальній, яка відбиває юридичну позицію суду в конкретній справі ) є своєрідними прецедентами тлумачення норм права.

Зауважимо, що в англійському праві прецедент розглядається не лише як народження нової правової норми, але й як своєрідна конкретизація відповідної правової норми, застосовуваної судом ( так звана деклараторна теорія судового прецеденту ).

Таким чином, в Україні де-факто існує судовий прецедент, проте він не має офіційного законодавчого визнання.

У перспективі конкретні судові рішення в Україні можуть одержати владні функції і бути поширеними на широке коло аналогічних ситуацій, тобто набути сили і авторитету норми права.

Юридичні джерела ( форми ) права

Юридичні джерела ( форми ) права – вихідні від держави або визнані нею офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, які надають їм юридичного, загальнообов'язкового значення.

Юридичні джерела ( форми ) права

Нормативно-правовий акт

Правовий прецедент

Нормативно-правовий договір

Правовий звичай

Правова доктрина

Релігійно-правова норма

Міжнародно-правовий акт

Загальносоціальні джерела права – економічні, соціальні, політичні, морально-культурні та інші – породжують або суб'єктивно зумовлюють виникнення правових норм. Юридичні ( спеціально-соціальні ) джерела права ( нормативно-правовий акт, правовий прецедент, правовий договір, правовий звичай, правова доктрина, релігійно-правова норма, міжнародний правовий акт ) виступають як офіційна форма вираження і закріплення правових норм.

Розглянемо кожне з юридичних джерел ( форм ) права.

Нормативно-правовий акт:

  • офіційний акт-документ компетентних органів, що містить норми права, забезпечувані державою ( конституції, закони, укази президента, постанови та ін. ). Є основним юридичним джерелом права більшості країн, особливо романо-германського типу ( сім'ї ) правових систем – Франція, ФРН, Італія, Іспанія та ін.

Нормативно-правовий акт – це письмовий документ державного органу, який відповідно до своїх повноважень самостійно встановлює певні юридичні норми. [ 6; 38 ]

Він є найпоширенішим джерелом права. Різновидами нормативно-правових актів є конституції, закони, постанови, укази, розпорядження, інструкції, положення, правила, накази тощо.

Нормативно-правові акти становлять струнку ієрархічну систему, в якій актам, що мають меншу юридичну силу. Так, незаперечним верховенством володіє конституція, далі йдуть закони, за ними – підзаконні акти ( акти глави держави, уряду, інших органів виконавчої влади тощо ). В Україні зазаначені принципи закріплено безпосередньо в Конституції України як Основному Законі держави.

Саме в джерелах права слід шукати ( і знаходити! ) вирішення спірних питань.

Майстерність юриста і полягає в тому, щоби норму права, розраховані на типові випадки, правильно застосовувати до конкретної життєвої ситуації,- правильно зрозумівши закладений у цій нормі зміст, збагнувши волю законодавця.

Нормативно-правовий акт – офіційний письмовий документ, що містить загальнообов'язкове правило поведінки ( норму права ), виданий органами законодавчої влади, а також іншими уповноваженими органами, які юристам належить тлумачити і застосовувати для винесення рішення з конкретних справ. [4; 165]

Правовий прецедент:

  • акт-документ, що містить нові норми права в результаті вирішення конкретної юридичної справи судовим або адміністративним органом, якій надається загальнообов'язкове значення при вирішенні подібних справ у майбутньому. Є одним із провідних джерел права англо-американського типу правових систем – Англія, США, Індія та ін.

Правовий прецедент – це рішення судового ( судовий прецедент ) або управлінського ( адміністративний прецедент ) органу щодо конкретної справи, яке стає обов'язковим для вирішення аналогічних справ у майбутньому. [ 6; 37 ]

Це джерело права означає зв'язаність відповідного державного органу попередніми рішеннями його ж або рішеннями вищого органу, прийнятими з аналогічного питання. Правовий прецедент, зокрема судовий, широко застосовується в країнах англосаксонської системи права.

В українській системі права судовий прецедент не є джерелом права, і за розгляду кримінальних або цивільних справ суд не може посилатися на нього. Але це не означає, що судова практика не має ніякого впливу на подальші рішення суддів. Найбільш типові судові помилки у тій чи іншій категорії справ доводять до відома суддів, слідчих, адвокатів, інших юристів для того, щоб запобігти цим помилкам у майбутньому, коли розглядатимуться аналогічні справи. З цією метою Верховний Суд України узагальнює практику в судових справах і приймає відповідні постанови, які мають рекомендаційний характер ( як, наприклад, постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про необхідну оборону" ). Але такого роду рекомендації вищої судової інстанції, навіть якщо вони висловлюються у вельми імперативній формі, не є судовим прецедентом, оскільки йдеться не про створення нової норми права, а про тлумачення існуючої.

Loading...

 
 

Цікаве