WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Правотворчість - Реферат

Правотворчість - Реферат

Делегування парламентом законодавчих повноважень іншим гілкам влади Конституцією України не передбачено. У деяких країнах романо-германського і англо-американського права має місце делегування законодавчих повноважень парламентом уряду (таке делегування є конституційно закріпленим). У цьому разі законодавчий акт, підготовлений органом, якому делеговані такі повноваження, підлягає затвердженню органом, що делегує, - парламентом (наприклад, ордонанси у Франції).

Приклади делегованої правотворчості в Україні:

  1. 18.11.1992 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон "Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання" із "метою оперативного вирішення питань, пов"язаних із проведенням ринкової реформи".

  2. Відповідно до Конституції України Верховна Рада делегує Президенту до 28.07.1999 р. право на видання схвалених Кабінетом Міністрів і скріплених підписом Прем'єр-міністра нормативних указів з економічних питань, неурегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради.

  3. Відповідно до Конституції України і Крнституції АР Крим Верховна Рада АРК і Рада Міністрів АРК можуть виконувати делеговані відповідно до Конституції України виконавчі державні функції та повноваження на території АРК. Нормативно-правові акти з питань виконання делегованих повноважень повинні прийматись відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів та на їх виконання.

За функціональним призначенням розрізняють:

  • поточну правотворчість – пов'язану з первинним регулюванням суспільних відносин, відновленням правових норм і заповненням пргалин;

  • правотворчість для систематизації нормативних актів – систематизовану. Головним чином кодифікаційну правотворчість.

Види правотворчості громадянського суспільства

Види правотворчості громадянського суспільства за суб'єктами:

  1. Законотворчість громадянського суспільства ( народу ) – референдум. Це засадна конституційно-правова форма прийняття законів громадянським суспільством;

  2. Підзаконна правотворчість:

а) органів місцевого самоврядування ( представницьких органів – рад народних депутатів, виконавчих органів і виборних посадових осіб );

б) громадських організацій ( партій, профспілок та і їх посадових осіб );

в) комерційних організацій ( акціонерних товариств відкритого і закритого типу та ін., їх посадових осіб );

г) трудових колективів ( колективні договори і угоди ).

Визнання безпосередньої правотворчості громадянського суспільста ( народу ) як самостійного виду правотворчості є умовним, оскільки референдум ( народне голосування ) – лише заключний етап правотворчості, на якому відбувається затвердження нормативно-правового акта. Процес його прийняття ( обговорення, доробки тощо ) здійснюється, як правило, у представницькому державному органі. Громадянам на референдумі пропонується лише сказати: "так" чи "ні". Водночас завдяки рефрендуму громадянське суспільство виступає самостійним суб'єктом правотворчості, надає законопроекту сили закону, який за своєю юридичною чинністю не поступається законам держави. Таким чином, у правотворчості виражається державна воля народу. Факт участі громадян у референдумі є підставою для розгляду останнього як особливого демократичного виду правотворчості громадянського суспільства.

Рішення, ухвалені всеукраїнським референдумом ( конституційним і законодавчим ),мають найвищу юридичну чинність і не потребують будь-якого затверджнення. Вони служать правовою підставою правотворчої та правозастосовної діяльності державних органів.

Правотворчість органів місцевого самоврядування примикає до правотворчості державних органів і водночас утворює особливий, відокремлений від держави вид правотворчої діяльності. Право створювати і приймати нормативно-правові акти ( рішення ) надається представницьким органам місцевово самоврядування і посадовим особам муніципальних утворень міста, селища, села. Органи місцевого самоврядування ( наприклад, Ради народних депутатів районів у містах ) утворюються населенням для вирішення завдань місцевого значення. Їх рішення діють у суворо визначених територіальних рамках.

Нормотворчість громадських об'єднань ( організацій ) виражається у розробці та прийнятті статутів, у яких визначаються права і обов'язки об'єднання або організації, порядок їхньої діяльності, реорганізації та ліквідації. Нормативні акти видаються також їх керівниками. Такі нормативні рішення мають силу остільки, оскільки відповідають чинним нормативно-правовим актам, виданим державою, і приймаються в межах повноважень фундаторів і керівництва об'єднання. На відміну від правотворчих функцій державних органів, нормотворча діяльність громадських організацій, як правило, включає самостійне прийняття ними норм права.

Нормотворчість комерційних корпорацій полягає у виданні корпоративних норм, спрямованих на регулювання питань життя колективу ( як використовувати отриманий підприємством прибуток, у якому порядку првадити розрахунки з контрагентами та ін. ) і на деталізацію, конкретизацію законодавчих розпоряджень ( наприклад, інструкція про порядок провадження претензійної та позовної роботи – корпоративний акт, який регулює порядок провадження пред"явлення претензій на конкретному підприємстві та який деталізує і конкретизує законодавчі положення). Нормотворчість корпорацій виражається в статутах підприємств, які є актами фундаторського характеру, а також у положеннях, правилах, посадових інструкціях та ін.

Нормотворчість трудових колективів ( державних і комерційних підприємств, установ, організацій ) спрямована на розвиток норм трудового права, які поширюють свою дію лише на відносини одного підприємства, установи або організації, де їх прийнято. Правотворчість трудових колективів виступоє, як правило, у вигляді нормативних угод, що містять обов'язкові до виконання правові розпорядження. Такою нормативною угодою є клективний договір – консолідований акт у галузі праці.

Колективний договір – правовий акт, що регулює трудові, соціально-економічні та виробничі відносини між роботодавцем і трудовим колективом на підриємстві, в установі, організації. Він укладається –

з одного боку – трудовим колективом в особі однієї або кількох профспілок, інших уповноважених трудовим колективом представнициких органів;

з іншого боку – роботодавцем безпосередньо або уповноваженими ним представниками.

Колективний договір укладається на підприємствах, в їх структурних одиницях, наділених правами юридичної особи, незалежно від форми власності, відомчої приналежності та кількості робітників; поширюється на всіх робітників незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковим як для керівництва ( власника ),так і для робітників. Він підлягає обов'язковому обговоренню і схваленню трудовим колективом на загальних зборах ( конференціях ) робітників даного підприємства, установи, організації.

У колективному договорі можна передбачити додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги, як-от: форма, система і розмір заробітної плати, умови і охорона праці робітників, добровільне й обов'язкове медичне й соціальне страхування, робочий час і час відпочинку та ін.

Завдяки колективним договорам і угодам членами громадянського суспільства, роботодавцям і робітникам надається можливість самостійно встановлювати права і обов'язки, обмежувати втручання держави у сферу, що становить приватний інтерес. Проте держава не усувається повністю із цієї сфери і має право застосовувати примусові заходи до осіб, які не виконують своїх зобов'язань за колективними договорами і угодами.

Loading...

 
 

Цікаве